На початку, напевно, треба було б висловити вибачення за докір. Багато читачів сприймуть цю статтю особисто, і мабуть, вони мають рацію. Є надія, що будуть і такі, які приймуть мої зауваження доброзичливо, у конструктивному дусі, що є моїм наміром, та працюватимуть над зміненням сьогоднішньої, не корисної для нашого народу, політики як в Україні, так і в діаспорі. І вони також матимуть рацію.

У підготовчому періоді до важливого для України саміту, який відбудеться наприкінці цього місяця у Вільнюсі, де Україна мала б остаточно підписати вже майже два роки тому занотовану ініціалами угоду про асоціацію України з Європейським Союзом, речники ЄС, а також політичні чинники в Україні і громадські структури в діаспорі застосували тактику витримки, тобто, не критикувати Віктора Януковича, а натомість, догоджати, пропонуючи різні способи співпраці та виконання вимог. Це трохи нагадувало часи «холодної війни», коли такою політикою займалося багато західних держав стосовно СРСР і називали цю політику «апізмент», тобто, «заспокоєння» бо, бачите, московського ведмедя треба було «заспокоювати».
Всі ці нові реверанси у бік Януковича відбулися і відбуваються під помилковим враженням, немов у Вільнюсі останній шанс для України рушити в напрямку Європи. Інакше для України немає іншого виходу, тільки увійти в опанований Росією Митний Союз.
Але так воно не є. Хоча найкращий варіант – це підписання угоди цього року між Україною та ЄС, можливо, також, що у Вільнюсі, Молдова і Грузія підпишуть ініціалами свої угоди, це те, що Україна зробила у квітні 2012 року, та всі три партнери підпишуть асоціацію щойно наступного року. Або і не підпишуть... На мою думку, остаточно не буде Януковича, дасть Бог, Україна та ЄС підпишуть угоду, бо це дуже залежить обом сторонам.
А тим часом, Янукович, користуючись поблажливістю ЄС, а також опозиції в Україні та діаспори, поводиться зухвало та підло. Яскравим прикладом цього є його позиція щодо ув'язненої Юлі Тимошенко, до речі, початкове ув'язнення якої визнано Європейським судом незаконним, і тому продовження ув'язнення далі є незаконним. Тимошенко мала бути на волі впродовж свого першого процесу, повинна бути на волі впродовж своєї апеляції на рішення Печерського суду та на волі навіть протягом усіх додаткових обвинувачень, що нафантазував режим Януковича, користуючись при цьому запобіжними заходами.
Перебуваючи на волі, Тимошенко не зазнала б фізичного виснаження, не мала би потреби виїздити до Німеччини лікуватися, оскільки вона сьогодні потребує відновлення фізичного здоров’я. Тим часом, усі обвинувачення проти неї розглядалися б спочатку не об'єктивними суддями, підлеглими Януковичу в Україні, але, остаточно, також і незалежним Європейським судом. Але проблема Януковича полягає в тому, що за цим сценарієм пані Юля продовжувала би свою політичну діяльність на волі.
Звичайно, Янукович це передбачав і тому незаконно, за пізнішим рішенням Європейського суду, посадив Тимошенко, внаслідок чого вона і захворіла. Вимоги з боку ЄС – звільнити Тимошенко – Янукович відхилив, мовляв, немає українського законодавства для цього. Європа пішла на поступки Януковичу хоч і не могла серйозно сприймати цей аргумент, бо ознайомлена з Конституцію України, де просто написано у Статті 106: «Президент України... 27) здійснює помилування». Немає ні обмежень, ні вимог.
Європа «заспокоїла» Януковича, мовляв, давай своє законодавство. Комісія Кокса-Кваснєвського доброзичливо погодились на пропозицію Януковича – провести через Верховну Раду України закон про відпустку на лікування. Опозиція у ВРУ теж погодилася і навіть запропонувала власний законопроект нардепа Лабунської. Партія Регіонів, напевно, за дорученням Януковича, з цього посміялася, тому закон не має шансів, але провина, виглядатиме, не Януковича.
Про діаспору у цьому сенсі можна розповісти подібну історію. Організована діаспора – це, здебільшого, патріоти, дещо наївні, але щиро прагнуть, щоб Україна була в Європі. Світовий Конгрес Українців аж зіпрів, так перейнявся цим питанням, до речі, коштом занедбання інших справ та на вигоду Януковича, хоча фактично СКУ немає жодного впливу ні на ЄС, ні на Януковича, хоча зустрічається з ним, навіть в аеропортах, від 2010 року. Також інші установи, наприклад, деякі кредитові кооперативи, які продовжують фундувати буфети представникам тепер злочинної влади так само, як це було за попередньої влади, немов в Україні ніщо не змінилося від приходу Януковича. Кажуть: «Режим не має фондів». Може, і правда, що не має, бо Янукович, його син, його сім’я, його друзі забагато накрали.
А в останньому часі навіть ті, які стояли у грізній опозиції до Януковича, а я між ними, вирішили зупинити «холодну війну», не зустрічати його з транспарантами, коли він приїхав у Нью-Йорк на відкриття Генеральної Асамблеї ООН. А мої друзі з УККА відновили, в додатку, спільні гостини з лакеями Януковича. Навіть почали говорити, що якби не Янукович, не було б пам'ятника Голодомору у Вашингтоні. Одна особа з УККА сказала мені, що ні Ющенко, ні Тимошенко не дали гроші, а Янукович дав. Я відповів, що це вкрадені гроші і пожартував, що, мабуть, УККА оформить комітет переобрання Януковича у 2015 році.
Досить! Янукович все це використав.
Колись була діаспора, яка проживала і керувалася принципами свободи справді вільного світу. Правда, були «двійкарі», які за дорученням чужого уряду, а насамперед, за гроші, які давав Вашингтон, зрадили принципи, намагалися розбивати громаду, творили свої лжецентралі, влаштовували круглі столи, де давали радянській владі та агентам нагоду поширювати пропаганду. Але УККА, СКУ та інші громадські централі трималися стійко і не впроваджували політику «заспокоєння». І витримали. Бо політика була принциповою, і люди, які нею керували, теж були принциповими, чи це були «бандерівці», чи «мельниківці», чи просто звичайні українці.
Мабуть, час вернутися до минулого. Не буде підписання у Вільнюсі – буде колись у майбутньому, може, наступного року, може, пізніше. Але буде. Європа України дуже потребує, з її 45-мільйонним населенням. Без України немає росту чи перспективи для ЄС. Одначе, більш важливо, щоб Україна не за угодою, а за змістом була європейською державою. З Януковичем, Табачником, Ганною Герман та їм подібними цього не може бути. Отож, чи буде угода у Вільнюсі, чи ні – вертаємося до транспарантів та барикад, до протестів, до запевнення демократичних виборів, всіх механізмів, щоб Україну очистити від цієї злочинної банди Януковича.

Аскольд Лозинський