В теорії ігор є така цікава гра – дилема в’язня (ДВ). Суть її у наступному: слідчі допитують двох підозрюваних, але достатніх доказів їхньої провини не мають. Кожному з них по черзі пропонується вибір з декількох альтернатив: 1. Якщо підозрюваний А буде свідчити проти підозрюваного Б, а той, у відповідь, зберігає мовчання, не зізнається і не свідчить проти іншого, то перший підозрюваний А звільняється, а другий підозрюваний В одержує 10 років в’язниці. 2. Якщо обидва мовчать, а у слідчих мало доказів, то обидва підозрювані засуджуються до 6 місяців. 3. Якщо ж обидва свідчать проти одне одного, вони одержують по 2 роки кожен. Кожен ув’язнений у цій ситуації вибирає, мовчати або свідчити проти іншого. Але ж при цьому жоден з них не знає точно, що зробить інший, тому має вибрати найкращу для себе альтернативу. Що ж відбудеться у цій ситуації непевності?
Ймовірні альтернативи поведінки обох теорія ігор подає у вигляді такої таблиці:
Дилема з’являється, якщо припустити, що обидва піклуються тільки про мінімізацію власного терміну ув’язнення, і обидва бояться, що другий зрадить його та буде свідчити проти нього.
У цій ситуації хід думок та перебір варіантів кожного наступний: якщо припустити, що партнер мовчить, то найкраще його зрадити і вийти на свободу (інакше – півроку в’язниці). Якщо припустити, що партнер Б свідчитиме проти нього (партнера А), то найкраще теж свідчити проти нього, щоб одержати, принаймні, 2 роки (інакше – 10 років). Що характерно: у цій системі мислення стратегія «свідчити», як правило, домінує над стратегією «мовчати». Аналогічно інший ув’язнений мислить так само, тому й приходить до того ж висновку.

У результаті взаємної недовіри та егоїстичного бажання отримати найменше покарання персонально собі, кожен свідчить проти іншого, тому, за правилами гри, обидва отримують покарання по 2 роки кожен.
З погляду інтересів не кожного персонально, а групи (цих двох в’язнів) найкраще для кожного з них було би співпрацювати одне з одним, зберігати мовчання і одержати по півроку, оскільки це зменшить сумарний термін ув’язнення. Будь-яке інше рішення буде менш вигідним для обох.
І розробники теорії ігор суто математично приходять до висновку, який один в один відповідає звичаям у багатьох владних командах, де свої здають своїх. Висновок цей звучить так: оскільки в будь-якій ситуації зрадити вигідніше, ніж співпрацювати, всі раціональні гравці виберуть зраду.
Дилему в’язнів я згадав сьогодні, коли знайомився з протоколами допитів деяких українських високопосадовців, заявою іншого та коментарем Генпрокуратури.
Як відомо, влада визначила відповідальними за жорстоке побиття молоді на Євромайдані у ніч на 30 листопада трьох – заступника Секретаря Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) В. Сівковича, київського міського голову О. Попова, і очільника столичної міліції генерала В. Коряка. Президент відсторонив їх від виконання обов’язків, а Генпрокуратура допитала.
Раптом протоколи допитів якимось чином потрапили в Інтернет, і ми отримали змогу побачити, як кожен з опитаних діє за вищенаведеною логікою дилеми в’язня. Підкреслю – усі троє ще зовсім не в’язні і мають правовий статус підозрюваних, просто дилема так офіційно називається у теорії ігор.
Так ось, ніхто з них свою провину напряму не визнавав, не дуже валив провину на двох інших, тому й може умовно називатися колективним підозрюваним А. Але з їхніх обережних дотичних свідчень випливало, що насправді існує колективний винуватець Б, який складається, принаймні, з двох осіб – Секретаря РНБОУ А. Клюєва та міністра МВС В. Захарченка.
Як же свідчили троє з «команди А» про ту трагічну ніч на 30 листопада? Коротко і схематично це виглядає так:
Сівкович вказав, що заїхав до Попова попити чаю (пізно увечері), потім о 2-3 ночі поїхав до Коряка, але не пам’ятає – чи з Поповим (?! – В. Р.). Коряк уточнив, що приїхали обидва після 3 ночі і пробули до 5-6.30 ранку у нього. Генерал В. Коряк обережно вказав, що Сівкович у ніч на 30 листопада наказав йому не пускати опозиційні мікроавтобуси на Майдан, що наелектризувало обстановку на Майдані, зате мав забезпечити встановлення ялинки о 4 ранку. Сівкович також вимагав, як свідчив В. Коряк, витісняти мітингувальників з Майдану, що й призвело до атаки «Беркута» на молодь.
Попов зізнався що мав інструкції (від кого? – В. Р.) виконувати розпорядження В. Сівковича, тому й запустив на Майдан вантажівки з обладнанням для ялинки. Той відповів, що давати розпорядження Попову йому ніхто не наказував.
Пізніше Попов сказав, що наказ виконувати розпорядження Сівковича він отримав від Клюєва, а Коряк аналогічний наказ отримав від Захарченка і додав, що ввечері дізнався: Сівкович виконує команди Клюєва, і Попов йому зізнався, що сам діє за наказами Клюєва.
Ось так випливла і «група Б» у складі Клюєва та Захарченка.
Начебто, все ясно – всі троє свідчили, що були виконавцями наказів двох дуже наближених до Януковича високопосадовців – Клюєва та Захарченка. А що, мовляв, взяти з виконавців?
Але ось сьогодні, 16 грудня, до Генпрокуратури прийшов А. Клюєв (сам! – як наголосили в ГПУ) і дав свої свідчення, з яких випливало, що він ні сном, ні духом…
Перший заступник Генерального прокурора України Віталій Білоус поважно заявив: «Слідством встановлено, що Секретар РНБО Андрій Клюєв не має жодного стосунку до подій, які відбулися в ніч з 29 на 30 листопада на Майдані Незалежності».
Треба розуміти, що слідство це встановило за кілька хвилин під час допиту А. Клюєва, без очних ставок з тією трійцею, яка фактично свідчила проти А. Клюєва.
Та ж сама позиція у слідства стосовно й міністра МВС В. Захарченка. Таким чином, вони обидва дотично дають зрозуміти, що винні ті троє з групи А, на яких вказав перст Президента.
З цього приводу екс-генерал міліції, нардеп з «Батьківщини» Геннадій Москаль зазначив: ««Беркут» передали не О. Попову, не В. Сівковичу, а міністерству… До речі, документи допитів справжні – я-то розбираюся. Коряк казав, що йому зателефонував міністр Захарченко і сказав, що до нього прийде Сівкович, і Коряк повинен виконувати всі його вказівки. Значить, міністр Захарченко був у курсі. Чи могли перераховані особи діяти самостійно? Звичайно, ні! Влада пропонує вірити в казки. Без санкції свого керівництва ці люди ніколи не стали б діяти…
Захарченко і Клюєв не названі серед підозрюваних у цій справі через приналежність до клану. Тому що вони донецькі. Вони – свої. Зливають тих, хто не має стосунку до донецьких, хоча Захарченка та Клюєва мали б допитати першочергово і вручити їм повідомлення про підозру. Але влада знайшла цапів-відбувайлів».
Чи змириться з такою роллю трійка високопосадових «відбувайлів» з групи А, чи ми ще почуємо їхні додаткові свідчення про причетність до розгону Євромайдану двійки міністрів з групи Б?
У будь-якому випадку суспільство вважає, що політична відповідальність за насилля проти молоді на Євромайдані лежить на владі, а хто вже конкретно буде нею визначений зі своїх лав на роль «перевищувачів повноважень» – побачимо невдовзі. Адже розслідування у цьому проваджені триває, уточнює ГПУ.
Крім того, через роки можемо почитати запізнілі мемуари, в яких дилема в’язня покаже себе ще більш виразно, і ми почуємо від усіх учасників нові детальні свідчення – хто ж насправді винен, і хто насправді кому віддавав накази.
А історія свідчить, що рано чи пізно, все таємне стає явним, і голку в сіні не сховати.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»