На 14 грудня опозиція оголосила третє Народне віче на Майдані і назвала його Днем Гідності. Натомість, Партія регіонів вирішила протиставити опозиційному Майданові свій – провладний – Майдан, і розгорнула бурхливу діяльність для його організації. Вперше за час існування Євромайдану йому протиставлявся своєрідний Антимайдан, що мав чисельно переважати ті невеликі мітинги, які до цього регіонали проводили у Маріїнському парку, біля Верховної Ради України.

І саме це проведення Антимайдану зробило більш помітними політичні технології, якими різні сили користуються для організації та проведення таких велелюдних масових заходів.
Більшість людей бачить телекартинку масового заходу. Фахівці прагнуть розгледіти у тілі натовпу технологію його зібрання, його своєрідний організаційний «скелет» – як рентгенолог бачить скелет, що схований у тілі людини.

Що таке політична технологія?
Наука констатує, що політична технологія – це система засобів, технік послідовного досягнення бажаного результату в тій чи іншій сфері політичної діяльності. У цих засобах, техніках політтехнологія конкретизується і крок за кроком допомагає (чи не допомагає – В. Р.) досягнути омріяного.
Різні дослідники по-різному визначають ці технології та техніки, описують їх та вибудовують класифікації.
Моє завдання – на прикладі проведення Євромайдану та Антимайдану 14-15 грудня показати, як саме взаємодіють такі чинники масових заходів, як ініціатори, лідери заходів, маса, що їх підтримує, засоби її організації лідерами, співвідношення масових настроїв та адміністрування тощо.

	Світлина В. Бондаря

Євромайдан як політтехнологія
Євромайдан існує вже майже місяць. Складається враження, що він є живою істотою – дихає, пульсує, то зменшується, то збільшується. Виборює своє право на протест і життя у жорстких сутичках зі силовиками.
Як поєднуються у його структурі стихія протесту та політтехнології організаторів?
Можна сказати, що для Євромайдану первинним є сплеск стихійних масових настроїв, який прагнуть підтримати, посилити та зробити стабільно існуючим у довгому часі організаційно й за допомогою політтехнологій.
Згадаймо – першим імпульсом протестів було раптове повідомлення про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди з ЄС. На вулицю стихійно вийшли люди, здебільшого, та молодь, яка бачить своє майбутнє в європейській перспективі, і отаборилися на Майдані Незалежності. На перших порах цей Євромайдан усіма силами прагнув відокремитися від політиків і постійно заявляв, що це протест не політичний, а громадянський.
Паралельно у ста метрах по сусідству, на Європейській площі, виник Євромайдан із прихильників опозиційних партій, які наполегливо переконували громадський Євромайдан з’єднатися, бо без політичної складової громадські протести не досягнуть вагомого результату.
Ці аргументи, а також потужна організаційно-фінансова могутність опозиційних партій спрацювали. Крім того, за популярністю жоден з активістів громадського Євромайдану не міг суперничати з рейтингами та впливовістю трьох лідерів опозиції.
Тож настав час об’єднання, і обидва Майдани злилися в один – політики привели своїх прихильників з Європейської площі на Майдан Незалежності і таким чином утворили єдиний Євромайдан.

Світлина В. Стозуба

Чи було це технологією? Звичайно, причому, технологією підняття локального конфлікту на загальнонаціональний рівень. Лідери опозиції при цьому здійснили і низку конкретних технік.
По-перше, використали техніку розширення вимог – до їх переліку включили не тільки вимогу продовжувати процес підготовки до підписання Угоди з ЄС, а й вимогу відставки Уряду, який узяв на себе відповідальність за провал цієї підготовки перед Вільнюським самітом.
Чи міг довго протриматися Євромайдан з цими вимогами, та ще й в умовах різкого похолодання? Не міг, і ми бачили, що протестний запал починає потроху згасати.
За законами соціальної та політичної психології потрібен був який різкий ексцес, який би потужно здетонував і викликав посилене обурення.
Такий привід або конструюється ініціаторами протестів, або ж його дарують обставини чи противник.
Для Євромайдану таким приводом стала жорстока розправа «Беркута» з молоддю у ніч на суботу, 30 листопада. Вона викликала настільки лавинне обурення, такий масовий гнів, що замість очікуваних опозицією сотні тисяч на давно оголошене недільне віче 1 грудня вийшло більше, ніж півмільйона протестуючих.
Були голоси з владного табору, що «беркутівців», мовляв, спровокували лідери опозиції, які, мовляв, не тільки завчасно знали про запланований нічний штурм, тому й увечері вивезли з Майдану цінне звукове та сценічне обладнання, але й самі його організували разом із Главою Адміністрації Президента С. Льовочкіним.
Заявлялося навіть про існування перехоплених перемовин, у яких троє лідерів опозиції обговорювали очікуваний жорстокий розгін Майдану і згадували при цьому «Льову» (тобто, Льовочкіна), який це, начебто, обіцяв їм організувати.
Звичайно, опозиція відкидає цю версію як провокаційну, і влада, як не дивно, фактично це підтверджує. Яким чином? А тим, що вже оголосила трьох високопосадовців – О. Попова, В. Сівковича та О. Коряка – винними у перевищенні службових повноважень і відсторонила їх від своїх посад (про це детальніше див. мою Колонку редактора в даному числі часопису).
Тобто, влада визнала, що сама зробила такий от «подарунок» Євромайдану, чим і оживила його, розширила соціальну базу протесту, бо до Євромайдану приєднали свій голос сотні тисяч українців, які не хочуть жити в країні, влада якої буде так жорстоко чинити розправу з мирними протестами, насамперед, з молоддю.
Після такого велелюдного першого віча лідери опозиції по гарячих слідах знову застосовувати техніку розширення вимог, включивши до них необхідність покарання винних у побитті юнацтва, звільнення затриманих учасників протестів.
Лідери опозиції в ейфорії від такої кількості учасників півмільйонного Народного віча закликали розширювати рамки Євромайдану по периметру Хрещатика, звертаючись до українців світу з проханням підтримати і таким чином намагалися ще вище підняти рівень протестів – від загальнонаціонального до міжнародного.
І це, загалом, їм вдалося. Чому свідчення – широка міжнародна підтримка Євромайдану.
І третє Народне віче, яке відбулося 14-15 грудня, засвідчило, що потенціал протесту в Євромайдану є, бо на цей мітинг, названий Маршем мільйонів, також зійшлася сила-силенна народу.
Це дає підставу стверджувати, що Євромайдан як політтехнологія має успіх лише тому, що спирається не тільки на організацію, фінансування потреб Майдану та міжнародну солідарність, а, передовсім, тому, що цим організаційно-фінансовим і політтехнологічним каркасом група ініціаторів та лідерів лише допомагає велетенському тілу Євромайдану випростатися і мужньо триматися.
Більшість неупереджених гостей Євромайдану відзначають його високий дух, його ідейність, мужність, готовність терпіти всі незручності заради перемоги своїх вимог і виведення країни на нові віхи свого історичного розвитку.
Тому можна вивести формулу Євромайдану таким чином: цінності+дух+гнів+підтримка громадськості+ підтримка громадян+ міжнародна солідарність+політтехнології+організація+фінанси+помилки та недолугі дії влади.
Щодо останнього пункту: якби не помилки та недолугі дії влади, якби не її злочинні акції на кшталт нічного звірячого побиття студентів, якби не провальна соціально-економічна політика, то такої сили протесту набрати не вдалося б.

	Світлина М. Високова

Антимайдан як антитехнологія
Строго кажучи, Антимайдан – тобто – провладний мітинг проти Євромайдану – також є політичною технологією. Тоді чому я називаю його антитехнологією?
Виходжу з того, що деякі автори розрізняють нормативні технології – засоби діяльності, жорстко обумовлені існуючими у суспільстві законами, нормами, традиціями, звичаями та девіантні, тобто, чорні, тіньові технології як засоби діяльності, що відхиляються від законних, моральних вимог, тому й називаються антитехнологіями.
Один із вітчизняних політологів Дмитро Видрін також використовує поняття антитехнологій, за допомогою яких ініціатори роблять ставку на досягнення часткового або найближчого результату, тобто, використовують тактичні засоби без огляду на політичну стратегію. Особливістю антитехнологій є також те, що вони відділяють політику від моралі, тобто, є неморальними та маніпулюють невдоволенням і труднощами тих чи інших груп населення.
Як приклад цілого «пакета» антитехнологій, політолог називає популізм.
Коли свого часу виник Майдан-2004 як масова підтримка опозиції, влада хотіла показати, що також має масову підтримку. Але оскільки добровільно на барикади за владу ні тоді, ні тепер ніхто не рвався, то почали організовувати Антимайдани за допомогою грошей та примусової мобілізації.
Антимайдан, який регулярно збирала та збирає Партія регіонів проти Майдану-2004 та Євромайдану-2013, має свої сталі особливості. По-перше, Антимайдани завжди запізнюються – їх збирають тоді, коли Майдан-2004 та Євромайдан-2013 уже потужно функціонували та збирали десятки і сотні тисяч протестувальників.

Світлина goran 768oz

По-друге – на Майдани люди рвуться і самоорганізовуються, приїздять чи приходять по декілька осіб, а то й поодинці, максимум – маршруткою або автобусом. Вони охоче спілкуються з гостями та журналістами, вміють палко переконувати, мають свої чіткі погляди, є підкресленими українськими патріотами.
На Антимайдани людей мобілізують, звозять потягами по 15-20 вагонів, їм оплачують добові і при цьому нерідко обманюють, «кидають» і грошей не доплачують.
Розміщають їх у десятки однакових військових наметів, годують десятками армійських польових кухонь – а те, що майно і кошти Міноборони є податками громадян України і за допомогою державного майна і ресурсу не можна утримувати штучні політичні стояння та протистояння – все це просто ігнорується.
Що характерно, навіть зовні і манерами антимайданівці у більшості своїй відрізняються від майданівців. Часто це серйозні похмурі чоловіки, які дуже неохоче відповідають на питання, або ж і відмовчуються, а якщо відповідають журналістам, то часто плутаються.
Серед них переважають похмурі «роботяги», які щиро не розуміють, чому це так довго протестує Євромайдан, і чого хочуть ці люди, якщо в них є робота, і вони мають зарплати.
Найважчим для них, як це не дивно, є питання: «Чому ви приїхали до Києва, за що мітингуєте?»
Нерідко відповідають, що приїхали мітингувати за Євроінтеграцію і тим самим підтримати Президента Януковича. Про Євромайдан завчено повторюють, що ті анархісти хочуть розвалити країну. Коли ж їм втокмачують, що саме Євромайдан стоїть за Євроінтеграцію, то чому ж тоді вони проти Євромайдану? – антимайданівці ніяковіють, губляться і не знають, що сказати.

	Світлина Ольги Козюб

Очевидно, що всі вони проходять інструктаж, і поза декількома фразами більше не знають, що казати. А коли вже говорять від себе, то абсолютно у дусі сталінського часу стверджують, що євромайданівцями керують США та Європа, і вони проти України.
Тому й чесні та добрі люди, які серед них також є, або мовчать, щоб не отримати неприємностей від своїх кураторів, або говорять загальними фразами, що вони теж за Україну, за порядок, за розвиток економіки тощо.

Світлина Viter All

На Майдані на першому місці дух, на Антимайдані – організаційно-фінансовий фактор.
Тому формула Антимайдану може бути такою: мобілізація+фінансування+політтехнології+техніка формування «образу ворога»+маніпуляція людьми+примусовий патріотизм+помилки лідерів опозиції.
У слові «політтехнологія» нічого принизливого нема. Усе в політиці є політтехнологіями. Тільки одні з них підтримують цінності, дух, ідейність за допомогою організаційно-фінансового фактору та масової солідарності, зокрема, і міжнародної, а інші за допомогою жорсткого організаційно-фінансового корсета заганяють людей у примусові мітинги та протести, імітуючи масову підтримку влади.
!4-15 грудня кияни мали можливість побачити і Євромайдан, і Антимайдан, почути їхніх ораторів, поспілкуватися з їхніми учасниками, почути їхні численні інтерв’ю. І зробити свої висновки.

І висновки ці були не на користь Антимайдану – дуже вже впадали в око заорганізованість масовки, спроби примітивного натравлювання людей одне на одного, антимайданівців на євромайданівців у промовах деяких ораторів Антимайдану.
Але народ не обманути. Тому протестувальники і міліція вже спілкуються.
Тому часто чимало мобілізованих антимайданівців вдень приходили на Євромайдан, і їх там щиро пригощали, а увечері вони приходили на концерт і танці, маючи можливість поспілкуватися.
Як би політикани не прагнути стравлювати людей – Україна є і буде єдиною, Схід і Захід – разом, а несправедливість і примусова бідність однаково болюче сприймається у Львові і Донецьку.
Люди хочуть кращого життя, тільки кожен його розуміє по-своєму. Вони борються за себе і своїх дітей. І вони кращі, вищі, ніж ті, хто стоїть за їхніми спинами і нацьковує одне на одного.
Люди у більшості своїй – чудові.
Влада має бути гідна свого народу і кожного з цих чудових людей. Якщо ж ні – то рано чи пізно всі майдани країни виступлять єдиним фронтом і зметуть таку владу. І це буде народна політтехнологія вищої проби.