80 років минуло з часу трагедії… 80 років страшної пам’яті очевидців… 80 років…

Події 1932-33-х років сьогодні продовжують тримати одну з першочергових актуальностей в українському суспільному та політичному житті. Змінилось не одне покоління, більшості очевидців уже немає серед живих. Однак саме зараз тема Голодомору в Україні має безпосередній вплив на її цивілізаційний вибір, котрий за 22 роки незалежності так і не вдалося зробити.

Хто знав, хто вів смертям і стратам лік?
Де фільм, який нам показав би голод,
Отой проклятий 33-й рік?
Який співець поему склав про холод,
Чи розповів, як то людей в наш вік
Крушив і чавив пролетарський молот?
В скількох кровях купаючи той герб,
Жнива справляв на людській ниві серп?
Юрій Клен, «Прокляті роки», 1937 р.

Що ми сьогодні знаємо про причини, які заставили тоталітарний режим Сталіна вчинити цей злочин супроти українського народу? Щоб не заглиблюватися в дати, документи, статистику та особисту переписку таких осіб, як Сталін, Каганович, Косіор та ін., можемо в загальному виокремити 2 площини мотивації комуністичного режиму 30-х років:
1. Економічна – СРСР станом на 32 рік мав значні фінансові зобов’язання перед низкою країн. Одним з основних ресурсів погашення боргів, за двосторонніми домовленостями, було зерно та продовольча група товарів. Відповідно до генеральної лінії партії, СРСР мав бути передовою державою у всіх без винятку аспектах. Тому думка про зовнішні борги не сприймалась. Також варто зазначити той факт, що Голодомор в Україні був на тлі всесвітньої фінансової «депресії», що своєю чергою значно знизило ціну на зерно при торгах на міжнародному ринку.
2. Політична – з розгортанням українізації наприкінці 20-х років в Україні почав знову підніматись рух спротиву радянській владі. Люди масово відмовлялися вступати у колгоспи. Державні заготівельні компанії наштовхувалися щораз частіше на озброєні виступи селянства. Щораз частіше лунали заклики до виходу УРСР зі складу союзу. Комуністична влада дуже добре пам’ятала ту запеклу боротьбу, яку вела УНР та війська Нестора Махна. По суті, станом на 1930-31 рік в Україні визріла передреволюційна ситуація. По всіх селах лунали заклики: «Верніть Петлюру!», «Хай живе вільна Україна!», «Геть СРСР»…
У цій ситуації вищому керівництву держави довелось шукати методи придушення потенційного спротиву.

«Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і одразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями».
Станіслав Косіор – керівник компартії України, 1930р.
Сьогодні так звані прихильники «голоду в усіх республіках СРСР» пояснюють лихо виключно економічною площиною та, нібито, великою посухою чи неврожаєм… Насправді «всі республіки СРСР», які зачепив голод, мали у своєму складі етнічні землі українців: Кубань, Поволжя, Північний Кавказ, частину Молдавської Автономної Республіки. З «економічного» погляду кажуть також, що завдяки «необхідним жертвам» вдалось підняти промисловість і т. д. Мається на увазі будівництво таких гігантів, як Дніпропетровська ГЕС, Харківський тракторний завод, Миколаївський елеватор… Ну що ж, геноцид етнічного населення, мабуть, є достойною платою за прогрес… Дивним збігом є факт визнання СРСР державою з боку США, куди чи не найбільшу кількість українського зерна було відправлено саме у 1933 році.
На 22 році незалежності маємо невирішену полеміку в українському суспільстві: а чи був голод – Голодомором? Так, 1932-33 – це роки, в яких цілеспрямовано знищувалось етнічне населення українських земель! Статистика? Перепис населення УРСР 1926 року свідчить про населення чисельністю 28 мільйонів 926 тисяч осіб, з них 85% – українці. Перепис населення УРСР 1937 року, який, до речі, тривалий час був засекречений, дає нам знову цифру в 28 мільйонів 388 тисяч осіб. За 10 років населення зменшилось на 524 тисячі, при середній кількості природного приросту в 500 тисяч на рік? Частка українців на момент цього перепису становить уже 75%.
Шляхом вирахувань та аналізу науковці дійшли висновку про прямі втрати від Голодомору 1932-33 рр. становлять близько 3,5 мільйона людей. Цифра 10 мільйонів втрат від цього геноциду виводиться з урахування відсутності народжуваності впродовж наступних кількох років.

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь, «Пам’ятай», 1931 р.

Доказами саме геноциду українців у 1932-33 роках є той аспект, що злочинна радянська влада відмовлялась визнавати сам факт голоду в той страшний час. Відмовлялась приймати гуманітарну допомогу від української діаспори з країн Європи, Америки та навіть сусідньої Польщі. Дивним і насторожуючим є той факт, що офіційні уряди інших держав не давали об’єктивної реакції на події, що відбувалися на території України. Без належної відповіді залишився лист президента УНР в еміграції до 14-ї Асамблеї Ліги Націй.
Єдиною адекватною реакцією на злочини, що творилися в Україні, був атентат Миколи Лемика. 21 жовтня 1933 року у Львові бойовик ОУН, на знак протесту проти голоду в УРСР, у приміщені консульства СРСР, вбиває Олексія Майлова, особливо уповноваженого працівника ГПУ. Вийшовши з приміщення консульства, Микола Лемик без спротиву здався Польській поліції. Суд над націоналістом викликав значний резонанс. Саме після нього більшість світової преси написала про цілеспрямований Голодомор в Україні та про сталінські репресії. Миколу Лемика засудили до довічного ув’язнення.
Сьогодні більшість європейських країн – разом зі США, Канадою, Австралією та країнами Латинської Америки – визнали голод 32-33 років актом геноциду щодо українців. Із європейських країн офіційного визнання наразі немає від Великобританії, Німеччини, Франції та низки Балканських країн.
Однозначно і беззастережно відмовилась визнавати Голодомор геноцидом Росія. Північно-східний сусід не бажає визнати історичну справедливість, оскільки доведеться засвідчити всю повноту відповідальності за злочини, вчинені радянською владою. Чому? Та хоча б тому, що саме Росія та її уряд упродовж двох десятиліть вважають себе спадкоємцями СРСР. Зрозуміло, що нинішня влада Росії на чолі з Володимиром Путіним прагне реставрувати втрачену імперію шляхом створення «Митного Союзу». І в цьому глобальному проекті амбіцій питання історичної справедливості не стоїть взагалі.
Саме зараз вирішується подальша цивілізаційна доля України. Чи є для нас дорога на Схід? Так, є. А чи не наступимо ми на ті самі граблі, по котрих народ уже топтався сотнями років?.. Чи відкрита нам дорога на Захід? Так, відкрита. А чи зможемо ми там себе повноцінно зреалізувати? Це вже залежить від нас самих. Ми повинні лишень чітко пам’ятати, що тільки національна єдність дозволить нам попередити можливі помилки та трагедії, тільки прагнення до створення сильної держави зі сильним народом забезпечить нам спокійне та самодостатнє життя у світовій співдружності. Вибір за нами.

«…Та стане сліпим, хто сховався до нор
Від першого пострілів звуку.
Як гурт овечок ошаліло-тупий:
Тісніше, докупи, докупи!
Щоб вранці заслати пахучі степи
Отруйними купами трупу».
Олег Ольжич, «Незнаному воякові», 1935 р.

Проблема осмислення та сприйняття Голодомору сьогодні в Україні також покладена у кілька площин буття української нації. Насамперед потрібно усвідомити, що ця сторінка історії – це не «сльози та соплі», а гіркий досвід взаємовідносин народів та ідеологічних парадигм чи їхнього конфлікту. Окрім демографічних втрат, наслідки яких, безумовно, позначились на сучасному генофонді нації, науковці відзначають значну колективну психологічну травму народної свідомості. Більшість дослідників характеризують українців як «постгеноцидну» націю, що пояснює відсутність чіткої державницької лінії розвитку держави та суспільства. Чи є вихід зі замкнутого кола? Так, є! Сьогодні творцями історії стає молоде покоління українців. Покоління, чия свідомість формувалась у контексті незалежної держави, покоління, котре сьогодні є якісно іншим, ніж існуючі «еліти», покоління, яке саме стає «елітою» та здатне впливати на суспільні процеси.
Сьогодні ми повинні забути, що хтось має нам співчувати чи вирішувати наші проблеми. Кожен українець повинен згадати свою шляхетну та героїчну історію боротьби. Із поразок виносити лише досвід, а досвіду в нас предостатньо, щоб почати вже сьогодні не тільки перемагати на якомусь внутрішньому рівні, а здобувати своє гідне місце в глобальному світі.
Тема історичної справедливості в контексті питання Голодомору не може бути наріжним каменем розколу чи непорозуміння в українському суспільстві. Тут найдоречнішим твердженням буде цитата екс-глави УГКЦ владики Любомира Гузара: «Немає поділу між Сходом і Заходом України. Поділ є між тими, хто любить Україну і хто її не любить». Тож робімо висновки вже сьогодні, щоб завтра не повторити тих трагедій, які ми одного разу зуміли пережити.
Напад комуністів на кількатисячну маніфестацію українців проти організованого радянською Росією голоду в підрадянській Україні, Чикаго, США, 17 грудня 1932 р.

Автор: Володимир Лазор, ВО «Тризуб»
ім. С. Бандери, м. Львів
Джерело: http://ukrnoviny.cz/tema/akcent/2821-rusko-zpusobilo-genocidu-ukrajincu