А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або зі мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має
(Ліна Костенко, «Крила»)

	У дні засідань клубу «Співуча родина» у конференц-залі Київського міського будинку учителя, як правило, аншлаг

«Співучій родині» – 20 років! Для клубу – це довгий вік, насамперед, якщо врахувати, що взагалі існування аматорського об’єднання в епоху кардинальних змін у суспільстві непросте. А «Співучій родині» вдалося зростати, творити, пульсувати, не втрачаючи оптимізму, натхнення, оригінальності. Клуб уже має свою історію, традиції, здобутки, своїх шанувальників і «групу підтримки», свою аудиторію та побратимів.
20 років – це гідний привід, щоб «зупинитись і озирнутися», спробувати осмислити зроблене й подивитися на свою діяльність очима різних за віком, професією, статтю, сімейним статусом, життєвим досвідом, уподобаннями і захопленнями людей, які у той чи той спосіб були пов’язані зі «Співучою родиною» у різні періоди її існування. Ми вдячні всім, хто відгукнувся на пропозицію відповісти на запитання: «Чим особисто для вас є клуб «Співуча родина»?», що й наповнило цей перший клубний буклет особистісними смислами.
Як виник клуб? 1994 рік Організацією Об’єднаних Націй був проголошений Міжнародним роком сім’ї. На той час я працювала науковим консультантом у щойно створеному Державному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Подружжя Олександра і Марії Свистунових, з якими я товаришувала, вирішили організувати у Палаці «Україна» концерт тріо Мареничів. Усім відомо, що тріо Мареничів було надзвичайно популярне на просторах усього колишнього СРСР. Цей гурт у своїй творчості уособлював не тільки українську пісню, а й українську душу. Саме на їхньому концерті прийшло усвідомлення, що родина, яка співає, презентує одну з національних культурних традицій, котру потрібно не втратити. Так з’явилась ідея проведення міського конкурсу, що отримав назву «Співуча родина». Здійснити задум допоміг Ростислав Драпушко, який на той час очолював Управління у справах молоді м. Києва.

Дует Галини і Людмили Турчак і народний артист України Павло Дворський на фестивалі «Співуча родина», 1997 р.

Більше, ніж 20 сімейних гуртів зібрались у Київському палаці піонерів та школярів (нині – Київський палац дітей та юнацтва) у березні 1994 р. Атмосфера конкурсу була зовсім не змагальною, а доброзичливою і дружньою. А коли члени журі під головуванням Антоніни Маренич пішли вирішувати долі конкурсантів, учасники почали знайомитися між собою, а потім без репетиції, розклавши на три голоси, заспівали «Ой, зелене жито, зелене…» Після того, коли пролунало: «Тут зібрався рід наш увесь…», – хтось запропонував створити клуб, щоб мати можливість зустрічатися. Отже, клуб «Співуча родина» був неочікуваним результатом однойменного першого міського конкурсу. Домівкою для нього став Київський міський будинок учителя, а незмінними віце-президентами – дует сестер, Галини і Людмили Турчак, які тоді отримали звання лауреатів, а потім здобули низку перемог на різних всеукраїнських пісенних конкурсах, створили низку концертних програм, аудіоальбомів.
Серед учасників Першого міського конкурсу була й Софія Іванівна Дев’ятова, Герой соціалістичної праці, яка, тільки-но закінчивши свою трудову біографію, вмовила свого чоловіка, ветерана Великої Вітчизняної війни, створити сімейний гурт. Подружжя Дев’ятових теж стало у 1994 р. лауреатами І-го міського конкурсу, вони брали участь і в роботі клубу…

	Галина Лактіонова в авторській програмі «Эта женщина в окне», 2002 р.

Перші засідання «Співучої родини» мали суто камерний характер, але поступово коло учасників і слухачів ставало ширшим, урізноманітнювався зміст діяльності, формувалися стандарти й правила.
Ось 10 «клубних стандартів», які відображають, що:
– наші засідання відбуваються, як правило, один раз на місяць у конференц-залі Київського міського будинку вчителя;
– перше засідання кожного творчого сезону проводиться з нагоди свята на честь Віри, Надії, Любові й матері їх Софії, з 1998 р. саме на цих засіданнях відбувається церемонія вручення премії «За прагнення до милосердя»;
– засновники й актив вважають свою клубну діяльність захопленням, служінням, інколи – обов’язком, але не бізнесом;
– концертні програми знайомлять з різними жанрами, національними культурами, з професійними й аматорськими виконавцями та колективами;
– благодійна спрямованість була і є константою нашої діяльності;
– за бажання чи за потреби можна стати учасником концертної програми, її організатором, помічником або виконувати кілька ролей одночасно; можна ініціювати задум та отримати шанс для його втілення;
– наші слухачі й глядачі – це співучасники клубних засідань, а не просто аудиторія;
– вдала концертна програма – це не тільки концерт, а розмова, сповідь;
– ми маємо клубну атрибутику – вазу для квітів, дзвоник, а також спеціальні запрошення до кожної програми, вступне і завершальне слово, квіти/сувеніри для виконавців, проводимо неформальне спілкування учасників і організаторів;
– усі засідання проводяться на безоплатній основі.

Віктор Болтрик, лауреат мистецької премії імені Гулака-Артемовського, ветеран Великої Вітчизняної війни, та ансамбль «Київські соловейки» музичної школи № 29, 2014 р.

За роки існування клуб здійснив понад 160 концертних програм, благодійних і мистецьких акцій, безпосередніми учасниками яких стали понад 35 тис. слухачів. Наші імпрези об’єднали виконавців різного віку – від 3-х рочків до 90+. Щиро радіємо, що Віктор Михайлович Болтрик, який нещодавно відсвяткував у клубі свій 90-річний ювілей, дає нам приклад творчого довголіття і по-справжньому шляхетного життя.
Чимало сольних програм і концертів відбулося за участю знаних професійних виконавців, серед яких народні артисти України Мар’ян Гаденко, Павло Дворський, Антоніна Маренич, Марія Стеф’юк, Анатолій Матвійчук, Валентина Степова, Леонід Сандуленко, Євген Коваленко, Ніна Матвієнко, Микола Свидюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Олександр Василенко, Олег Дзюба, Лесь Харченко, Василь Бокоч, Галя Чорна, Євген Паперний, заслужені артисти України брати Приймаки, Віктор Павлик, Олександр Бондаренко, заслужена артистка Надія Кондратовська, заслужений діяч мистецтв Микола Луків… Перелік можна продовжувати. Зворушливими й натхненними були вечори, коли на сцену виходили, змінюючи одне одного, хорові колективи, а на завершення глядачі підводилися, щоб разом зі зведеним хором заспівати духовний гімн України «Боже, Великий єдиний…» чи «Реве та стогне Дніпр широкий»…
Велика зала не вміщувала усіх охочих побачити та почути Ігоря Жука й Ірен Роздобудько, Ольгу Богомолець, сумський театр поезії і пісні «Шансон», дует «Простір музики» у складі Ігоря Якубовського й Сергія Мороза…
Розмаїтість наших програм, а іноді навіть їхня несподіваність – це зовсім не розпорошеність. «Співуча родина» турбується про збереження та розвиток традицій, серед яких:
– проведення впродовж дев’яти років під орудою пані Валентини Кузик, кандидата мистецтвознавства, лауреата премії Миколи Лисенка, «Різдвяних зустрічей» за участю хорових колективів;
– існування циклів програм – «Прилетіла ластівка», «Діти «Співучої родини», «Молоді голоси», в яких головними дійовими особами стають наймолодші учасники й творча молодь;
– організація вечорів «Ювілей у клубі», що фактично є бенефісами виконавців та їхніх «співучих родин»;
– реалізація проектів «Дорога до батьківської хати» (з 2003 р.), «Київ без околиць» (2005-2010), якими передбачається виїзд із концертами до села чи міста, де народилися члени або друзі Клубу.

	Аудиторія глядачів – це не пасивні слухачі, а співучасники дійства

До творчих здобутків клубу, на мою думку, можна зарахувати:
– причетність до проведення Другого міського і Першого всеукраїнського конкурсу «Співуча родина» (1995), фестивалю «Співуча родина» (1997);
– ініціювання виходу книжки «Русский романс на рубеже веков» (автор-укладач Мирон Петровський, спонсорська допомога – Анатолій Юркевич, Геннадій Якунін), презентація якої відбулась у Києві (Український дім, 1997, Національний театр імені Івана Франка, 1998), Одесі (Музей літератури, 1997), у Москві (концертний зал «Росія», 1998);
– ініціювання створення Клубу шанувальників романсу (1998);
– підготовку спільно з телеканалом «ТЕТ» циклу вечорів «Романс учора, сьогодні, завжди» (1999-2001), режисером яких згодився бути заслужений діяч мистецтв Микола Мерзлікін;
– проведення дискусії «Російський і український романс: спільне та особливе» за участю академіка Мирослава Поповича, доктора філологічних наук, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Федора Погребенника й літературознавця Мирона Петровського (1999);
– підготовку аудіоальбому українського романсу «Рожевий квіте» (старовинні та сучасні українські романси) та його презентацію в Українському домі (2001);
– підготовку аудіоальбому сестер Галини і Людмили Турчак «Тиха вода» з піснями Ігоря Поклада (1997);
– вшанування пам’яті Тараса Шевченка (2014), Лесі Українки (2001), Кирила Стеценка (2007), Миколи Лисенка (2010), Миколи Леонтовича (2009), Левка та Дмитра Ревуцьких (2006), Максима Рильського (2006, 2009); Олександра Білаша (2013), Андрія Малишка та Любові Забашти (2004), Павла Чубинського (2005), Платона Майбороди (2006), Миколи Кондратюка (2007), Василя Стуса (2005), а також славетних співаків українського походження – Івана Козловського (2010), Клавдії Шульженко (2006), Марка Бернеса (2006);

Діти – головні дійові особи циклу програм «Прилетіла ластівка». Юна скрипалька з Одеси, 2006 р

– концертну програму з презентацією аудіоальбому «Ой, коню мій, коню…» (2004);
– мистецькі акції «Троянди й виноград» (2008), «Сяйво троянди» (2010-2012);
– появу за прикладом «Співучої родини» авторських клубів Костянтина Чечені (1996), Лариси Пєтрової (2002), що працюють при Київському міському будинку учителя, та клубу Аркадія Голубицького (1998) у БК «Росток».
Що є свідченням того, що Клуб потрібний, важливий не тільки для його фундаторів і організаторів? Назву три показники (ознаки): особливу атмосферу родинності, уважну аудиторію в залі, що можливі тільки при розумінні, духовній єдності виконавців і слухачів; згоду талановитих людей, які, за Ліною Костенко, «крила мають», на співпрацю, співучасть, допомогу, підтримку. Маю на увазі не лише виконавців, а й волонтерів, глядачів і, безперечно, меценатів, інформаційних спонсорів, завдяки яким можемо демонструвати стабільність і створювати, як уміємо, простір Любові й Творчості. А ще – наявність команди однодумців, які вміють «мислити глобально, діяти локально».
Скористаюся можливістю висловити слова щирої вдячності від глядачів і виконавців, організаторів і фундаторів клубу «Співуча родина» Анатолієві Івановичу Юркевичу, без підтримки якого наші мистецькі акції, імпрези і фантазійні проекти, починаючи з 1997 р., мали шанси залишитися нездійсненими.
Велика щира подяка – директору Міського будинку вчителя Ларисі Мельник та її співробітникам за особливу увагу, шану, постійну творчу та практичну допомогу, гостинність та домівку, що й стало одним зі секретів творчого довголіття клубу.
Також засвідчую вдячність за дружбу й багаторічну співтворчість Володимирові Мостовому, Людмилі Опанасенко, Любові Лавриненко, Олені Шипіленко, Ігореві Жуку, Вадимові Колоску, Галині й Людмилі Турчак, Вікторові Болтрику, Лідії Корсун, Валентині та Миколі Кузикам, Сергієві Цушку, Аркадієві Голубицькому, Владленові Ковтуну, Тетяні Сухіній, Олені Ковальовій, Людмилі Кравчук, Наталі Маренковій, Ігореві Абрамовичу, Вікторові Книшу... Всіх імен та прізвищ не перерахувати.
Наостанок відповім на запитання: що для мене «Співуча родина»?
Це не тільки «забавка», «захоплення», які надають додатковий сенс буттю, а моя культурна позиція і вже значна частина мого життя, можливість «бути», змінювати на краще саму себе й світ, що мене оточує.
З побажаннями добра і того особливого стану, коли «душа співає»,
Галина Лактіонова, доктор педагогічних наук, професор, президент Клубу «Співуча родина»

Із відгуків про Клуб «Співуча родина»

	Народні артистки України Валентина Степова і Анжеліна Швачка

Клубу «Співуча родина» – 20 років. Це роки насиченої творчої співпраці, спрямованої на розвиток самодіяльного мистецтва, розширення культурного й освітнього простору. За цей час постійні відвідувачі, шанувальники і члени клубу стали друзями та однодумцями колективу Будинку вчителя. Клубні зустрічі, концертні програми, літературно-музичні вечори, задушевні розмови дали всім нам потужну енергію пошуку і творчості.
Велике значення у становленні й розбудові Клубу мало те, що його очолила яскрава і талановита особистість – доктор педагогічних наук Галина Михайлівна Лактіонова. Її відданість та вірність справі, громадянська позиція, благодійна діяльність стали для багатьох позитивним прикладом, допомогли членам Клубу долати життєві проблеми, зберігати віру в себе, у свої сили.
Колектив Київського міського будинку вчителя
Ми – віце-президенти Клубу «Співуча родина», який став невід’ємною частиною нашого життя з 1994 р., тобто, з моменту його створення. Клуб успішно працює, залучаючи все нових і нових учасників і прихильників. Творчі зустрічі в ньому – це завжди свято, яке відбувається щомісяця. Тут маємо можливість співати, подорожувати, виїжджати з концертами, знайомитися з цікавими творчими людьми, розширювати коло друзів…
Нашому творчому дуету також виповнюється 20 років, завдяки «Співучій родині» його знають в Україні та за її межами. У 1997 році ми випустили наш перший аудіоальбом «Тиха вода». Нині у нас їх три.

Галина і Людмила Турчак

Мар’ян Гаденко, народний артист України, ініціатор фестивалю «Осіннє рандеву», в гостях у клубу, 2010 р.

На мій погляд, цей клуб найбільш точно відтворює поняття слова «Україна». Де ще можна зустріти людей різних національностей, різних професій, поглядів, освіти, світосприймання, різного віку, яких об’єднує творчий підхід до життя. І при цьому, всі вони – Українські Народні Артисти. Саме так! З великої букви! І всі вони представники народу України!
А тепер про меркантильний підхід: Це яку треба мати платню, щоб послухати улюблених виконавців, які беруть участь у засіданнях клубу! А можливість після концерту вільно підійти і поспілкуватися!
«Співуча родина» – це дійсно сім’я. Сім’я не родичів, а рідних і близьких по духу людей. Щиро люблю і поважаю всіх, хто готує кожне засідання. Багато з них залишаються «за кадром», але від цього їх внесок не стає менш значним. Пишаюся тим, що маю можливість доторкнутися до спільної справи «Співучої родини»

Ігор Абрамович, радіоінженер

Я бачила багато успішних починань Галини Михайлівни. Але «Співуча родина» – це особливий світ і атмосфера! Пригадую, як вона на моє запитання – для чого це їй? – відповіла: «Я не можу змінити весь світ, але можу створити світ свій, роблячи те, що люблю, і об’єднуючи тих, кого люблю й поважаю!» І останні 20 років показали правильність цієї позиції. Ми часто хочемо зробити щось велике й від зневіри та неможливості опускаємо руки. При цьому забуваючи, що важливо робити крок уперед – нехай невеликий, але щодня і – назустріч своїй мрії.

Любов Паливода, президент Благодійного фонду «Творчий центр ТЦК»

Кожне засідання «Співучої родини» – це чудові зустрічі з талановитими музикантами, співаками, акторами з різних куточків нашої Батьківщини, а також – з-за кордону. Цю велику організаційну роботу виконують великі ентузіасти своєї справи.
Я дуже вдячний Київському міському будинку учителя і «Співучій родині» за надану можливість відзначити мої ювілейні дати – 80-річчя та 90-річчя – саме у клубному колі.

Віктор Болтрик, лауреат Міжнародної премії імені Семена Гулака-Артемовського, дипломант вокальних конкурсів м. Києва, ветеран Великої Вітчизняної війни

«Співуча родина» – мов сімейний фотоальбом.
У ньому є різні світлини, але кожна з них – цінна і важлива. Сиві пам’ятки стародавніх часів та фотографії дітей, святкові миттєвості й сумні дати, безмежне щастя і...
Це просто частина життя кожного, в сімейному альбомі якого є прекрасне свідчення того, що ти є частиною великої Співучої родини. Я радий з того, що такі світлини є й у мене...

Віктор Книш, режисер

З перших привітань, перших музичних акордів, перших появ на сцені співучих родин я зрозумів, що це – унікальний проект, якому судилося довге життя. Виступи родинних ансамблів засвідчили особливе єднання душ, загальне намагання так щиро висловити свої почуття нехай і в не дуже злагодженому багатоголосі, що кожного слухача це вражало до сліз.
За 20 років молодші в родинах стали уже старшими, прийшли нові покоління Хотілось би побачити і їх...

Геннадій Якунін (Москва)

Кожне зібрання Клубу «Співуча родина» впродовж уже двадцяти років помножує торжество Духу. У ньому поєднуються унікальні складові – подвижницькі зусилля засновників та організаторів, їхній вибагливий і чутливий до плину часу смак, шанобливе ставлення до вічних традицій родинності, повага до прагнення творчої самореалізації. Глядацька аудиторія зустрічається тут із відкритими серцями неординарних творчих особистостей, котрі хочуть змінити повсякчасну буденність, із щирим бажанням розділити продумане, пережите, набуте, осягнене з колом однодумців. Їхній енергійний запал та довірча відкритість у креативному самовияві вступають у резонанс і знаходять відлуння, породжуючи нову якість спільноти – небайдужої, натхненної служінням загальній справі, піднесеної духом і стійкої до фальші швидкоплинної популярності тиражованих співочих груп.

Світлана Машкіна, науковець

Що для мене «Співуча родина»? Без вагань означу її як прихисток для душі, в енергетиці якого набуваєш сміливості відсторонитись від суспільних дрес-кодів мислення, тлумачення подій, сприйняття нав’язуваних пріоритетів. Атмосфера кожного клубного зібрання, хай лише на певний час, дає змогу піднестися над буденністю, відчути розмаїття людських чеснот і талантів. У колі шанувальників «Співучої родини» ніби вивищується твоє особисте Я, відчуваєш себе хай і маленькою, але невід’ємною часточкою великого, потужного гурту, спроможного змінювати на краще навколишній світ!

Наталя Комарова, радіожурналіст

Для мене «Співуча родина» – це прекрасний привід зустрітися з друзями і при цьому духовно збагатитися

В’ячеслав Мухін, лауреат І Всеукраїнського конкурсу «Співуча родина»

Знайома з роботою клубу вже 12 років. «Співуча родина» для мене – це зустріч із цікавими людьми, гарний настрій, свято, а також – досвід в організаційній роботі.
Програми, що запам’ятались як оригінальні й креативні – це вечір за участю Германа Макаренка, програма «Коли цвіте сакура», перший вечір «Сяйво троянди» та й інші.

Наталя Маренкова, зав. відділом Київського міського будинку вчителя

Отримала численні свідчення того, що співуча родина – це щаслива родина. На мою думку, Клуб «Співуча родина» навчає бути щасливим.

Поліна Шевченко, заступник директора Вечірньої жіночої гімназії (1994-1997 рр.)

Засідання Клубу «Співуча родина» об’єднують і надихають. Іноді це цінніше, ніж відвідування концерту: гарних концертів багато, але почуття родинності, яке можна пережити у «Співучій родині», – річ унікальна, насамперед, для дітей. Досягти такого результату важко, бо йдеться не стільки про майстерність, скільки про душевність…

Віктор Ржавічев, в. о. директора ДП «Мілкіленд-Україна»

Наша молода компанія майже зі самого початку свого існування допомагає Клубу «Співуча родина». Мені імпонує ентузіазм, креативність, щирість та вірність справі керівників цього об’єднання, які певним чином схожі на бджіл, й саме тому їм вдається збирати свій мед і щедро ділитися ним уже впродовж двох десятиріч.

Андрій Бажин, директор ТОВ «Сан Бі Україна»

Письменників, артистів, журналістів, підприємців та чиновників-митців... – усіх, як виявилось, об’єднала «Співуча родина».
Познайомився тут з Василем Трилісом та Ольгою Богомолець. У травні 2000-го на вечорі українського романсу з ними ж у головних ролях я вже співав своє. Був режисером програми «Прилетіла ластівка» 16 березня 2005-го, готував артистів, програму загалом, запросив музик з оркестру народних інструментів «Сузір’я» (Ірпінь) і сам співав та ще й знімав... З останніх програм сподобалися «Пісні народів світу» сестер Турчак – підспівував їм і вів, вони співучі істинно… «Співуча родина» – таке природне, та нині, на жаль, рідкісне явище. Отож, дяка щира рушіям! Вітаю всіх нас із 20-річчям і – «Многая літа»!

Володимир Самайда, бард

Для мене «Співуча родина» – втілення й відчуття людинолюбства, ЛЮБОВІ Божої, любові до мистецтва, до музики. Це саме ті почуття, які є і мають бути в кожній родині, в кожному колективі. Тут організатори об’єднують творчі особистості та колективи, спонукають любити й поважати одне одного, спільно працювати і творити нові чудові форми.

Ірина Душейко, художній керівник Народної хорової капели «Дніпро» КНУ імені Тараса Шевченка

Клуб «Співуча родина», до якого приєднався свого часу ще й Клуб шанувальників романсу, може перемогти у номінації «носій національної культури». Хочеться підкреслити духовність і душевність двох жінок, що в п’ятимільйонній столиці змогли створити камерний осередок щирого спілкування однодумців. Галина Михайлівна Лактіонова й Любов Василівна Лавриненко не втомлюються шукати й підтримувати, плекати і пропагувати нові імена, яскраві таланти, запрошуючи для цього своїх друзів, знайомих, владу і громаду... Усі на пісенно-поетичних засіданнях Клубів чують і розуміють одне одного, що в урбаністичному середовищі буває нечасто...

Людмила Опанасенко, директор радіо «Голос Києва» КДРТРК

Клуб «Співуча родина» має особливу тяжійну силу для його прихильників тим, що: 1) об’єднує людей широкого кола інтересів, пов’язаних з духовною культурою, співочою природою нації, індивідуальними сердечними пов’язаннями й симпатіями; 2) веде багатовекторну культурну політику, яка охоплює широкі сфери життя громади; 3) щоразу має неповторний імпровізаційний характер (хоча програми й плануються). Тому повторити те чи інше зібрання просто неможливо – це не концерт із чітким регламентом. І в тому є неповторний феномен «очікування дива».

Валентина Кузик, кандидат мистецтвознавства, лауреат премії імені Миколи Лисенка

Що для мене «Співуча родина»? Це – частинка мого життя упродовж останніх 18 років. Це – місце задоволення духовних та естетичних потреб. Це – майдан, на якому знайомлюся з цікавими людьми, багатими душею і талантами, дім дружби, в якому збираються однодумці, куди приходиш, як у своєрідний храм, бо залишаєш за його порогом повсякденні проблеми і занурюєшся у світ прекрасного. Це як медитація!
Тут гамую ностальгію за молодістю. Адже «Співуча родина» так нагадує клуб «Еврика», коли ми були молодими й так само жадібними до прекрасного, доброго. Це щось дуже сімейне, інтимне для мене. Дім, де сторінки історії переплелися зі сторінками життя моєї родини. В стінах Будинку учителя свого часу працював мій батько (Іван Миколайчук – член Центральної Ради). А в 2010-му «Співуча родина» подарувала незабутнє свято: влаштувала презентацію моєї книги «Еврика на все життя».
Оскільки не мала змоги відвідувати всі засідання, то здається, що сподобалися всі, на яких була. Запам’яталися зустрічі, коли вперше почали збирати анкети, коли на святі Віри, Надії і Любові було вручено премію «За прагнення до милосердя» Борисові Литваку, голові правління Одеського благодійного фонду реабілітації інвалідів «Майбутнє». Тоді він сказав: «Є ще люди в Україні». (Так потім назвала серію своїх статей).
А ще – зустрічі з Анатолієм Матвійчуком, Ірен Роздобудько та Ігорем Жуком; полюбила творчість Сергія Мороза, Ігоря Якубовського, Ольги Богомолець, Володимира Самайди, пісенну лірику Галини Лактіонової. Мені подобається, що ви запрошуєте великі хорові колективи. Це – супер!
І звичайно, неформальна частина – дружнє спілкування після офіційної. Всі стають такими натхненними, красномовними і щирими!.. Многая вам літа! Так тримати!

Лідія Корсун, заслужений працівник культури, власний кореспондент американсько-українського часопису «Час і Події» (Чикаго)

Для «серцем кучерявих» людей, які горнуться до «Співучої родини», пісня – це пароль до щирої дружби, любові до України, а ще – прагнення до милосердя. Відомо кожному: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу – хто ти». Усі ми, дзеркальчани, пишаємося тим, що багато років тому співучородинці залучили нас до своєї спільноти. Сподіваємося, що й надалі нас єднатиме міцна дружба. Чистого голосу тобі, «Співуча родино», на довгі й щасливі літа!

Володимир Мостовий, редактор-засновник тижневика «Дзеркало тижня»

«Співуча родина» для нас – острів душевного тепла і затишку. Це – унікальна територія у жорстко комерціалізованому світі, де можна дозволити собі певний творчий ідеалізм. Можна не думати про те, чи окупиться концерт, чи наповниться зал, чи буде задоволений продюсер. Так, ці моменти не можуть бути повністю відсутні, але господарі залу й керівники клубу настільки вміло, тонко і делікатно залишають всю цю прозаїчну частину справи за кадром, що нам, учасникам концертів, залишається абсолютно вільний, нічим не обмежений простір творчості.
Ми, як родина, пов’язані з Клубом упродовж усього нашого родинного життя – вже майже п’ять років (а одна з «половинок» тут уже понад півтора десятиріччя). Сподіваємося, що й через наступні двадцять років зустрінемося разом, на нашій улюбленій сцені, в нашому родинному колі і з нашою чудовою публікою.

Ірен Роздобудько, Ігор Жук

Моє знайомство з Клубом «Співуча родина» відбулося 2008 р. Відтоді й донині вражає все – від листівок-запрошень, які є витворами мистецтва, до дружньої, теплої атмосфери вечорів, самобутності авторів і виконавців (від дітей до представників «золотого віку»), широти тематичних напрямів творчих сезонів… Клубні зустрічі часом дивують і спантеличують, змушують усміхатись і сумувати, дарують надію й натхнення. Відчуваєш особливу внутрішню красу, щирість і вишуканість, притаманні авторам пісень і виконавцям. Своєю діяльністю Клуб підтверджує вислів Ніцше: «Без музики життя було б помилкою».

Олена Аніщенко, доктор педагогічних наук, Інститут педагогічної освіти

Для мене Клуби – це, по-перше, можливість зустрічатися, спілкуватись із творчими, небайдужими людьми, які хочуть змін у собі й довкола себе. Вони, може, випадково потратили на наші засідання, але щось їх «зачепило». По-друге, це можливість реалізації своїх задумів і знаходження однодумців. Клуб вчить спілкуватися, відшукувати компроміси і творити простір любові, реалізовувати ідеї – від слова до діла.

Любов Лавриненко, кандидат технічних наук, віце-президент Клубу шанувальників романсу

Нині Клуб «Співуча родина» для мене – своєрідний острівець справжності й щирості, романтизму та добра. На кожній зустрічі я поринаю у світ, де немає політиканства, а є віра в те, що разом можна змінити життя. І воно таки змінюється, і з роками Клуб знаходить дедалі більше друзів. Для мене емоційний ресурс, отриманий у колі однодумців, та потужна енергія вкрай потрібні, адже у будні часто забуваєш, що справді важливе та справжнє…

Тетяна Журавель, голова виконкому Всеукраїнського громадського центру «Волонтер»

Кожна клубна зустріч – як ковток повітря, чистого, прозорого, що надихає і сповнює буття гармонією. Тут відпочиваєш душею, пишаєшся людьми, які дарують частинку себе – щиросердно, в любові.

Ірина Єгорова – прихильник цієї життєдайної ідеї та людей, які втілюють її в життя

«Співуча родина» – це соціально-культурний феномен, явище суспільно-духовного життя. І пафос цього визначення не в гучних словах, а в тому значенні, яке набув Клуб за роки свого існування... Невимушене, далеке від офіціозу спілкування дивовижних людей, поєднання інколи доволі еклектичних тем – та все це об’єднане надзвичайною якістю співучості...

Зоя Гаркавенко, кандидат психологічних наук

Той, хто хоча б кілька разів був присутній на засіданнях Клубу «Співуча родина», та для кого поняття «духовність», «щирість», «добро» й «інтелігентність» не просто слова, чекає з нетерпінням на чергову зустріч з мистецтвом, що йде від самого серця! Бо нині є велика потреба хоч інколи опинитися в колі людей із відкритими усмішками та безкорисливими думками. Для членів та гостей Клубу його засідання – це ковток чистої води та свіжого повітря. Коли їх немає – задихаєшся, бо без цього жити вже неможливо!
Впевнений, що 20 років життя «Співучої родини» – це не тільки творча перемога, а й людський і громадсько-патріотичний подвиг фундаторів і активу клубу.

Микола Подрезан, громадський діяч, лауреат премії «За прагнення до милосердя»

Серед гомону столиці «Співуча родина» є моїм острівцем духовності й затишку. Тут я поринаю в обійми романсу, оперних партій, народних та сучасних українських пісень, захоплююсь влучним словом. Тут відкидаю все зайве, залишаю турботи за порогом, немов губка, вбираю нові знання, мелодії. А ще – приводжу зі собою студентів, і в них під час виступів гостей Клубу сяють очі, бо хоча б скільки нас годували поп-культурою, ми завжди повертатимемось до витоків справжнього мистецтва. Доки існуватимуть такі клуби – щирі, некомерційні, доки є такі особистості, доти житиме наша духовність і культура!

Ольга Безпалько, директор Інституту людини Київського університету ім. Бориса Грінченка

«Співуча родина», з якою я знайома з 1994 р., для мене – джерело духовності, чистоти, милосердя. Це – повернення до справжніх, вічних цінностей. Захоплення і подивування такими талановитими і самобутніми людьми. Емоційна наснага, поштовх до розвитку.
Маю честь бути однією з перших лауреатів благодійної премії «За прагнення до милосердя». До цього часу пам’ятаю і бережу почуття, які в мені сколихнуло її вручення.

Наталя Зимівець, доцент Дніпропетровського національного університету

«Співуча родина» – насправді унікальне соціальне явище. За 20 років виникли та зникли сила-силенна різних партій, ініціатив та рухів, незважаючи на фінансову, політичну та медійну підтримку. А «Співуча родина» суто на громадських засадах долає неабиякі незгоди нашого часу завдяки ентузіастам, які прагнуть зустрічей зі справжньою культурою, а не галасом шоу-бізнесу.
Сцена «Співучої родини» теж унікальна. На неї може вийти і добре знаний виконавець, і дитина, яка робить тільки перший сценічний крок. Унікальна і тематика – від класичного романсу та народних пісень до японської музики, від «Сяйва троянди» – до «Бітлз».

Сергій Радченко, економiст-мiжна­родник, голова «Beatles Club», Черкаси

Разом зі свободою слова я б записав у демократичну конституцію статтю про свободу співучого слова, найважливішого, бо, співаючи разом, ми вільні і єдині. Як на мене, то «Співуча родина» – це просто скромна назва вільної і єдиної нації.

Сергій Радченко, економiст-мiжна­родник, голова «Beatles Club», Черкаси

Разом зі свободою слова я б записав у деократичну конституцію статтю про свободу співучого слова, найважливішого, бо, співаючи разом, ми вільні і єдині. Як на мене, то «Співуча родина» – це просто скромна назва вільної і єдиної нації.

Мирон Петровський

Фото з архіву «Співучої родини»