В інформаційній війні проти України виник ще один сюжет. Він не новий, але так акцентовано, як тепер, раніше не подавався.

А почався цей сюжет з першого інформаційного «залпу», який з трибуни Державної Думи Росії зробив відомий антиукраїнець В. Жириновський. Він без зайвих дипломатичних вивертів прямо заявив, що Росія не буде зупинятися на анексії Криму і повинна «рухатися далі».
Чому РФ має рухатися далі? Та дуже просто за Жириновським: «Шматочок взяли, а ті росіяни нехай гинуть?» – патетично вигукнув він.
Шматочок – це, треба розуміти, Крим, а «ті росіяни», що мають «гинути» – це, за подачі Жириновського, нинішнє населення південно-східних областей України. Гине воно там, звичайно, лише в хворобливій уяві політичних «яструбів» та сценаристів інформаційної війни проти України.
Але від сценарію «гноблення» в Україні російськомовних Жириновський та інші російські політики й пропагандисти не відступають, тому й наполегливо закликають ці українські області також, услід за Кримом, «узяти».
Жириновський у своєму цинізмі дійшов до того, що дорікнув Сталіну – навіщо, мовляв, той перед Другою світовою війною «прирізав» Україні західноукраїнські землі. От якби в результаті пакту Молотова-Ріббентропа Сталін залучив би нові землі до складу не України, а тодішньої Російської Федерації, та ще й додав до них південно-східні області України – оце було б, на думку цього «яструба», правильно: «Зараз була б маленька Україна, як Болгарія, Словаччина та Сербія, 5-7 млн., без вугілля і хліба».
От муляє різноманітним українофобам те, що в Україні є хліб і до хліба, вугілля та інші родовища. От якби цього позбавити, а заодно й повітря, яким дихають ті кляті українці, оце було б, напевно, те, що треба. А так доводиться нинішнім сталіністам виправляти «помилки» свого політичного кумира – забирати «шматки» української території.

«А що робити? – зітхнувши, розводять руками вони. – Хіба хочеш? – Мусиш. Не дають собі ради українці з цими територіями».
Забув Жириновський, що Сталін передав ті землі Україні не від великої милості, чи, тим більше, з любові до нашого народу, а тільки тому, що переважним етнічним елементом тих земель були українці – поряд, звичайно з іншими національностями приєднаних країв – поляками, румунами, угорцями тощо. І межували ці землі з українськими, а не з якимись іншими.
Але те, що навіть кривавий диктатор і натхненник Голодомору Сталін змушений був враховувати, нинішні політичні «яструби» Білокам’яної враховувати принципово не хочуть і заспокоюватися не думають.
От і Жириновський не заспокоївся. Продовжуючи цю тему, він зробив два наступні кроки.
По-перше, організував спеціальну псевдоісторичну статтю, в якій була викладено точку зору, начебто, тільки однієї його партії – ЛДПР – «Погляд на історичні причини кризи на Україні» (цей чолов’яга, як і більшість росіян, принципово не каже – в Україні).
Основною причиною нинішніх подій у нашій країні безіменні автори-жириновці бачать те, що в процесі формування української держави «на одній території виявилися народи, категорично несумісні за психологічним складом, які сторіччями ворогували одне з одним».
Так от для того, щоб налагодити в нашій державі внутрішню сумісність, «заспокоїти весь цей регіон, вируючий, обурений, що загрожує на довгі роки стати однією з найбільш проблемних і конфліктних точок на карті Європи» і пропонують вустами Жириновського нам позбутися від низки інших українських територій.
А щоб полегшити нерішучим українцям вирішення цього питання, Жириновський пропонує сусіднім з нами країнам «допомогти» Україні. Інструмент «допомоги» перевірений – так званий «референдум».
Цитую цей перл псевдоісторичної і антиправової думки: «Чому б у Польщі, Румунії, Угорщині не подумати про те, щоб організувати проведення референдуму на територіях вищевказаних областей України, а також – у суміжних регіонах Польщі, Румунії та Угорщини?
Питання одне – можливість повернення Чернівецької області до складу Румунії, Закарпатської – до складу Угорщини, і 5 областей України – Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Рівненської – до складу Польщі».
Відрізання від України цих «шматків», за твердженням Жириновського, «призведе до довгоочікуваної гармонії міжнаціональних відносин», бо Центральна Україна в цьому випадку могла б «звільнитися від зайвої напруженості, пов’язаної, головним чином, з несумісністю населення територій, вимушено відчужених Сталіним у Польщі, Угорщини, Румунії…»
А щоб сусідні країни не соромилися відшматовувати свої порції від України, Жириновський радо йде їм на допомогу:
«Приблизно те ж ми спостерігаємо сьогодні на сході і південному сході України. Абсолютна більшість населення цих областей тяжіє до Росії, хоче бути у складі Росії».
Отже, якщо тяжіє, то гріх їм, мовляв, не допомогти, вважають жириновці, закликаючи до референдумів і у цих областях України.
Нагадаю, що їх, мінімум, шість – Харківщина, Донецька, Луганська, Херсонська, Миколаївська, Одеська області. Але ж на цьому також гріх зупинятися. Адже у Запорізькій, Дніпропетровській та й інших областях України чимало російськомовних, і там вони, безперечно «гинуть» під гнітом української мови, то ж їх треба теж звільняти від клятих «бандерівців-фашистів».
Виклавши цей провокаційний псевдоісторичний «погляд», теоретики-жириновці вигукнули: «ЛДПР з щирою повагою і любов’ю ставиться до України та українців. Нам нічого ділити, тому можливість проведення референдумів про повернення вищевказаних земель до складу Польщі, Угорщини, Румунії, Росії не ущемляє інтереси українців, а, навпаки, принесе благополуччя і спокій на одвічно українські землі – Київ, Чернігів, Суми, Полтаву, Житомир, Кременчук, Вінницю, Кіровоград...»
Ти дивись, які щедрі! Скільки любові і поваги до українців у цих пропозиціях, просто плакати хочеться! Цілих 7 областей із нинішніх 24-х нам перепадає з панського плеча (вказаний у переліку Кременчук належить до Полтавської області)!
Не вірю своїм очам – невже «брати» навіть Кіровоград нам згодні залишити, незважаючи на те, що його історична назва «Єлисаветград» – на користь однієї з російських імператриць, і тут народився один із вождів Жовтневого перевороту, більшовик № 2 Лев Троцький?
Воістину, немає межі «братньої» любові російських політиків до цієї нещасної України, яка тяжко страждає від новітньої геополітичної «хвороби», діагностованої Жириновським – надлишку земель.
Та не такий пан Жириновський, щоб вдовольнитися чистою теорією. І він робить другий крок – від імені своєї партії ЛДПР розсилає ці пропозиції вищеперерахованим країнам – дійте, мовляв, чого соромитеся?!
На сьогодні відома лише реакція Польщі – там пропозиції ЛДПР і Жириновського назвали плодом хворої уяви.
А я от, перепрошую, не згоден з паном професором Томашем Наленчем, радником Президента Польщі, який дав таку оцінку пропозиціям ЛДПР: «Własciwie nalezałoby to pismo przesłac do psychiatry».
Переконаний – це не хвора уява, а твереза і продумана провокація. Отже не до психіатра треба звертатися, а до того, хто стоїть за Жириновським, і через нього запускає ці зондувальні заяви.
Адже Жириновський, за твердженням екс-генерала КДБ СРСР а нині емігранта Олега Калугіна, є давнім агентом КДБ. І через нього часто викидають у інформаційний простір такі пропозиції та оцінки, які офіційним керівникам Росії висловлювати поки що не з руки – з огляду на міжнародну реакцію. А ось з Жириновського, як з гусака вода – цьому агресивно-експансійному політичному «клоуну», як його називають у ЗМІ, властиві заяви та поведінка, яка переходить усі межі пристойності. У випадку чого легко відхреститися – що, мовляв, з нього взяти – це ж Жирик, людина-анекдот і відомий брехун, як характеризують його у ЗМІ.
Нема сумнівів, що головний «куратор» Жириновського Президент РФ В. Путін уважно простежить, яку реакцію викличе ця провокативна ідея і подібні звернення до держав-сусідок України. Адже головним у цій, начебто, «маячні» є зовсім не турбота про прикордонні з нами країни, а не дуже й прихована ідея подальшої анексії українських земель – щоб «хахлам» не хотілося відвертатися від Росії та йти в Європу.
А нову «карту України», яку малюють нам наші «брати», варто було б узяти до уваги всім, від кого залежить військово-політична і дипломатична діяльність України і пам’ятати – так хочуть зробити з нашою країною багато явних і таємних ворогів.
Тож Україна, попри всі складнощі, має зміцнюватися і не давати себе «обкарнати» аж по самий Київ.
Бо і Жириновський, і багато хто разом з ним не втомлюються нам нагадувати, що і Київ є «мати міст русскіх», отже не застрахований від третього етапу «братньої» анексії.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»