Вестибулярний апарат розташований у внутрішньому вусі – крихітна, але дуже складна система. Її розвиток припиняється у 10–12, а то й у 15 років. Вестибулярний апарат ще недостатньо вивчений фахівцями і надзвичайно чутливо реагує на гравітаційне поле Землі та силу земного тяжіння. З фізіологічної точки зору, цей апарат – частина складного механізму, що дає можливість нам орієнтуватися у будь-якому тривимірному просторі, навіть без опори, а також підтримувати рівновагу тіла.

Завдяки йому людина може досить точно визначити своє розташування навіть із заплющеними очима. Отже, вестибулярний апарат є органом, який відповідає за рівновагу. Його рецептори подразнюються нахилом або рухом голови, при цьому виникають рефлекторні скорочення м'язів, що сприяють випрямленню тіла і збереженню позиції. З допомогою рецепторів вестибулярного апарату відбувається визначення положення голови у просторі, а також сприйняття рухів тіла.

Руйнування півколових каналів і вестибулярного апарату викликає втрату почуття рівноваги. Голуб після руйнування лабіринтів не може літати. Якщо морській свинці закапати у вухо хлороформ, таким чином вимкнувши лабіринт з одного боку, вона починає обертатися навколо повздовжньої осі тіла. Однак у людини орієнтація у просторі здійснюється ще з допомогою зору, пропріоцептивної і тактильної (шкірної) чутливості. Наприклад, тиск на підошви ніг, який сприймається тактильними рецепторами, свідчить про напрямок дії сили земного тяжіння.
У глухонімих вестибулярний апарат не функціонує. Нахил голови вони відчувають з допомогою пропріорецепторів шиї.
Вестибулярний апарат зсередини вкритий плоским ендотелієм і заповнений ендолімфою (рідиною). У ньому є дві ділянки, які називають плямками, де містяться рецепторні волоскові клітини з чутливими волокнами вестибулярного нерва. Волоски клітин занурені у желеподібну масу з камінчиками або отолітами, які складаються з дрібних кристаликів карбонату кальцію. У круглому мішечку плямка розташована у вертикальній площині, а в овальному – у маточці – у горизонтальній.
При нормальному положенні тіла сила тяжіння змушує отоліти тиснути на волоскові клітини. Коли голова повернута тім'ям донизу, то отоліт висить на волосках; під час бічного нахилу голови один отоліт тисне на волоски, а інший висить. Зміна тиску отолітів викликає збудження волоскових клітин, що сигналізує про положення голови у просторі. Чутливі клітини гребінців в ампулах півколових каналів збуджуються при русі ендолімфи, що заповнює канали. Під час обертання голови через інерцію ендолімфа спочатку відстає, а коли рух голови припиняється, вона ще деякий час продовжує рухатися.
Волоскові клітини подразнюються переміщенням ендолімфи, це викликає відчуття обертання і рефлекторний рух очей та голови. Оскільки три півколові канали розташовуються у трьох площинах, то рух голови у будь-якому напрямку викликає рух ендолімфи. Людина звикла до рухів у горизонтальній площині, а незвичні рухи вгору і вниз або вбік під час піднімання на ліфті або похитувань можуть викликати запаморочення, відчуття нудоти і блювання. Тренування (гойдалки) знижує збудливість органу рівноваги і запобігає появі небажаних відчуттів.

Синдром закачування (захитування)
На жаль, вестибулярний апарат, як і будь-який інший орган, вразливий. Ознакою проблем є синдром закачування (захитування). Він може бути причиною того чи іншого захворювання вегетативної нервової системи або органів шлунково-кишкового тракту, запальних захворювань слухового апарату. У такому разі треба лікувати основне захворювання.
Після одужання, як правило, зникають і неприємні відчуття, що виникали під час поїздки автобусом, поїздом або автомобілем. Але іноді у транспорті закачує (захитує) і здорових людей. Часом це призводить до справжніх трагедій. Відомі випадки, коли люди, що вирушили у далеку морську подорож, здійснювали самогубство через гострий приступ синдрому закачування (захитування).
Сумно закінчилася історія молодої дівчини, яка пристрасно мріяла стати танцівницею, але була змушена забути про балет. Під час виконання деяких па, стрімких поворотів і численних обертань їй важко було втримати рівновагу, з'являлися неприємні симптоми закачування (захитування).

Профілактика
Що робити цілком здоровим людям при синдромі закачування (захитування)? Слід запам'ятати, що у нетренованої людини, яка веде малорухливий спосіб життя, у певний момент починає різко погіршуватися самопочуття, а погіршення стану всього організму призводить до дисфункції вестибулярного апарату. І навпаки, загартована людина майже завжди почувається добре. Це означає, що навіть при підвищеній чутливості вестибулярного апарату він менш болісно реагує на закачування (захитування) або не відчуває його взагалі.
Спорт і фізкультура не тільки розвивають певні групи м'язів, а й добре впливають на весь організм, зокрема і на вестибулярний апарат, тренуючи та зміцнюючи його. До видів спорту, корисних для людей зі схильністю до закачування (захитування), належать аеробіка, біг, баскетбол, волейбол, футбол. Під час переміщень майданчиком або полем із різними швидкостями знижується збудливість вестибулярного апарату, відбувається процес його адаптації до навантажень, що допомагає людині позбутися закачування (захитування).
Як тренувати вестибулярний апарат? Тренінг складається з таких фізичних вправ:
різні нахили і повороти голови; плавні її обертання від одного плеча до другого; нахили, повороти, обертання тулуба у різні сторони (ці вправи ви можете виконувати під час ранкової зарядки або протягом дня; спочатку повторюйте двічі–тричі кожен рух, поступово доведіть кількість рухів до 6– 8 разів і більше, орієнтуючись на самопочуття і настрій під час занять);
гімнастичні вправи на перекладині, колоді, обертання вперед і назад (кувирки).
Не нехтуйте і пасивним тренінгом. Гойдайтеся у гамаку, на гойдалках. Різні каруселі, атракціони також допомагають зміцнити вестибулярний апарат. Не позбавляйте себе і своїх дітей цих корисних розваг. Величезне значення має і настрій, з яким ви вирушаєте у дорогу. Самонавіювання під час поїздки, аутотренінг, впевненість у тому, що все буде добре, приємні спогади або мрії про майбутнє, у які ви можете зануритися, увійшовши до автобусу або сідаючи в електричку, зможуть позбавити вас від очікування нападу нудоти чи непритомності , змусять вас забути про неприємні відчуття, що супроводжують синдром закачування (захитування).
До речі, збираючись у поїздку, не можна переїдати, це неприпустимо для людей з чутливим вестибулярним апаратом, але не можна вирушати у дорогу з порожнім шлунком. Ще одна практична порада: завжди виходьте з дому раніше. Щоб, відчувши наближення нудоти, непритомності, запаморочення, слабкості (характерних симптомів синдрому закачування (захитування), які особливо різко проявляються у тисняві), ви могли вийти із салону автобуса або вагона метро і, не поспішаючи, пройти частину шляху пішки.
Така передбачливість допоможе зняти нервову напругу, уникнути стресу, викликаного страхом перед поїздкою, а можливо, і самого закачування (захитування). Врешті, існує ще один спосіб позбутися синдрому закачування (захитування) – медикаментозний. Вирушаючи у тривалу поїздку, візьміть зі собою будь-який препарат, який знижує чутливість вестибулярного апарату.
Але не зловживайте, інакше виникне звичка і таблетки вже не надаватимуть потрібного ефекту. Медикаментів нині в аптеках багато, тому, проконсультувавшись з фахівцем, ви зможете підібрати препарат і для себе.

Синдром прихованого закачування (захитування)
Іноді людина не підозрює, що схильна до закачування (захитування). Наприклад, моряк плаває невеликим судном і не відчуває жодних неприємностей, але варто йому піднятись на великий корабель, який плавно рухається або злегка гойдається, і його "звалює з ніг" морська хвороба, один з різновидів закачування (захитування).
Пасажир добре переносить поїздки автобусом, трамваєм, а у більш комфортабельному легковому автомобілі з м'яким, плавним ходом його раптом починає закачувати (захитувати). Шофер чудово справляється зі своїми обов'язками. Щоразу сідаючи за кермо, він підсвідомо ставить перед собою завдання – уважно стежити за дорогою, дотримуватися правил дорожнього руху, не створювати аварійних ситуацій. Воно блокує найменші прояви синдрому закачування (захитування).
А коли водій опиняється на не звичному для себе місці пасажира, у нього під час руху починають з’являтись неприємні відчуття, характерні для синдрому закачування (захитування). Синдром прихованого закачування (захитування) може створити проблеми для людини, яка не підозрює про нього. Але від нього найлегше позбутися, припинивши їздити, для прикладу, у трамваї, який викликає запаморочення і нудоту.
Зазвичай у такому випадку автобус або інший вид транспорту не викликає подібних симптомів. Постійно загартовуючись і тренуючись, налаштовуючи себе на перемогу та успіх, людина може впоратися із синдромом закачування (захитування) і, забувши про неприємні і хворобливі відчуття, без страху вирушити у дорогу.
Невагомість. У невагомості, внаслідок втрати маси отолітів і ендолімфою, орієнтація у просторі може здійснюватися тільки з допомогою зору. Чутливість вестибулярного апарату підвищується, що може викликати порушення вегетативних функцій (кров'яного тиску, дихання, частоти серцебиття та ін.). Брак навантаження на опорно-руховий апарат зменшує імпульси від пропріорецепторів, що призводить до зниження тонусу кори великих півкуль і скелетних м'язів. За тривалого перебування у стані невагомості і браку спеціальних м'язових вправ можлива атрофія м'язів і скелета внаслідок втрати великої кількості кальцію і фосфору.

Автор: Кандидат медичних наук –
Анастасія Топоркова

 

 

---

 

 

Вітиліго

Вітиліго. Це захворювання мають приблизно 1–3% людей. Молочно-білі плями на тілі можуть з’явитись у будь-якому віці (іноді мають сімейний (спадковий) характер або виникають після незвичайної травми, особливо голови), у необмеженій кількості і на будь-якій ділянці шкіри. Якщо пляма з’являється під волоссям, віями або бровами, вони біліють.
Ні свербіння, ні болю немає. Немає меланоцитів (клітин, що містять пігмент), що зумовлює гіпопігментацію (вроджений або набутий знижений рівень синтезу меланіну) на чітко обмежених і часто симетрично розташованих ділянках, від 1–2 плям до майже всієї поверхні тіла. Осередки вітиліго мають підвищену чутливість до сонячного проміння.
Люди із цим захворюванням змушені ховатися від прямих сонячних променів, оскільки брак пігменту робить шкіру беззахисною. Можуть виникнути сильні опіки або з’являються темні, гіперпігментовані обідки навколо плям. Причина захворювання невідома, воно може супроводжувати Аддісонову хворобу, цукровий діабет, перніціозну анемію і дисфункцію щитоподібної залози.
Теорії виникнення хвороби різні, наприклад: “Вітиліго – це мультифакторне (“мульти” – означає “багато”) захворювання всього організму, викликане порушенням обміну речовин. Поява білих плям на шкірі – лише наслідок, найбільш помітний зовнішній сигнал про внутрішні проблеми” (к. м. н. Ж. П. Гудзенко).
Які проблеми? Це можуть бути спадкові відхилення в обміні речовин; будь-які пошкодження плоду і недостатність харчування у період внутрішньоутробного розвитку; порушення роботи залоз внутрішньої секреції (щитоподібної, надниркових залоз); недостатнє насичення тканин необхідними речовинами унаслідок багатьох хронічних хвороб органів травлення; наслідки стресів, що призводять до судинних розладів і порушень циркуляції поживних речовин і продуктів їх метаболізму у клітинах.
Однак у будь-якому з цих варіантів більшою чи меншою мірою мовиться про процеси травлення їжі і засвоєння поживних речовин. Їх переварювання виявляється неповним: замість необхідної нашому організму кількості амінокислот утворюється лише частина їх, а інша – грубші речовини білкової природи, які не засвоюються. Це дезорганізує процеси метаболізму амінокислот у печінці, що своєю чергою призводить до нагромадження  аміаку. А його надлишок токсичний.
Особливо чутливі до аміаку клітини центральної нервової системи (ЦНС), яка регулює діяльність всього організму, зокрема, відповідає за утворення пігменту, що захищає нашу шкіру. Живий організм як саморегулювальна система влаштований так, що більша частина його елементів дублюється. Під час порушення зв’язків або пошкодження таких органів включаються компенсаторні механізми і підвищується інтенсивність роботи здорових елементів системи. Завдяки цьому у багатьох людей з порушеннями обміну речовин вітиліго не виникає. Процеси, які проходять в організмі, компенсуються так, що людина іноді навіть не підозрює про свої проблеми.
А в людей, які мають вітиліго, процес компенсації недостатній. І навіть якщо вони не скаржаться ні на що більше, окрім плям, під час обстеження у них завжди виявляються ті чи інші порушення обміну. Вітиліго у чистому вигляді немає. Подібні порушення обміну речовин можуть проявитися як алергодерматоз, поєднані хронічні захворювання травної системи, різні пневмопатії або короткозорість, що прогресує, облисіння, псоріаз, ацетонемічна блювота, кишковий дисбактеріоз, різні порушення ЦНС.
Порушення функції нервової системи є майже у кожного хворого на вітиліго. Подразником є глютамінова кислота, яку організм продукує у надто великих кількостях для компенсації аміачного отруєння ЦНС (про що вже йшлося). Відповідно, наростає інтоксикація, збільшується нервове подразнення. Хворому нерідко здається, що його ображають, навіть незначні події можуть викликати неадекватну вибухову реакцію або, навпаки, депресію. Намагаючись компенсувати неприємні відчуття, зокрема, біль, викликаний порушеннями травлення, судинними спазмами, організм “дбайливо” збільшує виробництво знеболювальних морфіноподібних речовин – енкефалінів та ендорфінів.
При такій своєрідній анестезії хворого або нічого не болить, або відчуття болю сильно знижується. Тому по медичну допомогу він звертається не відразу і не з приводу основного захворювання, а лише коли його починає турбувати винятково зовнішній, косметичний прояв хвороби у вигляді плям.
Лікування має переважно косметичну мету. Дрібні плями можна замаскувати тональним кремом або лосьйоном, що імітує засмагу. Слід користуватися сонцезахисними засобами (SPF = 15). Застосовують псоралени (всередину і зовнішньо) у поєднанні з ультрафіолетом А (Пуфа-терапія), однак це лікування тривале, а результати не гарантовані.
Коли вилікуватися майже неможливо, результати, отримані косметичними методами, здебільшого задовольняють хворого. Однак лікування також має бути спрямоване на основне захворювання. Конкретно про методику лікування вам розповість ваш лікар (зазвичай воно включає певну дієту, ферментотерапію і т. ін.).

Автор: Кандидат медичних наук –
Анастасія Топоркова
Джерело: medicininform.net