В неділю, 23 лютого, біля будинку Генерального консульства України в Нью-Йорку, що на 49 вулиці Манхеттена, відбулася громадська панахида в пам’ять героїв Небесної Сотні. Дуже велелюдний схід-віче: багато молоді, літні люди, очільники всіх громадських організацій метрополії Нью-Йорка, священики, друзі з державними прапорами братніх країн: Грузії, Білорусії, Польщі, Естонії. А серед поміщених тут фото є світлина: група українських студентів нью-йоркського коледжу, серед яких їхній друг – марокканець Могамет Гоелла (справа від автора). Здається, одночасно сумує і радіє з нами весь люд...

Майорять українські та американські прапори. Кожен зі стрічками або маленькими наліпками на обличчях – символами нашого прапору. Віночки, шалики з київського Майдану. Багато імпровізованих плакатів, закликів, подяк, звернень.
Стіна пам’яті з портретами Героїв, квітами, запаленим свічками. З імпровізованою труною, біля якої священики проводили громадську панахиду, співали «Вічная пам’ять» та інші журливі пісні визвольних змагань, висловлювали свою тугу та вдячність тим, хто поклав своє життя у Києві, щоб подолати донецьку кримінальну окупацію, скинути нелюда, головного ката українського народу і створити підґрунтя для розбудови нової країни народовладдя. Хто не міг виступити біля мікрофона, сказав своє слово на імпровізованих плакатах – зверненнях або просто на маленьких плакатиках зі світлинами героїв (дивись фото). Моя фотокамера шукає найбільш вражаючі. І раптом – різкий укол в серце (вкотре за ці похоронні дні по всій Україні, але ні – за ці останні два місяці). Два плакати поряд: фото юнаків-студентів з одного села. Їх виготовили і тримають їхні друзі – нині студенти одного з нью-йоркських коледжів. Вчитайтеся! Перший: «Наш односельчанин, сусід, друг, однокласник Василь Мойсей, студент, 21 рік, село Зубрець. Слава Героям». Другий: «Наш односельчанин, друг, журналіст Ігор Костенко. Студент, 22 роки, село Зубрець. Слава Героям». Підхожу до хлопців, розпитую. Василь Мойсей – студент Луцького інституту розвитку людини, член ВО «Свобода». Ігор Костенко – студент географічного факультету Львівського університету, безпартійний. Обидва були в одній cотні свободівців, яка, як відомо, втратила 16 захисників київського Майдану. ... Тут же, за асоціацією, зринає в свідомості ім’я, яке, разом з батьками та Україною, оплакує і моя родина. Це – найяскравіший однокласник моєї онуки – Олександр Плєханов, 22 роки, студент архітектурного факультету Київського будівельного університету... Його портрет тут теж... Всіх наших герої знає українське закордоння...
Мерія Нью-Йорка цього разу виділила, як виняток, на нашу акцію найбільше часу: понад 2 години. І зараз не важливо перераховувати прізвища тих, хто висловлював слова туги та прокляття вбивцям: януковичу (з маленької букви навмисне, бо це вже символічний образ вбивці поряд з іншим символічним образом бандита «тітушки», що теж походить від прізвища) та його посіпакам-виконавцям. Сказали своє слово представники всіх громадських організацій та бажаючі. Традиційно проводили і це особливе віче громадські діячі Аскольд Лозинський та Степан Качурак.

Вразило кілька моментів.
Як багато друзів з’явилося в нашої країни з міжнародної спільноти. Виступили представник Грузії, Черкесії, Білорусії, Естонії, Польщі (представник руху «Солідарність – 2010»). А ще – польський священик Ярослав Вішневській, який приїхав спеціально з Вашингтона і сказав такі прості та проникливі слова любові до України і осудження країн Заходу, які не бойкотувати Олімпіаду, знаючи, яку чорну роль відіграє Росія в трагічних сьогоднішніх подіях визвольної боротьби українського народу.  Сказав, що він – поляк, народжений у Польщі, настільки цінить український народ, що коли доля закинула його на кілька років в Україну, саме на Донеччину, то він, наперекір російськомовному оточенню, вивчив українську мову і звертався до нас саме українською.
Запам’ятався виступ одного з київських колишніх бізнесменів середнього класу з двома вищими освітами. Він мав у Києві невеличкий автомобільний бізнес, який відібрала ця банда через Податкову. А сам змушений рятувати життя в Америці. Він поклявся, що докладе всіх зусиль, аби відбувся Міжнародний суд та арешт всіх награбованих в народу багатств олігархами. І вважає, що непокараним злочинцем залишається Кучма, бо саме він привів у Київ донецьких кримінальників на чолі з Януковичем. (Я б ще додала від себе, а ще Іуду Ющенка, який фактично посадив на трон нинішнього вбивцю). І коли після його виступу скандували «Януковича – в тюрму!» то мій земляк додав: «Кучму – у тюрму!» До слова, «В тюрму... Януковича, Азарова, Захарченка, Клюєва» звучало часто. Цього разу одностайно з київським Майданом українське закордоння вимагає покарання.
Другий момент. З нами були цього разу представники української дипломатії Нью-Йорка. Виступив Генеральний консул України в Нью-Йорку Ігор Сибіга, фактично вибачився за співпрацю з владою (за ротацією працює тут близько року). Разом з колегою журналісткою Катериною Кіндрась ми розмовляли з ним окремо і повірили його щирості в осудженні дій знищеного режиму. Знаємо, що українські дипломати США написали відповідне звернення до українського уряду ще перед кривавими подіями 18-20 лютого. Юрій Сабіга пообіцяв працювати для нової України, а ведучий Аскольд Лозинський від імені віча сказав: «Ми не будемо вам казати «ганьба», а попросимо ще раз заглянути до своєї совісті і вирішити далі свій шлях».

Далі Аскольд Лозинський надав слово представнику України при ООН Юрієві Сергеєву. Представляючи його, ведучий сказав багато обережних, але добрих слів на адресу дипломата, який працює тут дві каденції, з 2005 року, і свого часу проявив себе як порядна людина, патріот, який добре розумів і розуміє проблеми України. Ми знаємо і те, як драматично переживав Юрій Анатолійович своє становище, тих ножиць, в яких перебував останні 4 роки. Не виникає сумніву й те, що він працюватиме щиро не стільки для відновлення, скільки для розбудови нової держави, сказавши дуже правильно: «Спалені будинки ми відновимо, а зараз основне – очистити наші душі».
А тепер – найголовніший висновок, суть якого винесла в заголовок. Роль київського Майдану і розпочатої в Києві визвольної боротьби неоціненна для всієї України, а також – для пробудження українців всього світу. Виступала Олена Литвин – представник руху «Разом». Отож, наш київський Майдан пробудив та надихнув до дій українську молодь всього закордоння і, зокрема, Нью-Йоркської метрополії. Бо одразу ж з виникненням студентського Євромайдану у Києві, в столиці світу – Нью-Йорку – був організований молодіжний рух «Разом», який паралельно з партійно-громадськими акціями проводить свої – молодіжні, мобільні, креативні. Акції солідарності з Києвом, акції вимог до уряду США – допомогти народові України. Бодай, отака мобільність: коли 7 лютого президент США Обама проводив молитовний сніданок і запросив низку урядовців – сатрапів Януковича, то Посольство України у Вашингтоні через кілька днів приймало в себе одного з них – Андрія Клюєва. Уже тоді було відомо всім, зокрема, і нашим дипломатам, що саме він є сценаристом кровавого розгону студентів 30 листопада-1 грудня, невдалого штурму Майдану 10 грудня.. І все ж, приймали.... Півтора десятка руху «Разом» організували акцію на порозі нашого посольства. Біля порогу – кілька імітованих «трупів». Інші тримали фото загиблих героїв та звернення, зміст якого: «Ми знаємо все – отямтеся!»
І ще важливе. Разом з київським Євромайданом наша молодь з України, тут, у Нью-Йорку, дієво оживила роботу всеамериканської організації української студентської молоді (СУСТА)... Серед плакатів, які мене вразили, був і такий: «Юліє! Не за тебе ми вмирали!!!» з підписом «Небесна сотня». Майже наприкінці акції виступила активістка СУСТА Олеся Гнатів. Послухавши її, здивувалася глибокому розумінні молоддю всього, що відбувається в Києві: неоднорідність Майдану, неоднозначні дії опозиції. Молодь переконана: перемогу святкувати дуже рано. Ці 20-річні наші діти не піддалися масовій ейфорії від того, що скинули Ката. Головне зараз, щоб нова влада не стала старою. Щоб не забула про вимоги народу, щоб на крові наших героїв не будували своє благополуччя. Цитую: «З’явилася маса тих, хто на крові загиблих героїв хоче дорватися до корита». «А хто кричав зі сцени два місяці тому «Провокатори», а тепер не мають мужності покаятися?!» (Більш того, не втримаюсь від репліки, виконуючий обов’язки, – так хочеться думати – голови Верховної Ради О. Турчинов на другий день перебування на посаді, яку обійняв, цинічно оголосив, що Майдан свого досягнув, можна розходитися».
Далі з виступу Олесі: «Дуже скоро маси забувають пролиту кров та безхребетно пробачають вбивць та ворогів. А завтра вони можуть прийти до влади... і продажні опозиціонери будуть за них на грудях футболки рвати». «Щоб цього не допустити, пам’ятаймо пролиту кров загиблих і живих героїв, які свідомо йшли під кулі тоді, коли дехто співав пісні на сцені і надривав горлянку – «провокатори!» «Майбутнє належить тим, хто за нього боровся і готовий був за волю покласти голову... Пам’ятаймо про тих героїв, які залишися живими... Допоможімо їм розбудувати ту Україну, за яку загинула Небесна Сотня! А сотні залишилися каліками на все життя».
«Друзі! Не забувайте про це. Це – ще не кінець. Це – ще не перемога. Це – ще лише початок… Не даймо лідерам політичних партій розсварити людей. Ми повинні триматися купи. А тому: Юліє! Не за тебе життя віддала Небесна Сотня!» (виявилося, що це їхній плакат, – авт.). Слава Небесній Сотні! Героям слава!»
Закінчився схід молитвою та кличем «Герої не вмирають». На пропозицію Аскольда Лозинського всі учасники акції вишикувалися по одному у величезну вервечку. Попереду – умовна труна та чорний плакат з фото В. Путіна «Heisa Big Danger!» («Він небезпечний!»). Колона йде пішки до будинку Представництва Російської Федерації при ООН. Для того, щоб голосно нагадати про себе. На увесь світ.

***
Права Олеся Гнат та її однодумці-студенти. Боротьба тільки починається. Боротьба за нову Україну. Боротьба за те, щоб не допустити до влади нових-старих «любих друзів». Обов’язкова люстрація. Опозиційній владі – радитися з Майданом. Він стоїть. Він мусить здобути перемогу народовладдя.
Ось що наказало устами нової свідомої молоді українське віче в Нью-Йорку в День жалоби. В День Пам’яті Героїв нашої революції. А ще на вічі запевнили, що ми – разом з Україною і надалі. Надійтеся на нашу допомогу.

Фото автора