Я живу в Нью-Йорку, за тисячі кілометрів від України, живу там все своє життя.

В середині минулого сторіччя лихоліття війни закинуло моїх батьків до Америки, я народився вже тут, але завжди почував себе українцем, і мене завжди хвилювала доля України.
Один-два рази на рік я відвідую Україну, до того ж, Інтернет дає можливість тримати руку на пульсі всіх подій. Я тішуся успіхами та переймаюсь невдачами України.
Нещодавно я подивився альманах «молодих» українських режисерів «Україно, гудбай!» та «Мудаки. Арабески» – і це вразило мене. Що це? Невігластво, епатаж або намагання здивувати, заявити про себе будь-якою ціною?
Ось, наприклад, одна зі сцен альманаху «Україно, гудбай»: Дорогою йде молода жінка у пальто, назустріч їй мужчина, теж у пальто. Наближаючись до жінки, мужчина розкриває пальто, під яким немає нічого, тільки його голе тіло. Трохи пізніше ми бачимо ще одну пару, так само прямують чоловік і жінка у пальтах. Тут жінка розкриває своє пальто та демонструє своє голе тіло.
Або ще з фільму «Підручник для мудаків»: уроки української літератури для 8 класу, фільм – сатира, але яка? Портрети класиків української літератури – Івана Франка, Бориса Грінченка, Тараса Шевченка, Лесі Українки. На тлі пісні про Україну Франкові, Грінченку і Шевченкові домальовується чоловічий орган, а Лесі – жіночий.
Нема сумніву, що «Україна гудбай» та «Мудаки. Арабески» – це спрямована акція українофобів, антиукраїнська порнографія, мета якої – спаплюжити культуру України, її визнаних світом лідерів. Таке враження, що в українському кіно не було ні «Тіней забутих предків», ні «Кам’яного хреста», ні «Білого птаха з чорною ознакою», ні «Вавилону 20». Не було Довженка, Савченка, Параджанова, Іллєнка, Осики, Миколайчука. Хто ж відповідає за ці так звані «творіння» – «Україно, гудбай!» та «Мудаки. Арабески», за цей непотріб?
В Україні є державне агентство з питань кіно, яке очолює пані Катерина Копилова, і коли зі соціальних мереж я довідався про стан справ цієї агенції, то багато чого мені стало зрозуміло. Спеціалісти, тобто, фахівці цієї індустрії, окреслили цей стан так:
«...теперішня влада, призначивши на посаду голови Державного агентства з питань кіно повну невігласку в кінематографічних справах – авантюристку Катерину Копилову – яка хоча кінематограф і фінансує, але називати це кінематографом дуже важко. Це не кінематограф, а дурне викидання грошей на вітер, яке, до того ж, дає можливість нечесним людям гріти на цьому руки».
От наприклад, Копилова вклала 13,4 млн. гривень у вже готовий російський фільм «В суботу». Опісля стало відомо, що продюсер з російського боку одержав лише 3 млн. гривень. Навіть Рахункова палата України визнала, що спільне виробництво цього фільму не відповідає вимогам Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, а Державна фінансова інспекція встановила, що було порушення, яке завдало збитків державному бюджету на 12,4 млн. грн. СБУ розпочала кримінальну справу, але Копилова з незрозумілих причин залишилась на своїй посаді. Як це розцінювати? Як вибіркове правосуддя?
Аномалії інколи трапляються у фінансуванні проектів з державного бюджету. Це трапляється навіть у найбільш розвинутих і демократичних державах. У такому випадку відповідальні особи, тобто, ті, котрі виділили фінанси, мають обов'язок дати пояснення, а коли пояснення неадекватне, або ще гірше, вказує на порушення засад, а то і законодавства, чиновники відходять, а то і порушуються проти них кримінальні справи. В сучасній Україні такі справи чи порушення виникають часто з огляду на брак практичного втілення законів, а то і корумпованості всіх гілок влади, і тому дуже важливо на шляху до Європи посилити боротьбу з корупцією, припиняти надуживання та карати чиновників. Серйозна настанова щодо цього, зокрема, важливою є тепер, коли Україна стоїть на межі перших поважних кроків євроінтеграції.
У Державній кіноіндустрії, а зокрема, в агентстві з питань кіно при Міністерстві культури, така аномалія перейшла межі навіть екстремального недбальства, а то і зловживання. То куди ж ідуть державні кошти? І що з цього приводу думає міністр культури пан Новохатько, якому все це очевидно добре відомо? Бо стан справ не змінюється, а славетна в минулому Національна кіностудія імені Довженка, яка сьогодні паралізована через відсутність фінансування, майже припинила свою діяльність.
Ситуація, що склалась в українському кіно, компрометує владу і кидає ще раз тінь на Президента, бо гуманітарні проблеми є не менш важливими, ніж проблеми економічні. Неможливо однією ногою, кульгаючи, йти до Європи, а другою стояти в багні корупції та бездуховності.

Аскольд Лозинський