Поки чиновники з ЄС зі своїми українськими колегами кружляють навколо трьох сосен, СНД підкралася непомітно. І – зібралася всадити Україну на посаду голови, в керівне крісло.

Офіційно це звучить так: Україна з 1 січня 2014 року перейме від Білорусі головування у Співдружності Незалежних Держав.
Білорусь вже собі наголовувалася аж до краю – до втраченої ГТС додалася ще купа втрачених підприємств. Тобто не втрачених – відданих Росії за певну плату.
Тепер черга України?
Концепція та пріоритети головування України будуть обговорені на зустрічі глав держав-учасниць СНД у Мінську 24-25 жовтня.
«За чергою Україна мала головувати в СНД в минулому році. З огляду на те, що ми планували головування і в ОБСЄ, і в СНД, зрозуміло, що витягнути два такі головування ми навряд чи змогли б. Тому ми помінялися з білорусами, і Білорусь головує в цьому році, а ми будемо головувати в наступному», – пояснив заступник міністра закордонних справ України Руслан Демченко.

Дипломат уточнив, що статут СНД дозволяє головувати Україні попри те, що вона не є членом Співдружності. Демченко також запевнив, що головування в СНД не вплине на євроінтеграційні процеси України та результати Вільнюського саміту. Він, серед іншого, відзначив, що на сьогодні триває робота над концепцією головування України. «Президенти, коли будуть приймати участь у зустрічі глав держав у Мінську, я думаю, що з цього приводу будуть мати розмову. І концепція головування, і пріоритети головування – про це будуть говорити», – додав дипломат.
От цікаво виходить: головування в ОБСЄ і в СНД одночасно – то непосильний тягар. А от Асоціація з ЄС і головування в СНД – то так собі, дитяча забавка.
Добре, що хоч співи про Митний Союз трохи стихли – щоправда, теж не обійшлося без диригування Кремля.
Зокрема, минулого тижня в російському уряді заявили, мовляв, до МС ніхто Україну не тягнутиме.
«Росія не збирається відмовляти Україну від укладення Угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС – це її суверенне право.
Тим більше, що український уряд майже місяць тому вже схвалив проект даного документа. Ми закликаємо лише ретельно зважити всі «за» і «проти» такого кроку, ще раз поглянути на тексти угод на предмет їх відповідності прийнятим раніше зобов’язаннями в рамках інших організацій, в яких ми спільно беремо участь і за роботу яких несемо спільну відповідальність, і, водночас, не створювати об’єктивних, технічних перешкод для можливого продовження нашої співпраці. Росія нікого насильно не тягне до Митного союзу, який вже має і без того потужне ядро. Ми будемо зміцнювати і розвивати це об’єднання, формувати Євразійський економічний союз, причому продовжуючи конструктивну взаємодію з ЄС», – заявив представник апарату російського уряду журналістам з РІА «Новости» перед зустріччю прем’єр-міністра України Миколи Азарова та його російського колеги Дмитра Медведєва.

Що цікаво – представник уряду, котрого вповноважили на таку заяву, був цілком анонімний. Мабуть, на випадок, якщо таки доведеться Україну до МС тягнути – щоб нікому не довелося червоніти. Бо хто його знає, що там далі буде. Он і Азербайджан щось носом крутить. Тамтешня влада натякнула, що наразі не планує приєднуватися до Митного союзу з Росією, Казахстаном та Бєларуссю.
«Вступ в якийсь односторонній формат, на мій погляд, є недоцільним, оскільки Азербайджан не повинен дивитися лише в один бік. Будучи державою з широкими можливостями, Азербайджан повинен брати участь у всіх форматах у відповідності до своїх інтересів» – заявив заступник міністра закордонних справ Азербайджану Араза Азімов. І натякнув, що потрібно уважно розглянути ще чимало нюансів…
Нагадаю, керівники урядів країн СНД, у тому числі прем’єр-міністр України Микола Азаров, підписали договір про зону вільної торгівлі в рамках Співдружності Незалежних Держав у жовтні 2011 року в Санкт-Петербурзі. Договір тоді підписали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Таджикистан, Молдова і Киргизстан. Договір не підписали Азербайджан, Туркменістан і Узбекистан. Однак було заявлено, що ці країни планують приєднатися до договору пізніше.
Якими аргументами вмовляв Дмитро Медведєв Миколу Азарова – достеменно невідомо. Однак оцінки результатів зустрічі у обох сторін лишилися доволі різні.
Для прикладу, в ПР впевнені, що стосунки двох країн змінилися на краще, і що результати поїздки прем’єр-міністра України Миколи Азарова до Калуги дають надію на нормалізацію відносин між Києвом і Москвою.
«Я вважаю, що має статися перезавантаження, і певні сигнали вже, очевидно, надійшли. Я сподіваюся, що ці сигнали буде конвертовано в конкретні дії з боку Російської Федерації», – зазначив депутат від ПР Олег Зарубінський.
Сам Азаров в ефірі українських телеканалів на всю країну розповідав, як намагався апелювати до здорового глузду російського колеги.
«Ціна газового контракту-2009 є абсурдною: Україна по реверсу купує газ з Німеччини з додатковим транспортним плечем в 3000 км на 100 доларів дешевше, ніж російський за контрактом. До чого цей абсурд призводить: Україна рано чи пізно змушена буде відмовитися від цього наддорогого газу. Ви втратите найбільшого покупця газу, а ми витратимо ресурс», – навів український прем’єр свою аргументацію на переговорах з російським колегою.
І всіляко запевняв, що жодної політики за газовим питанням нема.
«Це величезні збитки, а ми хихикаємо іноді – якась політична ув’язнена там. Причому тут політика? Це економіка в голому вигляді. Причому економіка найжорстокіша, особливо в умовах кризи», – переконував телеглядачів Азаров.
Після таких слів відразу згадується народна приказка: плюєш йому в очі, а він каже – дощ іде!..

Однак хитра стратегія і політичні ритуальні замовляння в телевізор Азарову не допомогли – ціну на газ ніхто знижувати і не збирався.
А Дмитро Медведєв після зустріч заявив чітко і неоднозначно, що МС і без України обійдеться. За його словами, Росія спочатку попереджала, що принципове значення має те, щоб усі члени Митного союзу мали однаковий набір прав і обов’язків.
«А угода за формулою «Росія, Казахстан, Бєларусь + Україна або будь-яка інша країна» нас не влаштовує, тому що ми хочемо створити повноцінний євроазіатський економічний союз, а не якесь аморфне об’єднання. І ось з цього ми будемо виходити і на майбутнє», – сказав Медведєв.
Ну а щоб Україна собі уявила, які економічні «бонуси» принесе Росії повноцінний МС, російський Фонд національної енергетичної безпеки чемно натякнув, що недобір Україною в 2013 році російського газу призведе до нарахування їй штрафів приблизно на 10 млрд. доларів.
У випадку, якщо економічні втрати українську владу не налякають, російські «аналітики» пригрозили ще й втратами політичними.
Для прикладу, глава комітету з міжнародних справ Держдуми РФ Олексій Пушков заявив у своєму блозі на Twitter, що кінцева мета ЄС у процесі підписання угоди про асоціацію з Україною – зміщення Віктора Януковича з посади президента.
«У ЄС асоціацію з Україною вважають засобом її «демократизації». Чи розуміють у Києві, що кінцева мета «асоціації» – зміщення Януковича?», – зауважив Пушков.
Втім, українська влада наразі вперто демонструє прихильність до ЄС.
Навіть славнозвісні «Молоді регіони»– й ті взялися проводити флешмоби на підтримку Асоціації з ЄС.
22 жовтня під будівлею Верховної Ради близько 50-ти хлопців і дівчат вигукували «Yes ЄС», «Молодь за євроінтеграцію» і плескали в долоні. Ще десяток тримали прапори Євросоюзу, ПР і прапори України. Також тримали плакати: «Нас почують в Європі», «Обома руками «ЗА»», та «Кажу «yes» ЄС». На паркані вони зав’язали стрічки із партійною символікою та зображенням прапора Євросоюзу.
Ще два роки тому таке важко було собі навіть уявити. Але – до чого тільки не доведе лиха година…
Тим часом європейські ЗМІ активно обговорюють Україну і її перспективи.
Відомий в Україні Джеймс Шерр, експерт з Росії та Євразії з лондонського королівського інституту міжнародних відносин написав цілий розгорнутий аналіз для агентства Bloomberg.
«Підписання угод з ЄС про асоціацію та вільну торгівлю дозволить Києву маніпулювати правилами й стандартами Євросоюзу, а відмова підштовхне Україну до посилення авторитаризму й залежності від Росії.
Справа Тимошенко – камінь спотикання, а проте дві головні проблеми ЄС, пов’язані з Україною, є набагато глибшими.
По-перше, якщо Україна не змінить своєї економічної та політичної системи, приєднання до зони вільної торгівлі може нашкодити і їй, і єдиному ринкові, пише Шерр. Саме тому Євросоюз назвав необхідними умовами для асоціації поліпшення судової та виборчої систем й проведення інституційної реформи. Тим часом зміни, на які пішла влада, досі мали показовий характер, отож у результаті патримоніальна система влади й хабарництво нікуди не зникли.
Другий привід для занепокоєння Євросоюзу з приводу України – це Росія, йдеться в статті. Кремль вкладає колосальні кошти в конкуруючу інтеграційну структуру – Митний союз, який він із часом сподівається трансформувати в політично більш згуртований Євразійський союз. На відміну від асоціації з Європейським союзом, для вступу до нього Україні не потрібно покращувати стандарти державного управління й проводити реформи. Альтернативи Росії зрозумілі: якщо Україна стане частиною європейського нормативного простору, всі зусилля Путіна виявляться марними. Москва має намір цього не допустити, і з урахуванням проблем, які Україна сама собі влаштувала, навряд чи допустить, незалежно від того, буде підписано угоду з Брюсселем чи ні. У Вільнюсі ця історія не закінчиться».
Цікава позиція, багато в чому – правдива. Окрім одного: не тільки Україні потрібно змінювати економічну і політичну систему. І не тільки Україні потрібно думати, що робити з Росією і її імперськими амбіціями. Як-не-як, за чутками, Володимир Путін наразі є найбагатшою людиною світу. І з цим треба рахуватися. Якщо Росія зможе підібрати під своє пильне крило Україну, то тоді у ЄС, швидше за все, з’являться серйозні проблеми – і то набагато більші, ніж недемократичний Янукович. А якщо Росія ще при цьому ще й скооперується з Китаєм… У Китаю наразі є багато грошей, однак він не поспішає втілювати свої амбіції і активно втручатися у міжнародну політику. Але амбіції у КНР є – можете в цьому не сумніватися. У Росії наразі все навпаки: грошей менше, але амбіцій набагато більше. Українська земля (до якої вже зараз Китай має серйозний інтерес), українська зброя, плюс китайські гроші (і дешева робоча сила) плюс російські амбіції (і енергоносії) – то буде доволі вибухова суміш…
І наостанок – невеличка новина, здавалося б, зовсім непомітна.
Наступного місяця закінчується договір, в рамках якого 500 тонн російського збройового урану використовувалися для продукування тепла і світла для США.
Уранове паливо з 20 000 роззброєних російських боєголовок виробляло половину електроенергії на атомних станціях США, – повідомляє агентство AFP.
Експерти з контролю над озброєннями називали цю програму «Мегатонни в мегавати», відзначаючи, що це – маловідома, але дуже важлива угода між Росією і США в рамках роззброєння. Угода була укладена після підписання в 1991 році Договору про скорочення стратегічних озброєнь як спосіб позбутися від ядерних зарядів. За останні 15 років 10% всієї електроенергії, що виробляється в США, припадали на російське ядерне паливо. 500 тонн урану приблизно відповідає 10 млрд. барелів нафти. Надалі Росія продаватиме уран за ринковими цінами, і вироблятиме його спеціально з комерційною метою.
Хто після цього скаже, що російські енергоносії – то українська проблема?