У вівторок і середу, 17 і 18 грудня, в Москві проходило засідання українсько-російської міждержавної комісії. На цій зустрічі вирішувалося, ні багато ні мало, питання майбутнього України.

Після того, коли Віктор Янукович відмовився підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом, вектор його інтересів різко похитнувся в бік Москви. Проте жодні угоди досі не були підписані, зокрема – угода про приєднання до Митного союзу. Змінитися все може саме зараз, якщо Україна піде на численні поступки Кремлю. Угоду про вступ до МС не буде підписано, але це може бути і не настільки важливо.
«Економічна правда» володіє пакетом документів, з якими українська делегація поїхала на переговори. Під час зустрічі вони будуть підписані. Ці документи можуть виявитися дещо іншими, проте навряд чи будуть істотно відрізнятися.
У пакеті, яким володіє ЄП, відсутні лише два пункти: газові угоди і кредит на 15 млрд. дол. Не виключено, що вони обговорюються окремо, і є предметом особистої домовленості Володимира Путіна і Віктора Януковича.
За першими повідомленнями з Москви, Росія та Україна підписали:
– План дій з врегулювання торговельних обмежень у двосторонній торгівлі на 2013-2014 роки;
– Угоду про реалізацію заходів держпідтримки відновлення серійного виробництва літаків сімейства Ан-124 з двигунами Д-18Т та їх модифікаціями;
– Протокол між урядами РФ і України про постачання товарів за виробничою кооперацією в 2014 році;
– Міжурядову угоду про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку.
Після зустрічі з Путіним Янукович відмовився говорити з пресою. Зате росіяни повідомили, що питання створення газотранспортного консорціуму на зустрічі не обговорювалося. Проте при цьому «Газпром» знизив для «Нафтогазу» ціну на газ до 268,5 дол. за тис. кубометрів.
«Газпром» і «Нафтогаз» підписали доповнення, яке дає можливість «Газпрому» продавати Україні газ за ціною 268,5 дол. за тис. кубів, що він і має намір робити», – сказав Путін.
А ще Росія надала Україні комерційний кредит на 15 млрд. дол.
В офіційних новинах немає найголовнішого – що саме Янукович пообіцяв Росії в обмін, і чи буде тепер хоч здалеку звучати «європейська» тема в Україні. Нагадаємо, з якими очікуваннями він поїхав до Москви.
Перше і головне – можлива зміна посередника у схемі постачання газу в Україну. У тандем «Нафтогазу» та фірми Ostchem Дмитра Фірташа може влитися третій гравець – «ВЕТЕК» Сергія Курченка, якого вважають наближеним до сина президента Олександра Януковича.
Друге – міністр енергетики України Едуард Ставицький вже пообіцяв, що Україна отримає велику знижку при купівлі газу.
Третє – Україна, нібито, отримає від Росії кредит – 15 млрд. дол.
Четверте – значні вкладення росіян в українську промисловість: авіаційну суднобудівну, космічну та військову. Вже сам перелік пунктів зустрічі наводить на думку, що Україна йде на серйозне «прогинання» у бік росіян. Єдиний митний простір не буде створено, але економіка буде поставлена в залежність від волі Москви.
Як мінімум, тому що росіяни не зобов'язані допомагати Україні, і вже через короткий термін країну очікують дефолт і глибоке падіння рівня життя населення.
Значить, Україна просить про допомогу. Значить, вона напевно готова йти на поступки Росії.
Які саме поступки – з наявних документів зрозуміти неможливо. Швидше за все, вони є лише фасадом для зовсім інших домовленостей. Таємних.

Україна погіршила пропозицію росіян
Ще за тиждень до зустрічі президентів українська сторона отримала досить щедру пропозицію з Москви.
Зокрема, росіяни пропонували повністю відмовитися від антидемпінгових заходів стосовно продукції другої сторони. Не продовжувати дію за вже прийнятими антидемпінговими митами. По розслідуваннях стосовно можливого демпінгу – відмовитися від застосування антидемпінгових мит.
Тобто, пропонувався «нульовий варіант» з чітко визначеними процедурами такого скасування і термінами.
Крім того, російська сторона готова була взяти на себе зобов'язання щодо скасування посилених заходів митного контролю щодо українських товарів, які застосовувалися Федеральною митною службою Росії зі серпня 2013 року.
Фактично Кремль запропонував згорнути тиск на Україну і перейти до братання. Цей документ отримав назву «Дорожня карта щодо врегулювання торговельних обмежень на 2013-2014 роки».
Зрозуміло, що ця домовленість більше політична, ніж економічна. Якби Янукович прийняв пропозицію Кремля, він напевно зробив би неможливим підписання угоди з ЄС. Проте, українська сторона вирішила розглянути «дорожню карту». Незрозуміло чому, але українські чиновники переробили документи в бік погіршення.
Вітчизняна група парламентерів на чолі зі заступником міністра економіки Валерієм Мунтіяном серйозно послабила початкову редакцію «дорожньої карти». За винятком питання поставки в РФ українських сталевих труб, що є прямим інтересом олігарха Віктора Пінчука.
По-перше, замість вказівки чітких термінів і процедур скасування антидемпінгових обмежень, в «доопрацьованій» редакції документа з'явилися нічого не значущі слова «в рамках відповідних процедур».
По-друге, з документів зникли положення, що стосуються зобов'язань російської сторони відмовитися від застосування посилених заходів митного контролю. Ці пункти прибрала українська сторона!
По-третє, з'явився протокол про взаємні поставки товарів у рамках виробничої кооперації. Цим протоколом українська сторона виключила українські споживчі товари зі списку підтримуваної продукції (тієї, щодо якої не будуть застосовуватися торговельні обмеження).
Це – дивне рішення. Ще з радянських часів Україна була складальним цехом, що виготовляє саме кінцеву продукцію в машинобудуванні. Крім того, Україна традиційно є нетто-експортером товарів харчової промисловості до Росії.
Виходить, що група Мунтіяна попросту «злила» низку спочатку більш вигідних для України положень угоди. А найбільш залежні від Росії галузі – харчопром і машинобудування – зовсім позбавила юридичного захисту.
Головною інтригою засідання українсько-російської міждержавної комісії залишається єдине питання: що росіяни попросять натомість?
Не є таємницею, що їх цікавлять стратегічні підприємства, які все ще залишаються у власності українського уряду. Це «Турбоатом», «Південмаш» і кілька інших, які є символом колишньої величі країни. Не можна виключати, що Кремль має дальній приціл на ці об'єкти.
Ну і, само собою, Росії потрібна «труба» – українська газотранспортна система.

Пінчук «протягає» свої труби на російський ринок
Вище перераховані негативні аспекти зустрічі. Однак є й кілька позитивних моментів. Порція документів, які обговорюватимуться президентами, містить значні торговельні поблажки для української промисловості. Звичайно, якщо їх вдасться реалізувати.
Однією з таких поблажок може стати ціна на газ, знижена на 25% порівняно з нинішніми розцінками. Саме таку знижку перед початком переговорів масово анонсували «регіонали».
Однак можливість поставок більш дешевого газу з РФ, наприклад, для металургів, вже не є «солодким пряником».
За даними «Укрпромзовнішекспертизи» – УПВЕ – частка газової складової у структурі собівартості виплавки сталі – 5-7% або 2-4 дол. Українські метпідприємства активно впроваджують установки вдування пиловугільного палива в доменні печі, що знижує споживання газу.
Більш важливим питанням при виборі вектора розвитку «схід-захід» є можливість поставок сталевої продукції.
У 2013 році, за даними УПВЕ, Україна збільшила поставки в ЄС. Якщо в 2012 році вони становили 4897000 тонн, то в 2013 році – 6,1 млн. тонн. Очікується , що в 2014-2015 роках країни ЄС збільшать споживання металопродукції у зв'язку з фінансовим одужанням економіки.
Росія в 2013 році, навпаки, обмежувала можливості експорту української металопродукції.
Особливо успішно переговорники можуть «відпрацювати» інтерес Віктора Пінчука та його труб. Зять екс-президента Леоніда Кучми  зміг «просунути» потрібне йому питання в проекти міждержавних договорів.
У далекому 2004 р. Кремль ініціював антидемпінгове розслідування щодо поставок труб з України. Сім років по тому на українські труби були запроваджені антидемпінгові мита – від 18,9 % до 37,8 % – залежно від виду продукції.
Проте постачання не припинялися завдяки угоді про безмитний імпорт труб до країн МС у рамках певної квоти. Її розмір встановлювали спочатку раз на рік, потім – двічі на рік.
У рамках цієї угоди в 2011 році і 2012 року квота України на поставки труб в РФ становила 300 тис. тонн на рік. Однак у липні 2013 року Росія відмовилася продовжувати дію угоди на друге півріччя 2013 року. Під удар, насамперед, потрапила корпорація «Інтерпайп» Пінчука, яка планувала до кінця 2013 року поставити країнам МС 120 тис. тонн труб. Нові реалії торгівлі, за даними інвестиційної компанії Eavex Capital, зробили українську продукцію дорожчою на 3-5% порівняно зі середніми ринковими цінами в РФ. Отже, її ввезення в країну стало безглуздим.
Другим ударом по українських металургах стало антидемпінгове розслідування проти імпорту прутків – арматури без насічок для потреб будівництва – на ринок Митного союзу. Воно було розпочато Євразійською економічною комісією в листопаді 2013 року. Юридичною підставою для таких заходів стало звернення низки російських металургійних компаній, на частку яких припадає 65,9% обсягу виробництва прутків у Митному союзі. Вони поскаржилися на зростання імпорту продукції з України. За їхніми даними, імпорт українських прутків виріс в 2012 році на 69 % порівняно з 2010 роком  через що ціни впали на 9,8%.
За даними Інституту економіки та прогнозування НАНУ, перед поїздкою до Москви під загрозою обмеження поставок в РФ перебувало 3,6 млн. тонн експорту української металопродукції. Це 16% від загального експорту металопродукції на суму понад 2,2 млрд. дол. щороку.
Більше, ніж 60% цього обсягу становлять арматура і сортовий прокат, які випускаються комбінатом «Арселор Міттал Кривий Ріг», Єнакіївського метзаводу – компанія «Метінвест» Ріната Ахметова, ДМЗ імені Петровського – група «Євраз» – і ДМК імені Дзержинського – корпорація «ІСД» Сергія Тарути і Зовнішекономбанку.
Поставки української арматури до Росії обмежувалися і раніше то митами, то квотами. Білокам'яна в «ручному режимі» тимчасово припиняла дію торгових обмежень.
У 2011 році Україна підписала з Росією і Білоруссю договір про зону вільної торгівлі, і як бонус, рік по тому отримала можливість збільшити поставки арматури в Росію в обсязі 770 тис. тонн.
Євроінтеграційна політика в 2013 році роздратувала Путіна, тому українські металурги знову стали учасниками антидемпінгового розслідування по прутках і трубах. Все на рівні найпримітивніших стратегій – «батога і пряника» і «рефлексів собаки Павлова».
Можливо, українська делегація в Москві пообіцяє Путіну щось привабливе, після чого українським виробникам знову на рік або два дозволять постачати в РФ труби й арматуру.
Однак навряд чи варто розраховувати на довготермінові поступки з боку Москви. У Росії вистачає своїх металургійних і трубних заводів, які на зовнішніх ринках конкурують з українськими виробниками. Більш того, в РФ будуються електрометалургійні підприємства. Розраховувати на тривалу присутність на ринку північного сусіда українським метпідприємствам не випадає.
Крім того, викликає сильні сумніви купівельна спроможність країн, що входять в зону Митного Союзу. За останніми даними, між ними спостерігається стійке падіння товарообігу. Росія перебуває в економічній кризі, яка наразі не перетворилася на лихо для населення з однієї причини – завдяки «нафтовій голці».
Регіонали не скупляться на епітети, коли розповідають про майбутню кооперації українських і російських виробників. Передумови для такого співробітництва зберігаються ще з часів СРСР, проте за 22 роки незалежності України вони так і не переросли у щось більше.
Так, мільярдні контракти від РФ манять представників українського суднобудування. Довгий час вони чекали масових замовлень на ремонт суден Чорноморського флоту РФ. Проте військове співробітництво не налагоджено, а російські кораблі ремонтують у Новоросійську.
До 2020 року «Смарт-холдинг» Вадима Новинського претендує на отримання суднобудівних замовлень (траулери і газовози ) з Росії на 4 млрд. дол. Про це 13 грудня заявив гендиректор компанії Олексій Пертін. Чи судилося реалізувати ці плани – покаже час.
Мабуть, єдиним справжнім проривом зустрічі в Москві може стати реанімація українського авіабудування.
У проекті протоколу шостого засідання українсько-російської міждержавної комісії міститься «заохочення» спільних програм у галузі авіабудування.
Зокрема, йдеться про завершення спільних державних випробувань літака Ан-70 до 1 лютого 2014 року і про прийняття рішення про спільне серійне виробництво, якщо випробування виявиться успішним.
Ан-70 багато років не дає спокою російському оборонному відомству. У 2000-х роках РФ планувала купити 160 українських літаків, проте сторони не погодили ціни.
Перші дві машини замовило Міноборони України. Однак у 2011 році перший з цих двох Ан-70 був проданий Міністерству оборони Росії. Потім Ан-70 знову внесли в держпрограму озброєнь РФ на 2011-2020 роки, ухваливши купити 60 літаків. У 2012 році Ан-70 коштував 67 млн. дол.
Постійні натяки РФ на можливість зриву настільки великого контракту змусили українську сторону шукати способи самостійного фінансування виробництва літака – зі залученням іноземних кредитів. На жаль, це не увінчалося успіхом через незадовільний стан державних фінансів.
В якості відповідного ходу в Росії придумали заміну українському Ан-70 – літак Іл-476, розроблений Авіаційним комплексом імені Іллюшина.
Заміною цю модель можна назвати лише умовно. Як відзначають українські фахівці, літаки займають різні ніші. Ан-70 – літак короткого зльоту і посадки, здатний сідати на непідготовані аеродроми. Іл-476 на це неспроможний.
Ще один проект, яким цікавиться Москва, – Ан-124 «Руслан». Це – легендарний важкий дальній транспортний літак, створений КБ імені Антонова для повітряного транспортування мобільних пускових установок міжконтинентальних балістичних ракет та проведення великомасштабних десантних повітряних перевезень особового складу та бойової техніки.
У проекті протоколу значиться пункт про підписання угоди між Кабміном і урядом Росії про заходи держпідтримки відновлення серійного виробництва літаків сімейства Ан-124 з двигуном Д-18Т та їх модифікацій.
Крім цього, у документі згадано про організацію спільного виконання робіт з модернізації, післяпродажного обслуговування і підтримки в експлуатації цих літаків.
Цей пункт може означати відновлення спільного виробництва легендарного літака з елементами його модернізації. До недавнього часу навколо Ан-124 кипіли неабиякі пристрасті. Українське КБ Антонова не пішло на поступки росіян у частині передачі авторських прав на літак.
У відповідь російська сторона заявила про намір виробляти «Руслани» на своєму заводі «Авіастар», де колись були випущені всі серійні Ан-124 без будь-яких угод від українців.
Однак виявилося, що з часів виробництва машин пройшло занадто багато часу, кадри та обладнання застаріли, і волзький завод здатний тільки ремонтувати літаки.
Таким чином, Росія ніяк не може обійтися без українських виробників «Мотор Січ» (постачальник двигуна Д-18Т) і КБ імені Антонова.
За оцінками, вартість «Руслана» в базовій комплектації складає 300 млн. дол. Як казав один з високопоставлених українських чиновників, зараз є опціони на 61 літак, 50 з яких має намір придбати російська вантажна авіакомпанія «Волга – Дніпро».
Крім авіації, напевно більшою чи меншою мірою будуть «ворушитися» проекти в космічній галузі та ВПК. Проте вони не були під загрозою і до поїздки Януковича в Москву. За словами одного з високопоставлених чиновників Кабміну, ще влітку 2013 року Путін дав негласну вказівку створювати проблеми ввезення українській продукції, але з жорстким обмеженням – не чіпати все, що стосується виконання контрактів для російської армії.
У підсумку нинішня зустріч в Москві відбувається заради газу і фантастичного кредиту – 15 млрд. дол. Всі інші документи є офіційним прикриттям для банального «договорняка». Мета якого – дозволити Януковичу без проблем протриматися до виборів 2015 року. А росіянам – отримати щось...
Що саме – таємниця.
Те, що відбувається, можна сміливо назвати так: Янукович «ліг» під Москву.

Автори: Андрій Вишинський, Вікторія Подолянец
Джерело: Економічна Правда