Поточний рік багатий на різноманітні церковні події. Православні українці відзначили 1025-річчя Хрещення Київської Русі у липні. Для Української Греко-Католицької Церкви таке відзначення відбулося у серпні і було проведено у форматі Міжнародної всецерковної прощі та присвячено події величезного значення для УГКЦ – освяченню її головного Храму – кафедрального Патріаршого Собору Воскресіння Христового у Києві.

Про святкування православними українцями – перш за все, вірними УПЦ та УПЦ КП – я нещодавно детально писав у нашому часопису.
Тепер хочу розповісти про святкування духовенством та вірними УГКЦ – а таких серед читачів «Часу і Подій» є чимало. Сподіваюся, однак, що це буде цікаво всім.

Чому у серпні? Блаженніший Святослав про київську традицію Володимирового Хрещення

«Свято Хрещення Русі-України єднає всіх християн України, незалежно від того, до якої конфесії вони належать», – заявив Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) ще у липні цього року, коли православні якраз відзначали ювілейну дату. «Українська Греко-Католицька Церква, – сказав Блаженніший Святослав, – є Церквою Володимирового Хрещення, і ми зберігаємо стародавню Київську традицію відзначення цього свята, яка походить ще з тих давніх часів і передається, як скарб, котрий ми зуміли не розтратити дорогою…
Суть цієї традиції полягає в тому, що стародавня Київська Церква святкувала пам’ять Хрещення Русі-України 14 серпня. Християни України, зокрема, православні добре знають, що цього дня розпочинається Успенський піст і відбувається так зване августівське водосвяття. Це водосвяття якраз пов’язане з тим, що цього дня Київська Церква відзначала свято свого Хрещення.
Святкувати Хрещення в день пам’яті князя Володимира – досить недавня традиція. Уперше Хрещення Русі-України, або, радше, Хрещення Русі в російській традиції, – розповів він, – відзначалося в Києві з нагоди 900-річчя Хрещення Володимира.
Щоб підкреслити, що саме російське православ’я є державною релігією Російської імперії, свято було піднесено до рангу офіційного, державного й перенесено на день пам’яті князя Володимира – 28 липня. Ми шануємо традицію наших православних братів Московської традиції, – зазначив Предстоятель, – але в нашій Церкві, Греко-Католицькій, яка ніколи не була пов’язана з центром християнства, що є в Москві, збереглася давня Київська традиція, котрої ми дотримуємося й сьогодні».
Глава Церкви нагадав, що князь Володимир хрестився за грецьким (візантійським) обрядом. «Однак, стверджувати, що він конфесійно обрав православ’я в час Хрещення неправильно, – сказав Блаженніший Святослав. – У часи Хрещення князя Володимира християнство не було поділеним. Розподіл чи схизма між Римом і Константинополем відбувся в 1054 році. Коли хрестився князь Володимир, Христова Церква була єдина».

Запрошення Блаженнішого

Як тільки-но закінчилися церемонії і заходи, що проводили обидві Православні Церкви України з нагоди ювілею, на самому початку серпня до усіх вірних зі спеціальним відео-закликом звернувся Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук): «Тут, на святих київських горах, на берегах древнього Дніпра-Славутича, по-особливому відчутна глибина української душі і ширина українського світу. Тут з нагоди святкування Хрещення Русі-України засяє ще один світильник віри князя Володимира. Як світло від світла, буде освячений наш Патріарший Собор Воскресіння Христового. Це – серце нашої Церкви», – наголосив він і запросив усіх віруючих людей прибути на це свято, «щоб оновити особистий світильник віри».
Після такого поетичного порівняння легко було уявити величну картину, як тисячі особистих світильників, що є у душі кожного християнина, зі всіх усюд стікаються до могутнього центрального Світильника Віри, яким задумувався і будувався Патріарший Собор Воскресіння Христового у столиці України.

	Ескіз Собору

Собор – історія становлення

Собор задумувався в ту пору, коли ще головний осідок УГКЦ був у Львові, коли ще не існувало Київської архієпархії УГКЦ, коли УГКЦ очолював Блаженніший Любомир (Гузар).
У 2002 році Синод Єпископів УГКЦ прийняв історичне рішення про перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва та про побудову Патріаршого Собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра.
Вважається, що цим актом перенесення осідку до столиці України Церква утверджувалася як загальноукраїнська та світова, оскільки її єпархії є в усіх частинах світу.

Місце для будівництва Собору вибрали гарне – на лівому березі Дніпра, звідки відкривається чудовий вид на високий правий берег, на історичні краєвиди Києва, на той сивий Славутич, який пам’ятає Володимирове Хрещення і сотні киян у хрещальних його водах. І бронзовий Володимир зі своєї гірки тепер добре бачить новозведений Собор.
Отримавши ділянку дорогоцінної київської землі розміром 1,72 га, далекоглядно вирішили будувати тут не тільки Храм, але цілий Патріарший центр УГКЦ, який би складався з головного духовного центру – Патріаршого Собору – та адміністративного будинку, або, висловлюючись сучасною мовою,– центрального офісу УГКЦ.

Макет Патріаршого центру УГКЦ

Офіційна адреса головного осідку УГКЦ: Київ, вул. вул. Микільсько-Слобідська, 5. Тим же, хто захоче приїхати сюди особисто, потрібно вийти на станції метро Лівобережна (на лівий бік, якщо їхати з вокзалу чи центру міста).
Проект розробив, як наголошується – в традиціях сучасної церковної архітектури – архітектор родом із Рівненщини Микола Левчук, дійсний член Академії архітектури України, член комітету по Державних преміях України в галузі архітектури, народний архітектор України. До речі, панові Миколі 25 серпня виповнюється 74 роки.
Параметри Собору мали відображати його величність і становили: висота – 50 м; площа – 3206,1 м?; будівельний об’єм – 37 200 м?; Собор може вмістити 1500 осіб.
Не зайвим є сказати, що зі самого початку будівництва більшість вірян висловлювали свою впевненість, що у підсумку Собор постане надзвичайно гарним.
Ключовими етапами зведення Собору та Патріаршого центру УГКЦ, у цілому, вважаються наступні:
9 вересня 2002 року розпочалося будівництво комплексу;
до червня 2003 року вибудовано цокольний (нульовий) поверх Патріаршого Собору і розпочато зведення адміністративного будинку;
27 жовтня 2002 року – за участю тодішнього Глави УГКЦ Блаженнішого Любомира (Гузара) – заклали та освятили наріжний камінь під майбутній Патріарший собор;
10 жовтня 2004 року було освячено та встановлено п’ять хрестів Собору. В освяченні взяли участь усі єпископи УГКЦ чотирьох континентів світу. В той день був піднятий і встановлений найбільший хрест на центральному куполі;
до кінця 2004 р. зведено стіни спочатку до позначки 13,2 м, а пізніше – до пілонної (рівень центрального склепіння храму) частини Собору;

Будівництво Собору, 2009 р.

21 серпня 2005 року на площі біля храму за відбулися урочистості з нагоди перенесення осідку Глави Церкви зі Львова до Києва;
Наприкінці 2005 розпочато монтування металевого каркасу центрального склепіння храму;
19 січня 2006 року в підвальній частині храму на свято Богоявлення Господнього було відправлено першу Літургію;
17 червня 2009 року в Соборі відбулася перша за роки незалежності єпископська хіротонія в УГКЦ;
27 березня 2011 року в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового відбулася інтронізація новообраного Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука).
До дня освячення Собору були завершені основні частини інтер’єру храму, котрі, за літургійними приписами, необхідні для освячення.
Водночас, Верховний Архієрей відзначив, що остаточне будівництво не закінчено, а переходить у новий етап. «Нам ще багато потрібно. Іконостас спорудити, покласти мозаїку, розписати Собор, відповідно до приписів Східної Церкви впорядкувати крипту, і багато інших справ. Тож владика стукатиме до ваших домівок і сердець, і я прошу – відчиніть йому. Бо через його вуста і через його руки до ваших сердець промовлятиме Воскреслий Христос», – закликав Блаженніший Святослав вірян.
18 серпня 2013 року прозвучав фінальний акорд – Собор було освячено.

	Мінімальна цеголка

Як зводився Собор

Патріарший центр і Собор споруджували доволі довго – цілих 12 років. Будівництво можна було пришвидшити, бо і влада, і багаті люди пропонували свою допомогу. Це було не зайвим і виглядало спокусливо, але керівництво УГКЦ принципово відмовилося від такого способу фінансування новобудови.
Тогочасний Глава Української Греко-Католицької Церкви Любомир (Гузар) пояснив це дуже переконливо: «Ми маємо таку позицію, що не хочемо приймати пожертви від офіційних органів. Бо це завжди тягне за собою певну, так би мовити, «вдячність». Ми хочемо бути Церквою свобідною, щоби пожертви не перешкодили нам сказати правду, коли її треба сказати».
Очільники УГКЦ обрали набагато більш ефективний для розбудови своєї Церкви і згуртування навколо неї сотень тисяч вірних шлях. Вони оголосили воістину всесвітній збір коштів через випуск спеціальних сертифікатів, які би свідчили, що даний жертводавець вклав у будівництво Патріаршого Собору певну суму коштів і купив на неї відповідну кількість цеглинок або «цеголок».
Кожна єпархія і екзархія УГКЦ в Україні, відповідно до кількості вірних, отримала певну частину «цеголок» номіналом 10, 20, 50, 100, 500 та 1000 грн.
Уявімо собі радість того християнина, який в межах своїх можливостей придбав цеголку відповідної вартості і переповнений відчуттям своєї причетності до воістину історичної події – зведення Головного Храму своєї Церкви. Думаю, що подібні цеголки є в домівках багатьох наших читачів і в Україні і поза її межами, і вони справедливо посідатимуть своє почесне місце у домашніх архівах сотень тисяч родин по усьому світу.
Ось один зі звітів про надходження коштів на будівництво Собору через акцію «Моя цеголка»:

Акція «це голка»

Як бачимо з цієї таблиці, навіть суцільно русифіковані та схильні до УПЦ МП Донецько-Харківський та Одесько-Кримський екзархати зуміли зібрати кошти, не кажучи вже про провідні єпархії Західної України. Та й українські громади США, Італії дуже достойно підтримали акцію, і чимала кількість цеголок в стінах Собору, що велично постав над Дніпром, належить їхнім вірянам та духовенству.
На момент освячення Собору було оголошено, що сума пожертв значно зросла: придбано 119 662 «цеголок» на суму 9 695 325 грн.
З цього приводу Голова наглядової ради будівництва Патріаршого собору Воскресіння Христового, керівник організаційного комітету прощі з нагоди святкування 1025-річчя Хрещення України-Русі владика Йосип (Мілян) подякував усім вірним за пожертви на Собор і висловив свою глибоку вдячність: «Мене вражає мій народ, який живе на межі бідності, проте виділяє кошти на благородну справу… За кордоном є люди, які у своєму заповіті вказують, щоб частина їхніх заощаджень пішла на Собор. Траплялися суми, що перевищували сто тисяч доларів. Патріоти (України і Церкви) дбають про Церкву навіть після своєї смерті.
Від початку будівництва Патріаршого собору головним і дуже яскравим меседжем, який поширювався у нашій Церкві, було «Собор єднає всіх».
Біля Собору почали гуртуватися не тільки греко-католики, а й люди, які мають ширший погляд на Церкву. Україна не часто працювала на те, щоб, скажімо, православний співак Дворський збирав кошти на греко-католицький Собор. Гадаю, це великий крок до об’єднання Церков через мирянина. На рахунки Собору надходили кошти не тільки від греко-католиків, а й від людей доброї волі різних віросповідань, різних конфесій».

	Блаженніший Любомир (Гузар)

Проща

На освячення Собору було вирішено скликати вірян з усіх країн, де проживають українські греко-католики, у форматі Прощі. Церквою дуже завчасно було оголошено, що 17-18 серпня 2013 року з нагоди 1025-річчя Хрещення України-Русі відбудеться Міжнародна всецерковна проща та освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового у Києві.
Освятити Собор саме під час 1025-річного ювілею Хрещення запропонував на Постійному Синоді в лютому Архієпископ-емерит Любомир (Гузар).
Свою пропозицію він мотивував тим, що коли освячували собор Святої Софії в Римі, «були тільки стіни, дах, підлога й престол». Владики Синоду підтримали пропозицію Блаженнішого Любомира.
А Блаженніший Святослав підкреслив історичну єдність розвитку Церкви в Україні від часів Володимира і до сьогодення: «Ми очікуємо багато мирян, котрі вперше зможуть побачити Собор, який вони соборно будували – по «цеголці» з усього світу. Це нагода разом відсвяткувати ювілей нашої віри, бо наша Церква є Церквою Володимирового Хрещення. Саме на березі древнього Дніпра рівноапостольний князь Володимир звершив Хрещення, тож це є найкращим місцем, щоб святкувати ювілей Хрещення».
Блаженніший Святослав (Шевчук) подякував усім причетним до будівництва Собору:
«Наш храм має мільйони жертводавців: бідних і багатих; тих, хто живуть далеко і близько; тих, хто говорить українською і тих, хто не говорить; всіх тих, хто справді побачили, що центром єдності нашої Церкви має бути собор. І де б вони не були сьогодні: чи ще між нами, чи вже відійшли у вічність, чи є тут, на прощі, чи не змогли приїхати сьогодні, – ми всі про них пам’ятаємо і за них молимося. Але особливо треба подякувати «великому будівничому» цього Патріаршого Собору, який заклав наріжний камінь і сьогодні тішиться разом із нами, – це Блаженніший Любомир (Гузар)», – відзначив Глава УГКЦ.
Предстоятель наголосив, що закладаючи і будуючи цей храм, Блаженніший Любомир (Гузар) наважився на неможливе. Бо одержати місце під будівництво собору в Києві практично неможливо, особливо сьогодні. «Але він бачив набагато дальше і глибше, ніж будь-хто з нас, і він наважився це зробити».
Напевно, напівжартома Глава УГКЦ підкреслив: «Але справжнім священномучеником будови цього храму і завершення його до освячення є владика Йосиф (Мілян). Коли ми оголосили, що посвячуватимемо Собор, у нас на рахунках був абсолютний нуль. Це був лютий цього року. Для довершення Собору до освячення нам було потрібно приблизно мільйон доларів. Треба було бачити обличчя владики Йосифа, який почув це рішення Синоду. Але його віра і віра всіх нас так зворушила наш народ, що за чотири місяці ми ті гроші отримали».
Для читачів, думаю, буде цікаво познайомитися з програмою Прощі:
Програма прощі до Патріаршого Собору Воскресіння Христового УГКЦ
16.08.2013 р. Б., п’ятниця
Екскурсії Києвом, Центральною та Східною Україною
14-00 – Початок реєстрації прочан*
18-00 – Вечірня
19-00 – Відкриття виставок «Патріарх Йосиф Сліпий» та «Папа і Україна» (Крипта Патріаршого Собору)
17.08.2013 р. Б., субота
06-00 – Реєстрація прочан
08-00 – Божественна Літургія
10-00 – Всеукраїнський з’їзд спільнот «Матері в молитві» (Міжнародний виставковий центр)
10-30 – Освітній форум «Християнські цінності в освіті. Виклики та перспективи» (Міжнародний виставковий центр)
12-30 – Свята Літургія спільнот «Матері в молитві» (Храм Благовіщення Богородиці)
15-00 – Молебень до св. рівноап. князя Володимира (Володимирська гірка)
18-00 – Всенічна з Чином освячення Патріаршого Собору
23-00 – Нічні чування
18.08.2013 р. Б., неділя**
06-00 – Реєстрація прочан
08-30 – Урочистий процесійний похід, Архієрейська Божественна Літургія, Чин освячення Патріаршого собору, віднова хресних обітів, Чин освячення води на Дніпрі
13-00 – Духовно-мистецька програма (Подіум біля Патріаршого Собору)
14-00 – Благодійний бенкет (Виставковий центр – Павільйон І-А)**
18-00 – Всенічна (Патріарший собор Воскресіння Христового)
19-00 – Урочиста академія у Національному палаці мистецтв «Україна»***: Київська церква: Час – Події – Постаті
19.08.2013 р. Б., понеділок (Преображення ГНІХ)
07-30 – Божественна Літургія, посвячення фруктів
09-00 – Архієрейська Божественна Літургія, посвячення фруктів
11-00 – Божественна Літургія, посвячення фруктів
Прочани не чекали до останнього і почали прибувати до Києва завчасно. Знаю, що деякі наші читачі були у цих перших лавах. Кожен з них мав можливість зареєструватися та отримати:
– базовий реєстраційний пакет (наплічник, молитовник-пам’ятку, пропускний бейдж, буклет з програмою та схемою території, мапу Києва) – вартість 30 грн.;
– упродовж неділі відвідати ярмарок творів майстрів народного мистецтва, виставки «Патріарх Йосиф Сліпий» та «Папа і Україна», екскурсії Києвом;
– придбати квитки на благодійний бенкет (вартість 800 грн.//100 USD) та квитки на Урочисту академію (вартість від 50 до 500 грн.).
Які умови пропонувалися для їх розміщення на ці дні? Вони були достатніми, але не надмірними.
Керівник Патріаршого паломницького центру отець Любомир Яворський напередодні поінформував: «Ми пропонуємо паломникам з-за кордону різні умови розташування. Проте, прочани не шукають люксових умов. Ми не маємо запитів на 5-зірковий готель. На 4-зірковий – дуже мало. Здебільшого, люди обирають дуже скромні умови, адже вони їдуть за покликом, помолитися. Вони так і кажуть, що основне для них – це заходи, які будуть біля Собору».
Спеціальна пропозиція для гостей Патріаршого Паломницького Центру УГКЦ виглядала так:
«Готель Турист 3* – 180 грн./особа/доба у 2-місному номері ЕКОНОМ
Готель Братислава 3* – 264 грн./особа/доба у 2-місному номері СТАНДАРТ
Сніданки оплачуються додатково. Кількість номерів є обмеженою».
До речі, зазначу, що готель «Турист», що розташований неподалік Собору біля метро «Лівобережна», також проектував архітектор М. Левчук, автор проекту Собору.
Важливо зазначити, що за тиждень до святкування Хрещення, 11 серпня 2013 року, у Києві розпочалася чергова сесія Священного Синоду, присвячена проблемі євангелізації, на яку прибули українські католицькі владики з усього світу.
Під час першого робочого засідання Синоду Єпископів УГКЦ відбувся символічний акт. Владика Василь (Медвіт), Єпископ-помічник Донецько-Харківського екзархату, передав для Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві чашу і служебник, які використовував під час Літургії у спорткомплексі «Чайка» блаженний Папа Іван Павло ІІ. На той час владика Василь був відповідальним за будівництво Патріаршого Собору.

	Прочани біля Собору

Як розповів владика Василь, після Літургії Святіший Отець покликав його і сказав: «Я чув, що ви є відповідальним за будівництво Собору в Києві. Прийміть цю чашу, щоб, коли освятите храм, могли використовувати її для відправ Божественних Літургій».
Як відзначив Блаженніший Святослав, «тепер настав той момент, коли владика Василь показав нам ці папські подарунки та виконав заповіт блаженного Папи Івана Павла ІІ, передавши це Патріаршому Соборові».
«Це особливі реліквії, які ми зберігатимемо з особливим трепетом і великою увагою. Цей рік, можливо, збігатиметься з роком канонізації Папи Івана Павла ІІ», – наголосив Глава УГКЦ
Завершився Синод 18 серпня.
Цього ж дня, 18 серпня 2013 року, відбулось Освячення собору з нагоди 1025-річчя Хрещення України-Русі Главою УГКЦ Блаженнішим Святославом (Шевчуком). На прощу з цього хвилюючого приводу прибули понад 20 тисяч прочан (за іншими даними – від 30 до 50 тисяч) та понад 700 священиків.
З благословення Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави УГКЦ, голова місії «Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ» о. Полікарп Марцелюк та секретар Блаженнішого Святослава о. Олег Олекса опечатали мощі святих для престолу Патріаршого собору. Чин опечатування мощів відбувся 15 серпня 2013 року.
Згідно з уставом, мощі вкладають у чотири кути та в центр престолу храму під час освячення. У Патріаршому соборі Воскресіння Христового в престол будуть покладені мощі апостолів Петра, Павла та Андрія Первозванного, Пап Климента Римського та Мартина, котрі загинули на українських землях, святого священномученика Йосафата, блаженних священномучеників ХХ сторіччя Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.
Отець Полікарп розповідає, що мощі для Собору зберігалися в мощовиках для інкрустації в ікони під сургучевими печатями, що засвідчує їхню автентичність. Ці мощовики розкривають, і мощі розподіляють в спеціально підготовлені місією «Постуляційний центр беатифікації та канонізації святих УГКЦ» пергаментні конверти, які запечатуються і потверджуються сургучевою печаттю Блаженнішого Святослава.
Разом із членами Синоду, Папським нунцієм Едвардом Томасом Ґаліксоном, кардиналом Аюдрісом Юзасом Бачкісом – Папським посланцем та римо-католицькими владиками – глава УГКЦ відправив Службу Божу.

Вітання Папи Римського

На відміну від святкування ювілею Хрещення православними українцями, Папа Франциск не обмежився формальним побажанням, а надіслав спеціальне звернення на адресу Глави УГКЦ.
Ось воно:

Його Блаженству Святославові Шевчуку, Верховному Архієпископові Києво-Галицькому

«Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім’я» (Лк. 1, 49)
Цими словами Діва Марія, Мати Божа, оспівує ті предивні речі, які Господь вчинив в історії свого народу та в її власному житті.
І саме цей спів прославлення й вдячності підноситься зі земель давньої Київської Русі, яка святкує 1025-річчя Хрещення. Нехай до всіх долине і моє щире привітання.
1. Як відомо, шлях поширення християнської проповіді на території Київської Русі взяв свій початок у IX сторіччі з ініціативи Патріарха Константинопольського, але, передусім, у X сторіччі, завдяки діяльності місіонерів, які походили з Візантії, зі слов’янських та західних латинських територій, розпочалося проникнення Євангелія в цей регіон аж до часу Хрещення, спершу, приблизно у 955 році, княгині Ольги, а згодом, у 988 році, князя Володимира, котрий прийняв християнську віру та сприяв наверненню до Христа свого народу.
Контекст, в якому відбулася ця настільки фундаментальна для цілого регіону подія, – це контекст народження Держави Київська Русь: суспільства, відкритого до впливів як Сходу, так і Заходу.
Вибір святого Володимира прийняти хрещення був особистим відповідальним рішенням, натхненним прикладом та вірою бабусі Ольги, – рішенням, яке відіграло найсуттєвішу роль у консолідації Держави, у її розвитку та майбутньому спрямуванні, та яке полегшувало інтеграцію народів, що жили в межах її кордонів як того часу, так і наступних епох. Прийнявши Хрещення, Київ став справжнім перехрестям різноманітних, гармонійно поєднаних культур.
Приклад мудрості й далекоглядності святого Володимира, який зумів зробити свій основоположний внесок у культурне та духовне зростання свого народу, стає також і для відповідальних у суспільному житті сьогодення потужним закликом робити завжди такі вибори, що беруть до уваги цілісний розвиток громадян, служіння спільному благу та пошану до духовного виміру, властивого кожній особі, маючи тверде переконання, що благо народу та нації складається також і насамперед з нематеріальних цінностей, серед яких є відкритість до надприродного.
Святий Володимиру вподобав велике багатство літургії та життя віри християнського Сходу і почерпнув з його богословських, духовних, церковних та мистецьких багатств, але він увів їх у контекст слов’янської мови та культури. «Таким чином, він здійснив ту особливу «слов’янську інкультурацію» Євангелія та християнства, яка поєдналася з великою справою святих Кирила та Методія» (Іван Павло II, Ап. Послання Еипtеs іп типdит, 3). Цей спадок поступово збагачувався «на основі місцевого культурного спадку завдяки контактам з християнськими сусідніми країнами та поступово адаптувався до потреб та ментальності народів, які жили в тому великому князівстві» (там само, 5).
2. Нехай пам’ять про велику подію Хрещення стане для Української Греко-Католицької Церкви новим поштовхом у євангелізації та пастирській діяльності. Слухання Слова Божого, служіння Святих Таїнств, особливо Божественної Літургії, виховання вірних та духовенства, розвиток діл милосердя – нехай будуть непохитними орієнтирами для Церкви, яка стає дедалі більш здатною відповідати на заклик Ісуса йти і робити учнями всі народи, виходити поза себе, щоб нести кожному чоловікові та кожній жінці Боже милосердя і любов.
Викликає глибоке вдоволення те, що також і Церква латинського обряду в Україні приєднується до святкування цієї радісної річниці: єпископів та всіх її вірних запевняю про свою пам’ять та засилаю своє батьківське привітання. Від щирого серця бажаю, щоб свідчення братніх зв’язків та спільне зусилля в євангелізації дійсно сприяли поширенню Євангелія в сьогоднішньому світі та щоб кожний, зі своєю особливою ідентичністю, зміг зробити свій внесок у розбудову спільної батьківщини. Не можу тут не згадати також і про православних братів, які з особливою інтенсивністю відзначають цю річницю. Великий та багатий духовний спадок, народжений на схилах Дніпра, нехай буде і сьогодні живим джерелом віри та культури, цінним скарбом, що його покликаний поділяти увесь український народ.
3. Навернення Київської Русі відбулося в контексті нерозділеної Церкви, в якій продовжували розвиватися різні церковні традиції, але в сопричасті між собою.
Той факт, що можна посилатися на цей період видимої істотної єдності Церкви та мати в цьому власні корені, становить невід’ємну точку відліку для екуменічного діалогу в житті християнських спільнот, які сьогодні спираються на багатий духовний спадок святого Володимира.
Повернутися до початків – у духовному сенсі – означає повернутися до бачення Церкви нерозділеної, єдиної, святої, соборної та апостольської, діяти так, щоб відбудувати цю глибоку єдність у різноманітності, яка характеризувала Церкву в часи святого Володимира. Святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі доводить з іще більшою очевидністю, що шлях до повної єдності між усіма учнями Христа – це не розкіш, а глибока потреба, необхідна для більш послідовного та дієвого проголошення Його послання, а також – для справжнього свідчення тієї єдності, про яку просив Христос в Отця, наближаючись до найвищого акту своєї жертви любові.
4. Святкування Тисячоліття Хрещення, яке охопило українські католицькі спільноти як у діаспорі, так і на батьківщині, – навіть якщо Греко-Католицька Церква перебувала в той період в Україні ще поза контекстом легальності, – дали поштовх духовному відновленню української нації. У 1988 році ми були напередодні епохальних змін, які вплинули, серед іншого, і на той широкий простір, позначений свого часу Хрещенням святого Володимира, в якому після не одного десятиріччя гноблення та переслідувань засяяло свідчення вірності християн різних спільнот Христові та Його Церкві, часто включно з мучеництвом. Демократизація політичного життя привела до більшої пошани національних устремлінь народів, а також – до глибшої пошани релігійної свободи. Обраний шлях не був легким, але він започаткував неспинний процес, який відкрив нові перспективи. Закликаю вас дивитися з надією в майбутнє, будувати ваш завтрашній день з міцною надією, будучи впевненими в присутності та дієвості Бога, який ніколи нас не покидає, але веде, як Отець, сповнений любові та ніжності.
«Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім’я» (Лк 1, 49).
Любі брати та сестри, відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі нехай, отже, стане моментом благодаті для всієї української нації та для всіх народів, які святкують цю величну подію, зокрема, і для братів православних. Але нехай це стане також і закликом до справжнього почуття особистої відповідальності з боку установ та кожного зокрема, за прикладом святого Володимира, працювати задля спільного матеріального та духовного блага нації; закликом до екуменічної відповідальності, щоб просити в Бога про дар єдності між усіма християнами та самим бути будівниками цієї єдності, не шкодуючи власних сил; закликом дивитися з довірою та надією в майбутнє, вказане Богом; закликом, зрештою, активізувати справу євангелізації та пастирської діяльності у її різних аспектах.
Церква Святої Софії, яка приводить на пам’ять ім’я Софії Константинопольської, є символом християнства Києва. «Нерушима» стіна, на якій вирізняється неперевершена мозаїка Пресвятої Богородиці Заступниці запевняє, що християнська віра – незнищенна завдяки могутності Всевишнього. Нехай Марія, яка дарувала нам Христа, Мудрість Отця в Святому Духові, допоможе нащадкам Хрещення святого Володимира крокувати під знаком цієї Божественної Премудрості, яка перевершує людський розум та повертає нас до її джерела – до Невимовного Бога-Тройці, через страх Господній, який є «початком усілякої мудрості».
Засилаю Вашому Блаженству, українському єпископатові та всьому святому Божому народові в Україні моє благословення.
З Ватикану, 29 липня 2013 року

Освячення

18 серпня нарешті відбулася довгоочікувана історична подія в житті Української Греко-Католицької Церкви – Отець і Глава Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) з нагоди 1025-річчя Хрещення України-Русі освятив головний храм греко-католиків – Патріарший Собор Воскресіння Христового.
«Цей Собор є видимим знаком єдності й соборності нашої Церкви як в Україні, так і далеко поза її межами. Ми будували його всі разом – цеглинками-пожертвами, що надходили сюди з усього світу. Цей собор збирає всіх синів і дочок Володимирового Хрещення, закликає їх до єдності, до відновлення у вірі, до джерела небесної поживи в духовній пустелі сучасного світу», – наголосив Блаженніший Святослав у проповіді до духовенства та вірних.
Перед тим, як освятити престол, архієреї помили його водою з милом, червоним вином, рожевою водою. Виливаючи тричі навхрест вино на престол, Глава Церкви промовив: «Окропи мене іссопом і очищуся, обмий мене і стану біліший від снігу». Потім трапезу помастили миром, після чого всередину престолу Блаженніший Святослав заклав мощі святих мучеників.
«У цю трапезу ми вклали мощі цілої спільноти святих: апостолів Петра і Павла; святого Андрія Первозванного, першого з покликаних і благовісника Божого Слова на київських горах; Папи Климента Римського та Мартина, які загинули на українських, кримських, землях; святого священномученика Йосафата, що своєю кров’ю запечатав єдність Київської Церкви з Римським Апостольським престолом; блаженних священномучеників ХХ сторіччя Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського», – сказав Отець і Глава Церкви.
Після освячення престолу свяченою водою окропили стіни собору з внутрішньої сторони. Власне цим і довершили чин освячення храму.
У Богослужінні взяли участь офіційні делегації від Римо-Католицької Церкви та Східних Католицьких Церков. Римо-Католицьку Церкву представляє кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс, Архієпископ-емерит Вільнюса, Папський легат; кардинал Тімоті Долан, Архієпископ Нью-Йорка, президент Американської Єпископської Конференції; Архієпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні; Архієпископ Едмонтона Річард Сміт, президент Канадської Єпископської Конференції; Архієпископ Любліна Станіслав Будзік, представник Польської Єпископської Конференції; Архієпископ Петро Мальчук, представник Римо-Католицької Церкви в Україні; владика Герхард Файге, єпископ Магдебурга, представник Німецької Єпископської Конференції.
Від Східних Католицьких Церков були владика Мілан Шашік, єпарх Мукачівський; владика Фюлоп Кочіш, єпарх Хайдудорога Угорської Греко-Католицької Церкви; владика Донато Олів’єро, єпарх Лунгро, Італо-албанської Церкви (Італія); владика Юрій Джуджар, Апостольський екзарх для греко-католиків Сербії та Чорногорії; владика Ладіслав Гучко, Апостольський екзарх для католиків візантійського обряду Чеської Республіки; Ставрофорний протоієрей Михайло Стахнек, делегат владики Кекіча з Боснії та Герцеговини.
Також на освяченні присутні були представники благодійних організацій: монс. Джон Козар, президент «Кневи» (США); п. Карл Ітю, президент «Кневи» (Канада); о. Штефан Дартман, президент «Реновабісу» (Німеччина); п. Йоганес Фрайхер Хеерман фон Зюдвік, президент «Церкви в потребі» (Німеччина); п. Майкл Оконор, представник Верховного лицаря «Лицарів Колумба» (США).
Багатотисячна громада прочан у Соборі та навколо нього з великою увагою слухала проповідь Глави своєї Церкви.
Було дуже спекотно, багато прочан шукали тінь, але, загалом, всі витримали цей нелегкий подвиг.
Вірні під час Богослужіння відновили хресні обіти.

Урочиста Академія

Зверніть увагу, шановні читачі, – на головному рекламному банері Урочистої Академії, що відбулася у Національному палаці мистецтв «Україна» з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Русі-України та освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового в Києві, є свідчення, що її автори знають і уважно читають нашу газету. Інакше як можна пояснити майже дослівне повторення її назви у тематиці Академії?
Адже, головною темою Урочистої Академії визначено таку: «Київська Церква: Час-Події-Постаті».
Отож, трохи пожартую: нашому часопису варто запровадити постійну рубрику «Постаті», і ми ще більше відповідатимемо тематиці Академії.
У вітальному слові Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) сказав: «Триста вісімдесят років молитви і очікування, і цей день настав – наша Церква повернулася до Києва. Коли вчора прочани прибували на прощу, хтось із них мені сказав: «Як довго ми чекали на цей день!» Я почав замислюватися. Справді, на цей день ми довго чекали. Останнім катедральним Собором нашої Церкви в Києві була Свята Софія. І саме цього року, коли освячуємо Собор Воскресіння Христового, минає кругла дата – 380 років з того дня, коли нас було вигнано зі Собору, і ми втратили катедральний храм у Києві. Це сталося 12 липня 1633 року, на свято Петра і Павла. І сьогоднішня урочиста академія буде переказом історії повернення нашої Церкви до стольного града Києва».
«Хтось мені сказав, коли я йшов до цієї зали: «Ваше Блаженство, після сьогоднішнього пережитого освячення ми стали кращими людьми». Думаю, що це один з найглибших досвідів, які ми спільно нині пережили», – підкреслив Глава УГКЦ.
Своє привітання з нагоди освячення Патріаршого Собору Воскресіння Христового надіслав Президент України Віктор Янукович. Вітальний лист зачитала радник Президента Ганна Герман.
Після цього на сцені Палацу мистецтв «Україна» відбулася містерія «Київська Церква: час – події – постаті» за участю Крилосного хору священиків Львівської архієпархії УГКЦ, Ансамблю старовинної музики під керівництвом Костянтина Чечені, Ансамблю барокової музики «Хорея козацька», Ансамблю української автентичної музики «Божичі», муніципального хору «Київ», Академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, сестер Тельнюк, Ніни Матвієнко, гуртів «Піккардійська терція» та «Скрябін». Автори сценарію містерії – Сергій Проскурня і Тарас Бабенчук.

«Обійми всім…»

Ще тільки урочисто розпочинаючи святкування 1025-річчя Хрещення України-Русі молебнем на Володимирській гірці у присутності понад шість тисяч вірних, Блаженніший Святослав сказав дуже важливі слова: «1025 років тому тут, на берегах древнього Дніпра-Славутича, були хрещені наші прадіди. Але це хрещення мало одну особливість.
Кияни не були хрещені кожен окремо, приватно, у своєму храмі – Київ був хрещений у Дніпрі воєдино. Його мешканці разом зійшли у хрещальні води. Разом, єдиним серцем й устами визнали віру Єдиної, Святої, Соборної й Апостольської Церкви. Саме тут, разом, у водах Дніпра, з розрізнених племен ми стали єдиним народом. Ось тому сьогодні ми зійшлися сюди з різних країн, з різних сіл і міст України, навіть із різних конфесій та Церков, щоби при тому джерелі нашої віри знову бути разом».
За виразом Блаженнішого Святослава, саме до цієї єдності неподіленої Церкви закликає нас рівноапостольний Володимир. «Тому я сьогодні відкриваю обійми всім, хто прибув зблизька і здалека. Відкриваю обійми всім: православним, протестантам і просто добрим людям. І всіх закликаю: будьмо разом! Відновімо нашу віру, будьмо разом християнами третього тисячоліття»!
Нехай Всемилостивий Господь збудить у нас оцю ностальгію за єдністю Христової Церкви. Святий рівноапостольний великий князю Володимире, моли Бога за нас, грішних», – попросив наприкінці Блаженніший Святослав.
Прислухаймося ж до мудрих слів, які були сказані мудрими людьми.
P. S. Дякую за допомогу у підготовці матеріалу прес-центру УГКЦ