Виставка «Геноцид очима митців», безперечно, є унікальною.

Вона була організована з метою показати бачення художниками теми Голодомору у різних культурних контекстах, зокрема, відображення цієї трагедії на другому і третьому поколіннях українських американців: від загальної участі в боротьбі за соціальну справедливість, як превентивний захід будь-якому геноциду до індивідуального досвіду виживання сімей.
Ця виставка складається з 20-ти робіт місцевих та міжнародних митців. Головним доповідачем та героїнею вечора стала Лариса Курилас, за її проектом «Пшеничне поле» буде встановлено у 2014 році меморіальний пам’ятник Голодомору у Вашингтоні.
Буквально за кілька хвилин до початку урочистої частини пані Курилас люб’язно погодилася дати бліц-інтерв’ю нашому виданню.
Пані Ларисо, розкажіть про свою роботу «Пшеничне поле»
Головна ідея мого проекту – поле пшениці. Це досить великого розміру бронзова скульптура: 2 метри висотою, 10 метрів шириною. Пшениця переходить з високого краю з лівого боку і зменшується на правому боці. Задумка була такою, бо пам’ятник буде показано в Америці, де Україну знають як житницю Європи. Оцей перехід рельєфу від високого до негативного передає ідею штучності голоду. Йдеться про те, що пшениця не просто зникла, а її відібрали в українців.
Яким чином тема Голодомору зачепила вас особисто?
Я не маю особистих родинних переживань, але в школі українознавства в мене була вчителька родом з Харкова, котра пережила цю страшну трагедію. Вона час від часу згадувала про ті часи. Але більше я дізналася від Джеймса Мейса в Гарвардському університеті, де я вчилася на курсах. Джеймс Мейс – історик, очолював комісію при Конгресі США, яка займалася вивченням і дослідженням Голодомору. Це був курс історії України 20-го сторіччя, яку ми дуже мало знали. Він, власне, в деталях розповів про цю трагедію.
Чи потрібні якісь особливі підходи для мистецького висвітлення теми геноциду, чи достатньо наведення фактів, фотографій для того, щоб викликати емоції?
Така виставка – це більше емоційний підхід. Дійсно, дуже важко передати концепцію геноциду мистецьким способом. Це є досить важке завдання, яке стояло перед кожним з учасників.
На вашу думку чи дізнається світ про увесь масштаб катастрофи Голодомору найближчим часом?
Я вірю в те, що цілий світ буде знати про трагедію Голодомору. І буде це дуже скоро.