Метеорологи прогнозують, що найближчими днями на заході та півдні України очікуються грози. Політичні прогностики також очікують грозову погоду над Україною, причому, не тільки на заході та півдні, але й у Центрі держави, і не лише найближчими днями.

Підстави для таких очікувань є. Атмосфера в країні передгрозова. Варто поговорити про ті громадсько-політичні та військово-стратегічні «хмари», звідки може вдарити чергова «блискавка» і почутися «грім».

	Грози над Кримом, чиєю емблемою є замок «Ластівчине гніздо»

Кримська хмара
Блискавична анексія Криму і приєднання її до складу Російської Федерації (РФ) лише на перший погляд виглядали, як швидкісний спуск на гірськолижній трасі. Злива обіцянок безхмарного майбутнього для кримчан у складі Росії нагадує агітаційно-рекламну кампанію – поки вона йде, все виглядає спокусливим і безпроблемним. А коли закінчується, то проблеми починають вилізати звідусіль.
Проблема перша – забезпеченість електроенергією та водою. Варто було Україні на 50% зменшити подачу електроенергії до Криму, як там були змушені розпочати масові відключення. Те ж саме з водою. Адже відсотків на 80% і те і друге постачається до Криму з України.
Кримська влада і місцеві проросійські ЗМІ тут же заговорила про підступних «хохлів», які хочуть задушити кримчан блокадою.
Але деякі українці можуть сказати у відповідь: панове, якщо ви на увесь світ заявили, що хочете жити окремо від України і берете на себе відповідальність за життєзабезпечення кримчан, то забезпечуйте.
Вам потрібна вода і електроенергія? То закуповуйте її в Україні за міжнародними цінами. Адже газ із Росії був і надалі буде для України за найвищими в Європі цінами.
Чи не логічно, тоді Україні продавати новим суб’єктам РФ – Криму і Севастополю – воду й електроенергію також за відповідними цінами?
Але є в Україні й інша думка – мовляв, як же так, у Криму проживають і наші люди, які не хотіли відриватися від України – українці і кримські татари. Що ж, їх кидати напризволяще? Та й Захід це не радить.
От і заявив днями в. о. міністра закордонних справ України А. Дещиця у Гаазі, що більше відключень електроенергії до Криму не буде.

Атакований росіянами український корабель «Костянтин Ольшанський» у диму

Добре, відключень не треба, але якими, все-таки, будуть тарифи на воду й електроенергію? Ринковими, чи, як і досі, пільговими? Відповіді поки що нема.
Однією з можливих «блискавок», яка може вдарити по бюджету України, полягає в тому, що великодушні вітчизняні чиновники будуть постачати у цей край все за низькими цінами, щоб їх, не дай Бог, ні в чому не звинуватили, а в цей час влада Криму і РФ надалі ігноруватиме Україну по повній програмі, не бажаючи з нею мати жодної справи і безцеремонно присвоюючи всі ресурси України, які тільки зможе захопити. І при цьому зовсім не заморочується, як це оцінять за кордоном.
Друга проблема – обіг гривні на півострові. Крим уже перейшов на російські рублі, але в перехідний період гривня буде в обігу паралельно з рублем – і це ще доволі довго, мінімум, до кінця цього року.
Як будуть отримувати пенсію ті пенсіонери, які не приймуть російське громадянство і залишаться з українськими паспортами? Хто і в якій валюті виплачуватиме їм пенсію? Росіяни в рублях, чи Україна в гривнях? Якщо Україна, то через які банки?
Адже мережа українських банків на півострові є значною, але вона сьогодні напередодні свого краху. Відділення державного банку України в Криму, ясно, націоналізують, а що робити з приватними, які мають по Криму сотні відділень? Їх теж відберуть безкоштовно чи викуплять задешево?
Чи може інтегрують у банківську систему Росії-Криму як філії іноземних банків? На яких умовах? Адже в Криму та у РФ в цілому ставлення до всього українського є відверто негативним, подекуди і ворожим.
Третя проблема – правові питання. Схоже, що на якийсь час, можливо, і доволі довгий, в Криму настане правовий вакуум. Українські закони тут скасовано, а російські ще не почали діяти.
Як бути з усіма документами – особистими, правоустановчими, реєстраційними?
Надходять поодинокі свідчення, що, відбираючи в кримчан українські паспорти, дають їм натомість російські, але з реєстрацією не в Криму, а інколи і в неблизьких російських областях.
Але ж реєстрація (по старому – прописка) є основою основ в Україні, Росії, і, звичайно ж, в Криму. Якщо ти не зареєстрований в неприватизованій квартирі чи будинку, де проживаєш, то матимеш проблеми.
Так само право власності на земельні ділянки, комерційну нерухомість тощо. Все буде перереєстровуватися. Але при цьому на найбільш ліквідні і ласі шматки, напевно, будуть бажаючі їх відібрати.
Чи захистять при цьому органи влади півострова кримчан, насамперед, тих, хто залишиться громадянином України?
«Блискавка» в подібних випадках може для України спалахнути у вигляді десятків, сотень, а, можливо, й тисяч громадян України в Криму, права яких можуть бути порушеними.
Як їх захистити? Які правові механізми можуть бути в України, якщо вона вважає Крим тимчасово окупованою своєю територією, а Крим вважає себе частиною РФ, і цей статус оформлено законами Росії – дарма, що міжнародне співтовариство, услід за Україною, цього не визнає.
Цю та безліч інших правових колізій треба буде вирішувати в правовому полі між Україною, Кримом, Росією, але обріїв цього поля поки що не видно.

Армійська хмара
Драма українських військових частин та кораблів у Криму протягом місяця розгортається на очах України і цілого світу і містить у собі не один сюжет, що може стати колись основою героїко-трагічних книг і фільмів.
При абсолютно незрозумілій більшості українців бездіяльності вищого командування України військові частини та екіпажі кораблів трималися до останнього, періодично волаючи про необхідність для них наказів командування.
В. о. міністра оборони України контр-адмірал Ігор Тенюх огризався на численні запити журналістів та громадськості, що наказ для всіх єдиний – стояти, триматися. Військовим цього було мало. Вони відчували себе покинутими. Проти них йшли російські штурмові групи, висуваючи перед собою місцевих «самооборонців» та жінок.
Як вигукнув у відчаї один з командирів: «Ну, не можемо ж ми стріляти у жінок?!»

	Українські моряки вже не благають про допомогу. Моряк з корабля «Тернопіль»

Але не відстрілювалися й тоді, коли їх штурмували без жінок. Чи можна зрозуміти цих українських вояків і моряків?
Коли вони побачили, що минають дні за днями, тижні за тижнями, а Київ не приходить їм на допомогу, що до них не надсилають підкріпленням інші бойові частини з материка, що до них не тільки не приїздять, але (якщо вірити) навіть не телефонують з Міністерства оборони та Генштабу, то відчули себе не просто покинутими, а приреченими на безсенсову загибель.
Якщо поряд – лікоть до ліктя – стоять і б’ються твої бойові соратники, що прилетіли тобі на виручку з материкової України, коли вчасно і чітко надходять накази, то кожен свідомий вояк буде відбиватися, атакувати і готовий загинути – бо йде війна.
А у Криму офіційного оголошення росіянами війни не було, у зв’язку з чим в. о. міністра оборони І. Тенюх з трибуни Верховної Ради сказав, що воювати в цих умовах є злочином. То для українських військових, заблокованих у Криму, виходило так: будеш відстрілюватися – станеш злочинцем на Батьківщині. Будеш всерйоз воювати з росіянами – станеш смертником, бо їх перевага у кількості, озброєнні тощо є надто великою, а допомоги з материка не буде.
То кожен з них запитував себе – за кого маю вмирати?
За командирів, які покинули напризволяще? За Україну, яка чомусь в особі вищої влади нічого не робить, щоб з перших же днів сепаратистського повстання у Криму чітко показати усім, хто тут господар і частиною якої країни є Крим, яка не стала стіною за свою армію і флот у Криму, а безвольно здавала метр за метром, гарнізон за гарнізоном, корабель за кораблем.
Та навіть у таких умовах значна частина українських моряків і вояків залишилися вірними Україні і пройшли через жорстокі приниження – коли їх атакували, били, зв’язували і волокли у грузовики, коли на їхніх очах знімали, а то й спалювали прапор України і натомість скрізь вивішували прапори Росії, коли їхніх командирів брали у полон і вивозили невідомо куди.
До сих пір достеменно невідомо, де перебуває героїчний командир авіабази у Бельбеку Юлій Мамчур, який беззбройним повів своїх хлопців на автомати росіян і кримських бойовиків зі знаменом та співаючи гімн України. Подібна доля ще у декількох командирів.
Блискавка з цієї хмари є просто вбивчою, бо вона показала, що в Україні в тяжку годину не виявилося ні командування, ні стратегії, ні своєчасної реакції на події, ні елементарного професіоналізму тих, хто мав би чітко, швидко і доречно прийняти правильні рішення і не дати так ганебно просто заполонити Крим, заблокувати наші військові частини, сплюндрувати честь українського війська, флоту і самої держави.
У цей момент, коли я пишу, надійшло повідомлення, що захоплено останній український корабель – тральщик «Черкаси», який до останнього тримався, але був взятий годину тому масованою атакою за допомогою гелікоптерів, катерів і штурмових груп, набагато численніших, ніж героїчна купка моряків українського корабля.
З армійської хмари вдарила просто ціла серія нищівних блискавок і прозвучали такі громи, що надовго у декого закладе вуха.
У Криму Україна втратила, за свідченням колишнього міністра оборони А. Гриценка, такий оборонний потенціал, про який ніхто в Україні, окрім військових, навіть не здогадувався.
Ось список Гриценка:
«Це бойові кораблі з ракетним, артилерійським, мінним і торпедним озброєнням, кораблі управління і забезпечення, війська берегової оборони, морська піхота, база підготовки морського спецназу, морська авіація (бойові і транспортні літаки і гелікоптери, аеродроми), бази, причали і логістика підтримки морських операцій, склади і арсенали озброєнь (зокрема, унікальні в горах, на великий глибині, захищені від ядерних ударів), ракетні комплекси берегової оборони, навчальні бази і полігони, бойова винищувальна авіація (літаки, ракети, аеродроми), комплекси радіотехнічних військ, зенітно-ракетні комплекси протиповітряної оборони, командні пункти авіації і сил ППО, танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти, артилерійські системи, переносні зенітно-ракетні комплекси, гранатомети, всіх видів стрілецьке озброєння, інженерно-саперна техніка, системи зв’язку, сили і засоби розвідки, зокрема, стратегічного для країни значення, багато-багато чого іншого...
Це ваш подарунок Путіну на десятки мільярдів доларів?! Це втрата воєнного потенціалу України на десятки мільярдів доларів!
…За цей час Україна остаточно і повністю втратила своє військове угруповання в Криму. Більше того, невиведена з ладу і не знищена українська військова інфраструктура, техніка і зброя – тепер у руках ворога. Вона буде повернута Путіним проти України, що створює ще більшу загрозу материковій частині країни. (Для розуміння: зенітно-ракетними комплексами Бук-М1, які тепер перейшли від нас до рук росіян, грузини у 2008-му збили кілька російських бойових літаків – штурмовиків, винищувачів, навіть стратегічний бомбардувальник)».
Гіркий висновок і грозова ситуація в оборонно-безпековій сфері України така: кримське військове угрупування втрачено, по моральному стану всіх українських військових структур завдано нищівного удару, армії в країні нема, її потрібно вибудовувати майже з нуля, вищий командний склад також треба гуртувати і робити проукраїнським.
Кримських українських воїнів, разом зі сім’ями, потрібно виводити на материк, облаштовувати і низько їм вклонитися за героїзм і терпіння в умовах майже покинутості і вакууму командування.
24 березня І. Тенюх подав у відставку. Щодо нього можливе розслідування, якщо рідна партія «Свобода» не захистить, або, як різко висловлюються військові, не «відмаже» свого партійця. Наскільки великою є його провина, поки що неясно. Можливо, його не будуть судити, щоб він не заговорив – бо може розповісти, від кого і які накази чи допомогу він отримував або не отримував.
Якщо вже в чиказьких церквах збирали на потреби української армії, якщо вже прості українці есемесками по 5 гривень назбирали армії кілька десятків мільйонів гривень, то про яке забезпечення Збройних Сил України може йти мова?
Армія, як і країна, вщент розграбована, і не тільки останнім режимом Януковича, хоча ним особливо.
А новим в. о. міністра оборони України став М. Коваль, генерал-полковник прикордонної служби. І знову це не чистий армієць. Як його зустрінуть в армії? Там прибульців з інших військ не полюбляють.

	Тіло О. Музичка (Сашка Білого). Видно рани в ділянці серця

Хмара радикалізму
Бої на Грушевського та Інститутській показали наявність сотень бійців, які були готові битися до кінця і навіть йти на смерть.
На момент формування нової влади наприкінці лютого цього року силові структури України були скомпрометовані і значною мірою деморалізовані. Громадський порядок завис. На вулицях столиці і багатьох міст України почали вільно появлятися люди специфічного вигляду – у камуфляжному одязі, балаклавах (масках на обличчі), зі зброєю.
Інколи це були кримінальники, інколи «Правий сектор» та інші майданівці. Зорієнтуватися було неможливо. Міліція їх боялась, документів, посвідчень не питала. Тож з’ясувати – хто це пограбував чиюсь дачу, офіс чи банк – було складно.
А російська пропаганда саме на цих прикладах продовжувала залякувати мешканців України, насамперед, Півдня і Сходу, Криму, Росії, давала ці «страшилки» і на весь світ.
Тож постала необхідність якимось чином привести до порядку людей зі зброєю.
Було віддано наказ здати зброю. Більшість не підкорилася. «Правий сектор» – принципово, бо чекає можливого нападу на Україну, тож заявляє, що треба бути готовим до захисту в будь-який момент.
Тоді влада в особі в. о. міністра внутрішніх справ А. Авакова вирішила діяти. Але подіяла так, що підняла увесь бойовий сектор Майдану на вуха.
Адже сьогодні вночі, під час спецоперації зі затримання координатора «Правого сектора» по Західній Україні О. Музичка (Сашка Білого) міліціонери або бійці спецпідрозділу «Сокіл» його застрелили. Версій цього затримання і вбивства чимало, і вони поки що неточні і непереконливі.
Факт один є залізним – грізного Сашка Білого вже нема на світі, і це зробили не заслані агенти ФСБ, а свої силовики.
Чому застрелили, а не взяли у полон, не скрутили? Кажуть, він відстрілювався, поранив одного з нападників. Ті стріляли у відповідь.
Луценко прокоментував, що силовики мали право стріляти.
Останній вечір свого життя Сашко Білий провів у кафе села Бармаки, під містом Рівне, в якому його і брали.

Труп довго лежав біля кафе. У кишенях знайшли 3.5 тис. дол., 5 тис. гривень.
Блискавкою з цієї хмари може стати збурення радикально налаштованих груп активістів, членів «тепер уже партії «Правий сектор», інших.
Лідер партії Д. Ярош одразу заявив: «Ми не можемо мовчки спостерігати за активною контрреволюційною діяльністю Міністерства внутрішніх справ України. У зв’язку з цим ми вимагаємо негайної відставки міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, вимагаємо арешту командира спецпідрозділу УБОЗ «Сокіл» і, відповідно, тих, хто винен у вбивстві».
«Правий сектор» вимагає надати інформацію про місцеперебування і стан здоров’я інших затриманих під час вищезгаданих подій та допустити до них адвокатів.
До речі, виклик Авакову робив і покійний О. Музичко, обіцяючи повісити того, як собаку.
На всі погрози очільник МВС сьогодні відповів: «Якщо на моїй позиції бандити погрожують міністру, я цей виклик приймаю і готовий прийняти будь-який виклик».
Цього ж вечора Аваков скерував слідчих на Майдан для допиту керівництва «Правого сектору». Слідчі вже працюють у наметах Майдану.
Усім своїм виглядом глава МВС показує, що нікого не боїться. У відповідь на адреси його та колишнього коменданта Майдану, а нині Секретаря РНБОУ Андрія Парубія, з наметів долинає: «Зрадники!»
Блискавка з цієї хмари може серйозно налаштувати проти нової влади радикальну частину Майдану та їхніх прибічників по Україні. І це в умовах, коли стійкої і повної довіри до влади поки що нема в багатьох областях України, насамперед, тих, які розхитуються засланими провокаторами та місцевими проросійськими активістами.
Якщо почнуться акції помсти щодо Авакова, МВС та влади, ситуація може швидко захитатися.
Кремлівські яструби та п’ята колона в Україні цього дуже чекають.

Хмара сепаратизму
Ситуація в південно-східних областях поки що дуже нестабільна. Провокації продовжуються. На останніх мітингах у Донецьку, Луганську, інших містах звернули на себе увагу однаково виготовлені транспаранти зі закликом до Януковича прийти і порядок навести.
Бачиться, що це не випадково.
За чутками, Януковичу у Москві зроблено операцію на серці, шунтування, і він уже виписався з лікарні до свого нового маєтку у Підмосков’ї.
Ймовірною блискавкою з цієї хмари є вторгнення російських військ у вигляді спочатку своєрідних «самооборонців», залучених казаків тощо. Таких налічується, кажуть, уже до 30 тисяч, вони до зубів озброєні, зрозуміло ким.
Отож, можливим є звернення Януковича до Путіна зі закликом про допомогу чинному Президентові України (а Росія таким, як відомо, називає Януковича) і далі спроба сформувати російську смугу у складі всіх південно-східних областей України, такої собі Новороссії на чолі з Януковичем, і тим повністю відрізати Україну від моря і вугілля.
План, озвучений Жириновським, про який я пишу у своїй колонці, може реалізуватися.
Отакі головні хмари нависають над Україною і загрожують нам блискавками і громами.
Ми сподіваємося на гарну погоду. Але готуватися треба до грози.
Україно, не спи.