На момент написання цієї статті стало відомо про домовленість між Януковичем та Путіним про скидку на ціну за газ, а також про розміщення 15 мільярдів доларів в українських облігаціях. Ця подія трохи згасила увесь той запал, який був отриманий за останні кілька днів активної діяльності у діаспорі. Якось так складається, що на момент здачі газети в друк відбуваються події, які ставлять нашу редакцію в глухий кут: вичікувати на те, чим завершиться чи давати якісь свої прогнози. От і минулого тижня, в ніч на 11 грудня,  з Києва, від нашої української випускової редакторки Марини Олійник почали надходити тривожні повідомлення. Саме тоді всі побачили одні з найстрашніших кадрів з Майдану. Це було якось нереально спостерігати, що в наш час, в загалом цивілізованій країні, в центрі Європі, де й надалі живуть твої родичі, друзі та колишні колеги, можуть так «зачищати» людський натовп.

Якийсь короткий час ступору та паніки і гніву від безсилля минув. Тоді почалися дзвінки та надсилання повідомлень.
Телефонували всюди – в Білий Дім, де чергова вже перелякано скидала трубку, в інформаційні служби світу. Звідти вже йшло спостереження. З’явилося ще одне дивне відчуття. Ніби Майдан у Києві на кілька годин у буквальному розумінні став точкою концентрації світової уваги. І якби це пафосно не звучало – на якусь мить, навіть центром світу, духовним центром, полем битви Світла й Тіні. Всі ми чекали, поки зійде сонце над Майданом, підтягнуться люди. Тоді й відбулося своєрідне перевантаження. І так доволі добре організований пляц опору перетворився на, як тепер прийнято казати, Запорізьку Січ – осереддя народовладдя, дисципліни та продукування чистої духовної енергетики.
Все це породило масу різних дискусій щодо феномену Майдану.
Яким би не було запеклим протистояння під Будинком профспілок, як показує досвід – проти зброї мирна людина вдіяти нічого не може. Я спробую припустити, що намагалися витіснити  людей виключно задля зламу ситуації. Як би це не звучало сумно, але реакція світу була миттєвою після того, коли кадри 11 грудня обійшли телеканали. Мої припущення опосередковано підтвердив в розмові американський блогер з Washington Times Communities (заодно і консерватор:)) Вільям Келлі, який сказав, що американці люблять агресивну картинку. Це була його відповідь на мої скарги на байдужість з боку чиказьких ЗМІ (про що пізніше).
Але поряд з тим є один парадокс. Які би маніпуляції не робилися на і навколо Майдану, – він живе і живиться власною енергією. Ніхто ж не примушує усіх цих політиків з Америки та світу, приїхавши до Києва, обов’язково відвідати Майдан. Мабуть, чи не найкраще описав те, що відбувається, відомий музичний критик, радіоведучий та журналіст Артемій Троїцький, який в інтерв’ю «Ехо Москви» назвав нашу Батьківщину «найсправедливішою країною в світі у цей час».
Ще один важливий момент. Зараз публікації про Україну привертають  підвищену читацьку увагу. Тобто, є чудовий шанс пояснити світові, що найбільша країна в Європі не є вже частиною пострадянського блоку. Принаймні, за духом та ментальністю.
Рано чи пізно наша нація мусить подорослішати і усвідомити свою готовність до формування власної будучності. Гадаю, що поведінка Януковича переконала вже останню бабусю в тому, що до виборів треба ставитися пильніше. І що це не радянські часи, коли твоє голосування мало формальний характер. Вже два десятки років наша громадянська індиферентність вилазить нам боком. Це також стосується і усіх інших сфер життя. Якщо на Майдані вивільнився такий потенціал, талант нашого народу до самоорганізації, яка вражає усіх гостей, то цілком можливо перенести ці навики і в буденне життя. Подивіться на організацію Майдану – вона краща, аніж господарювання Попова, Черновецького та Омельченка за всі роки правління в Києві!
Тобто, ми потихенько наближаємося до тієї стадії розвитку, коли розумітимемо, що жити краще не рецептивно, а осмислено.

Євромайдан виявив також – наскільки суспільство є ще непоінформоване, неосвічене (візьмемо, до прикладу, резидентів Антимайдану). Люди починають прозрівати. Питання ж навіть не в протиставленні Путіна і ЄС. Ніхто з них не вирішить наших нагальних проблем, нікому ми, за великим рахунком, не потрібні, окрім самих себе. Мова йде про наше національне виживання.
Зокрема, і діаспори. Українська громада в Чикаго дуже активізувалася впродовж останніх трьох тижнів. Загалом було проведено 5 протестів на підтримку Євромайдану. Кожного разу в той чи інший спосіб намагалися привернути увагу американського суспільства, урядовців, ЗМІ до подій в Україні. Мене глибоко розчарувала байдужість основних видань Чикаго. Якщо Sun-Times ще навідався на один із протестів, то Tribune більше увагу приділила акції, влаштованій сотнею незадоволених зарплатою працівників Макдональдса, аніж тисячним маршем українців по головній вулиці даунтауна до штаб-квартири газети. Але це на совісті їхніх редакторів, до яких я зверталася. Так само, як і до NBC News. Бракує в наших акціях агресивності, що вдієш…
Але кожен протест, кожен дзвінок, петиція робить свою справу. Замовчування з боку світових ЗМІ могло призвести до насильницького придушення мирного протесту в Києві. А байдужість чиказьких журналістів та політиків я можу також приписати й інертності української громади, яку ми, мабуть, перевезли з дому. Чимало з нас мають вже американське громадянство, право на голос. І знову та сама тенденція – існування у власному середовищі, у своїй хатці «скраю». Тому і не дивно, що українська громада не становить великого інтересу для суспільства Чикаго. Останні події виявили цю проблему і дали поживу для роздумів.

Тим не менш, поступ позначився. Як ми вже писали щотижня, проводилися доволі численні мітинги напідтримку Майдану. Минулої середи, опівдні, українці з плакатами та прапорам зібралися біля мерії, навпроти Daley Plaza. Це був вдалий хід, оскільки різдвяний ярмарок на площі зібрав велику кількість людей, не кажучи вже проте, що трафік народу в такий час там дуже високий. Отже, спостерігачів було більше, ніж достатньо. Півтори години понад сотню наших людей обходили цілу площу, вигукуючи гасла та розмахуючи прапорами. Хоч людей було і небагато, у зв’язку з робочим днем, але група мітингуючих виглядала колоритно. Як і завжди, нашу процесію супроводжували поліцейські в жовто-синіх (!) формах. Налаштовані вони були дуже привітно, на відміну від своїх колег в Україні. Зі задоволенням позували для фотографій, уважно слухали виступи ораторів – Ростислава Гриньківа та Юрія Сороки, а також – виконання гімну. Перехожі розпитували, з якого приводу зібрання. Виявилося, що дуже мало людей, за винятком продавців газет:), взагалі знають про те, що робиться в Європі. На мою думку, це захід був дуже продуктивним.
Але головне дійство було ще попереду.
В неділю, 15 грудня, відбулося велике ралі Чикаго – Євромайдан. Організаторами цієї акції стали відділ УКА в Іллінойсі та дружинники СУМу ім. Миколи Павлушкова в Чикаго. І слід зазначити, попрацювали вони дуже добре. На площі перед осередком було зведено велику сцену. Збоку стояла польова кухня, де безкоштовно роздавали гарячі напої. Про це подбала парафія Української Православної церкви святого Андрія Київського Патріархату, в особі голови парафіяльної ради – пана Івана Яреська. Враження міні-Майдану доповнювало також барвисте розмаїття прапорів, серед яких був навіть литовський та грузинський. Чудову ідею втілила в життя Катерина Міщенко-Мицик, яка фотографувала впродовж всього мітингу людей зі синьо-жовтою табличкою «Чикаго з Вами». Потім з цих фотографій було зроблено відео з використанням найпопулярніших патріотичних українських пісень. Кліп вийшов дуже зворушливий.

Слід додати, що, незважаючи на сонце, стояти було дуже важко через низьку температуру та високу вологість. Тому музичні виступи та масові співи сприймалися з особливим ентузіазмом. Осередок гостинно відчинив двері для бажаючих зігрітися. Також слід відзначити більшу увагу з боку американського політикуму до ралі. Серед промовців були конгресмен Майкл Квіглі, екс-сенатор Іллінойсу Володимир Дудич, член Ради дирекції УНМ та перший кандидат українського походження на посаду судді окружного суду Cook County – Стів Демітро. Вони висловлювали свою підтримку змінам в Україні. Прозвучала навіть доволі смілива критика в бік Президента Обами, котрий так і не зробив власної заяви, а в час ескалації насильства на Майдані заявив про себе більше жартівливими «селфі» з панахиди Нельсона Мандели.

Говорили американські гості також і про те, як важливо українцям брати активнішу участь у суспільному та політичному житті Чикаго. З українського боку висловилися голова відділу УККА в Іллінойсі – пан Олесь Стрільчук, голова СУМу – пан Павло Бандрівський, голова крайового ОЖОЧСу – пані Марія Грошко, від Києво-Могилянської Фундації – пані Віра Єліяшевська, від парафії св. Андрій – пан Іван Яресько.
Обов’язковою молитвою провадив отець-крилошанин Олег Кривокульский. Молоду хвилю представив Марко Крутяк, відомий активний громадський діяч, сумівець та популярний рок-музикант, який входив в оргкомітет заходу. Він не тільки провадив співом американського та українського гімнів на початку акції, а також розігрів публіку разом зі своїми побратимами з гурту «Ефіра». Танцювали і стрибали всі – незалежно від віку та статі. Співом чиказький Євромайдан, який назбирав близько 1200 людей, підтримали також сестри Мальгівські та Мар’яна Балаш-Сташко. Ведучим заходу був отець Мирон Панчук, який то серйозним словом, а то влучним жартом керував процесом. Особливим промовцем, на виступ якого очікували, став отець Микола Бурядник, який буквально напередодні з отцем Ярославом Мендюком повернувся з Києва. Інтерв’ю з отцями – в наступному номері.
Приємним був той факт, що WGN 9 робили зйомку ралі, а стаття про цей захід з’явилася в DNAinfo Chicago.
І хоч останні дії Президента України не втішають і характеризуються, швидше, зрадою інтересів народу, є надія, що спільними зусиллями, вдумливими і, в той же час, рішучими та своєчасними діями ми нарешті будемо досягати кращих результатів, як зріла та мудра нація.

 

(Фото з подій дивіться
на нашому сайті www.chasipodii.net )