У четвер, 21 листопада 2013 р., всього за тиждень до запланованого підписання угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, голова чинного Кабінету Міністрів оголосив, що підписання не буде, принаймні, протягом тижня, на саміті у Вільнюсі, 28-29 листопада.

Після подій, що відбулися на Майдані в ніч на 30 листопада, почався спонтанний народний протест по всій Україні, який розвинувся в добре організовану національну революцію, котра, в кінцевому рахунку, зосередилася в столиці України – Києві.
Революція мала назву Євромайдан, але цей термін отримав справжню суть тільки в ніч на 30 листопада. У ту ніч український режим наказав своєму спеціальному міліцейському підрозділові («Беркуту») розігнати протестантів, нападаючи і б'ючи їх гумовими та пластиковими кийками. Багато з протестуючих студентів отримали важкі поранення, кілька осіб були заарештовані. Але це призвело до того, що люди масово почали виходити на вулицю, і Європротест перетворився на Єврореволюцію. Її вимоги тепер включали кримінальне переслідування тих, хто замовив напад, звільнення Кабінету Міністрів, відставка чинного президента України та демократичні вибори з референдумом у недалекому майбутньому. Підписання угоди про асоціацію з ЄС більше не було єдиною кінцевою метою. Пізніше були наступні спроби спеціальних міліцейських підрозділів розігнати мітингувальників, але в кожному випадку люди захищали і «тримали» Майдан.
Насправді, як з'ясувалося, це революція за людську та національну гідність. Це слово повторювалося знову і знову. Ймовірно, що для різних верств українського суспільства і, можливо, навіть індивідуума, це означає щось своє. Гідність означає жити так, як живуть європейці. Це означає позбутися російського гноблення. Для декого це може навіть позбутися в очах світу статусу (клейма) колишнього засудженого.
Слова «Зека геть!» часто звучать по цілому Майдані. Та найголовніше питання – питання національної гордості. Вгорі, над місцем мітингів, як над усім містом Києвом, майорять синьо-жовті українські прапори. Майже кожен виступ закінчується словами «Слава Україні!» з відповіддю аудиторії «Героям Слава!» тричі.
Як і в більшості українських питань, Росія не є стороннім спостерігачем. Вона активно відстежує свої інтереси. Розповідаючи, що європейська економіка перебуває в кризі, Росія наполягає на тому, щоб Україна приєдналася до її Митного союзу, а не до ЄС. Бо інакше цей Митний союз – не що інше, як сама Росія та деякі, здебільшого, не впливові гравці. Перша стратегія Росії була у вигляді батога. Зараз подаються якісь пряники у вигляді мільярдів доларів кредитів і знижкою на російський газ. За збігом обставин, а можливо, з волі Бога, була якась іронія у виборі часу. 23 листопада українці у всьому світі вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років. Понад сім мільйонів українців загинули від рук Москви від цієї політики батога і пряника.
Дуже важливо, щоби була належного рівня підтримка з боку Заходу. ЄС зробив свій маніфест підтримки шляхом відвідування і комунікацій. Навіть більше того, Сполучені Штати продемонстрували підтримку Майдану через візити помічника державного секретаря в Москву та Київ, залишивши завуальоване повідомлення в Росії і пряме в Києві. Потім було беззастережне засудження застосування сили самим держсекретарем США, яке спиралося на застереження лідерів України від віце-президента США, які він зробив безпосередньо перед жорстокою поведінкою режиму. І зовсім недавно два американські сенатори з протилежних політичних партій виступили на сцені Майдану на підтримку народу і на підтвердження своїх слів – спільно виступили ініціаторами жорсткої резолюції Сенату, що передбачає санкції проти особливо впливових членів правлячого режиму, зі списком цілої низки порушників, до списку може входити і чинний президент.
Революція пишається тим, що мирна, але, врешті-решт, вона залишається актом цивільної непокори, більша половина головної вулиці Києва (Хрещатик) – в барикадах і, принаймні, три громадські будівлі є в облозі революціонерів. Повалення пам’ятника Леніну набуло не тільки символічного, але, сподіваюся, незворотного характеру. Колись цей майданчик з пам’ятником Леніну охороняли, після недільних подій 8 грудня туристи і любителі сувенірів брали собі уламки каменя на пам'ять про ці події, поки влада не прибрала залишений каркас пам'ятника.
Таким чином, силові дії уряду викликали ще більш сильну реакцію, здебільшого, оборонну, але не спокійну. Гірше вже не могло бути для режиму. Потім режим вдався до політики, намагаючись організувати власний прояв підтримки – контрреволюцію, але з менш важливими результатами. Колишній перший президент України припустив, що якщо уряд організовує (і платить) за контрреволюцію, то цей уряд не може керувати державою і повинен відмовитися від влади. Приниження тоталітарного режиму стало повним, коли контрреволюція оголосила про свій необмежений термін дії, а насправді протрималася тільки до наступного дня.
Незважаючи на очевидні прорахунки уряду, кінцевий результат важко прогнозувати. Надія вмирає останньою, учасники Майданів по всій Україні мають на меті усунути з посади прем'єр-міністра та відправити у відставку його кабінет, самого президента, докласти зусиль до звільнення всіх політв'язнів опозиції, головним з яких є колишній прем'єр-міністр і найстрашніший нічний жах президента.
Остаточний результат Євромайдану неможливо передбачити. Насправді, ймовірно, не буде кінцевого результату, тільки низка динамічних подій, але з невеликою впевненістю. Єдиним безсумнівним прогнозом є наступний: якщо народові України дозволять обирати свою власну стратегію економічного і культурного майбутнього, то це майбутнє буде в Європі. Крім того, що, можливо, є більш важливим, ніж усе інше: події на Євромайдані виникли в результаті небажання нинішнього режиму поважати V Статтю Конституції, в якій сказано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який потрібно визнати як детермінант України і свого майбутнього; ці події прискорили незворотний розвиток української нації. Адже Євромайдан в Україні – це революція національної гідності.

Автор брав участь у Євромайдані
в Києві 12-18 грудня 2013р.