Собівартість електрики АЕС, яка при виробництві є найдешевшою, після всіх перерахунків, котрі передбачені новим законом, стає вищою, ніж собівартість електрики від ТЕЦ. При цьому АЕС державні, а ТЕЦ приватні і, здебільшого, у власності компанії ДТЕК, котра належить Рінату Ахметову. Ціни ж для населення, очевидно, зростуть.

Нещодавно Верховна Рада прийняла закон по засади функціонування ринку електроенергії. Щоправда, президент його ще не підписав. Але гучних вимог накласти вето не чути.
Документ, розроблений депута­тами-лобістами компанії ДТЕК та внесений на розгляд парламенту ще попереднього скликання, передбачає поступовий перехід до конкурентної моделі ринку під прапором «європейської інтеграції України». Однак, основним результатом впровадження закону стане те, що ліберальна реформа буде здійснюватися за рахунок окремих галузей вітчизняної генерації.

Косо і криво
Сучасна модель ринку електроенергії була запроваджена у 90-і роки як відповідь на мільярдні борги за спожиту електроенергію. Ці фатальні обставини вимагали від уряду невідкладних дій, і він створив держпідприємство «Енергоринок».
Електростанції продавали електроенергію ДП, яке далі постачало її споживачам. При цьому, різні види електростанцій продають електроенергію за різними цінами, а споживачі сплачують за неї також по-різному.
Різниця у тарифах для споживачів призвела до появи «перехресного субсидування». Тобто, ситуації, коли одна група споживачів платить за спожиту електроенергію менше, ніж її собівартість. Відповідно, інша група, а це підприємства, покривають різницю.
2012 рік став рекордним за обсягами «перехресного субсидування» в електроенергетиці – 35,5 млрд. грн. порівняно з 28 млрд. грн. роком раніше. Таким чином, промисловість сплачує за електроенергію за тарифами, які вже впритул наблизилися до відповідних показників у країнах Євросоюзу.
Дотації на електроенергію розповсюджуються на вісім категорій споживачів:
– побутові споживачі (населення);
– побутові споживачі, які розраховувалися за тарифами, диференційованими за періодами часу;
– споживачі, які розраховувалися за тарифами, диференційованими за періодами часу;
– вугільні підприємства;
– міський електричний транспорт;
– зовнішнє освітлення населених пунктів;
– дитячі центри «Артек» і «Молода гвардія»;
– суб’єкти господарської діяльності, які реалізують інноваційні проекти.

Благі наміри
Президентською програмою економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» передбачалося:
– ліквідувати перехресне субсидування та ціновий механізм дотування всіх категорій промислових і комунальних споживачів;
– запровадити функціонування ринку на основі нової моделі, що передбачає перехід від моделі єдиного покупця до моделі прямих договорів;
– скасувати всі пільги для окремих галузей промисловості.
Саме в рамках реалізації президентських реформ, а також на виконання зобов’язань нашої країни перед Енергетичним співтовариством було ухвалено законопроект ¹ 0916 «Про засади функціонування ринку електроенергії».
Документом передбачено поступовий перехід від чинної моделі енергоринку до трирівневої системи. 1 рівень: ринок двосторонніх договорів; 2 рівень: договори на добу вперед; 3 рівень: балансуючий ринок.
За оцінкою польського експерта Кшиштофа Рогульськи, обсяг електроенергії, що буде реалізовуватися за прямими договорами, сягатиме 40%, на ринку «на добу вперед» – 55%, решта – на балансуючому ринку.
Ціна на ринку буде визначатися на підставі біржових торгів на ринку «на добу вперед». Кожен зі сегментів нового ринку матиме власні переваги, що, зокрема, визначатимуть ціну продукції – виробленої електрики. Природно, що т. зв. базова електроенергія коштуватиме дешевше, ніж та, що продаватиметься на ринку на добу вперед. Різниця в якості товару, відповідно, і його ціні, за експертними оцінками, сягатиме 150%.
Найдорожчою буде енергія, яка необхідна для забезпечення балансу енергосистеми – її ціна вдвічі перевищуватиме ціну «базової» електрики. Це – ідеальна модель, яка на папері могла би забезпечити повноцінну конкуренцію на ринку електроенергії, про що так багато говорили розробники та лобісти законопроекту.
На практиці її функціонування є неможливим, оскільки незрозуміло, яким чином забезпечити конкуренцію між різними видами генерації, наприклад, АЕС і ТЕС, які мають принципово відмінні показники собівартості та якості продукції. АЕС виробляють дешевшу, ТЕЦ – дорожчу електроенергію.
Теоретично застосувати таку модель в Україні можна було за умови створення генеруючих компаній, що об’єднали б різні типи виробників електрики за територіальним принципом, як це відбулося в Росії. Але в українських реаліях глибина приватизації в окремих галузях енергетики, зокрема, тепловій, вже перевищила 50%, що робить нездійсненним сценарій, подібний до російського.

Держава – у «мінусі», Ахметов – у «плюсі»
Тому розробники української реформи запропонували створити Фонд розподілу вартісного дисбалансу, який повинен вирівнювати умови для виробників електроенергії і сприяти конкуренції.
Передбачається, що донорами Фонду стануть АЕС, ГЕС та ГАЕС (крім малих гідроелектростанцій), а реципієнтами – власники ТЕС, відновлювальних джерел енергії (сонячні, вітрові і т. п. електростанції), а також – постачальники електричної енергії для споживачів, що мають право на пільгові тарифи.
Алгоритм перерозподілу засобів визначається органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці (НКРЕ). У теорії цілком зрозуміло, для чого потрібно створення даного Фонду.
На практиці ж просте порівняння тарифів АЕС та ТЕС, у випадку впровадження вищезгаданого закону, призводить до невтішних висновків.
Собівартість електрики АЕС, яка при виробництві є найдешевшою, після всіх перерахунків стає вищою, ніж собівартість електрики від ТЕЦ.
Логіка проста. Оскільки автори реформи енергоринку відкладають скасування системи «перехресного субсидування» на 2030 рік, багатомільярдне навантаження дотацій протягом «перехідного періоду» цілком покладається на «плечі» АЕС та ГЕС.
Тепловики звільняються від необхідності поповнювати згаданий вище Фонд. Не забуваємо також, що на атомних електростанціях і гідроелектростанціях виробляють електроенергію державні компанії, а найбільш привабливі ТЕС вже давно приватизовані. Причому, більшість активів контролює компанія ДТЕК.
Отака, врешті-решт, виходить конкуренція і «прозорість ринку», за якої, як відзначали експерти Світового банку, ціни на ринку двосторонніх договорів для АЕС і ГЕС будуть досить високими, і не конкурентними порівняно з ТЕС.

ЄС тут ні до чого
Стосовно ж запровадження «європейських правил гри», що, нібито, підтримувалося структурами ЄС, можна навести лише одне висловлювання секретаря Енергетичного співтовариства Янеза Копача в інтерв’ю вітчизняному виданню у жовтні 2013 року.
«Секретаріат Енергетичного співтовариства не підтримує, але й не виступає проти Фонду вирівнювання дисбалансу, оскільки ми розглядаємо його як проміжний крок до повністю лібералізованого енергоринку... Цей фонд також запроваджує непрозору схему перехресного субсидування, яка, відповідно до наших коментарів, у порівняно короткий термін має бути замінена на механізм, що краще відображає витрати».
Сьогодні «перехресне субсидування» одних споживачів іншими досягло в Україні небачених у світовій практиці масштабів і є однією з найважливіших проблем функціонування ринку електроенергії.
Стримуючи збільшення тарифів для населення, держава перекладає увесь тягар витрат на промисловість, яка, врешті-решт, закладає високі ціни на електроенергію у собівартість товарів і послуг. Обсяг дотацій у оптовій ціні електроенергії наблизився до 30%, саме настільки б зменшився тариф для промисловості у випадку скасування перехресного субсидування.
Законопроект про засади функціонування ринку електроенергії у проголосованому парламентаріями варіанті фактично не вирішує проблему перехресного субсидування.
Він робить окремі галузі генерації (атомні та гідроелектростанції) неконкурентоздатними на ринку прямих договорів. Одночасно, незважаючи на суттєво вищу собівартість виробництва електроенергії, інші види генерації, зокрема, теплова, отримують невиправдані преференції.
Створення додаткових управлінських структур, запровадження нових складових ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок «на добу наперед», балансуючий ринок, ринок допоміжних послуг), впровадження в промислову експлуатацію програмного забезпечення нового ринку та великий обсяг нових договорів призведе до значних фінансових видатків суб`єктів ринку, які будуть вимушені закладати такі видатки до своїх тарифів.
Запроваджуючи нову модель ринку електроенергії, українські парламентарі не замислювалися над питанням, як реформа позначиться на цінах для споживачів. У Німеччині з початку реалізації ліберальних реформ енергоринку з 2000 по 2012 рр. ціна на електроенергію для домогосподарств зросла на 60%. Як ви думаєте, комуністи були проти? Вони голосували «за!» майже у повному складі.
І влада націлена на збільшення тарифу. Ось що стверджує перший заступник голови фракції ПР Михайло Чечетов: «Зараз у нас населення платить копійки за світло, а за нього доплачують підприємства. – Реформа зробить так, щоби всі платили по справедливості. Але ось пільгові категорії все одно будуть платити мінімум. Для цього в бюджеті виділять гроші, щоб гасити різницю перед виробником».
Та чи можна казати про справедливу ціну для населення, коли вся «реформа» забезпечує переваги лише одному приватному власникові?
У цілому ж, ухвалення законопроекту про ринок електроенергії можна визнати однією з найбільш вдалих лобістських спецоперацій за останній рік роботи «законотворців». Ймовірно, що під прикриттям руху у напрямку європейських реформ в України суспільство побачить ще не один закон, що має на меті забезпечити інтереси найбільших фінансово-промислових груп країни.

Автор: Дмитро Марунич, Співголова Фонду енергетичних стратегій
Джерело: http://texty.org.ua