Знайомство читачів тижневика зі співачкою Іриною Лончиною відбулося вже давно. Тим не менше, Ірина знайшла час поспілкуватися незадовго перед виступом на відзначенні храмових свят на парафії св. князя Володимира та св. Володимира та Ольги. Особистість артистки-землячки мене зацікавила унікальністю розвитку її кар’єри. Вона стала за кілька останніх років дуже популярною в українських діаспорах в Європі, Канаді, Америці. І, власне, на гастролях за межами України проводить більше часу, ніж вдома. Ще одна особливість: її «розкрутка» відбулася, більше завдяки соціальним мережам, відео-ресурсам в Інтернеті, передачі вражень «з уст в уста», аніж професійній роботі якогось іменитого та хвацького продюсера. Ірина, як ми дізналися, навіть не має власного менеджера, що вже викликає подив. Співачка своїми виступами знайшла шанувальників і серед чиказьких українців. А також відповіла на кілька очікуваних і не зовсім питань від газети «Час і Події».

Ірино, я знаю, що ти вперше в Чикаго, однак у Нью-Йорку – ти вже «своя». Розкажи, будь-ласка, як ти потрапила до Америки і отримала визнання в українській діаспорі Східного Узбережжя?
Це сталося випадково. В мого доброго приятеля є дядько – священик Василь Путера з Української Греко-Католицької церкви Петра і Павла в місті Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі. Минулого року, в зимовий час, він запросив мене виступити в церкві, і я там заспівала – заколядувала. Там мене почули працівники з Народного Дому міста Джерсі-Сіті, які запросили на концерт до себе в лютому 2012 року. Також виступала на фестивалі «Союзівка» в Нью-Йорку влітку минулого року.
Наскільки я розумію, ти виступаєш за індивідуальними запрошеннями на якісь конкретні заходи.
Так, виступам у Нью-Йорку я завдячую своїм друзям-землякам – Василеві Жиляку та Анатолієві Рідкому, які запросили мене. За можливість виступити у Нью-Джерсі дякую отцеві Василю Путері, родинам Николин, Колінець. Хочу також згадати отця Федора Мазура з Української Православної церкви св. Трійці в Манхеттенні, який вже другий рік поспіль запрошує співати в них. Цього року я вже виступала в Детройті. І от, тепер я в Чикаго, зі запрошенням до якого вийшов курйоз. Для виступу на парафії Володимира та Ольги мне запросили Тарас Демберецький та отець Олег Кривокульський, під час мого перебування у Нью-Йорку. А ще раніше я отримала запрошення під час своєї участі у «Союзівці» від отця Івана Лимаря з парафії св. князя Володимира. Я спочатку навіть не збагнула, що то дві різні парафії. Коли Тарас мені зателефонував і сказав про храмове свято у Греко-Католицькій церкві Володимира та Ольги, то я йому одразу відповіла: «Та ваш священик мене вже запросив!», маючи на увазі о. Івана Лимаря. Потім вже з’ясували, що мене паралельно запросили дві парафії виступити на храмових святкуваннях у той самий день. :) Я з радістю погодилася виступити почергово на обох. Парафія Володимира та Ольги мене вже запросила виступити на фестинах у вересні.
Ти – молода, талановита співачка. Виступаєш, здебільшого, на парафіяльних святах, «серйозних» концертах. Чи не виникало бажання вийти на іншу сцену, скажімо – десь у нічному клубі?
У мене просто репертуар не такий, щоб співати в нічних клубах. У мене пісні більш душевні, до серця линуть. Я маю, здебільшого, духовні, патріотичні пісні – наші, українські!
А якщо говорити про мої сольні концерти, то вони складаються з двох частин. У першій я виходжу в українському вбранні, виконую ліричні пісні. А в друга складається з танцювальних пісень. У мене різноманітний репертуар, намагаюся бути цікавою для старших поколінь і для молодих шанувальників української пісні.
То як би ти охарактеризувала свій стиль?
Я займаюся експериментуванням, працюю в різних стилях.
Але експериментуєш в межах естрадної пісні. Чи пробувала себе в джазі, соул?
Я можу заспівати в будь-якому стилі. Можу ніжну пісню «Який сьогодні день» (співає). Або таку маю «В’язанку українських народних пісень», наприклад, «Ой, там, на горі» (співає). Я спеціально не займалася, але можу заспівати в будь-якому стилі – класику, сучасне. От, вчора була в караоке і співала пісню Селін Діон «My heart will go on» (посміхається).
Я слухаю різну музику, навіть електронну, рок-музику, але це не зовсім моє.
А що маєш у своєму плейлісті для прослуховування, кого слухаєш найбільше?
Люблю Селін Діон, Лару Фабіан – це зі закордонних артистів. З українських – Ані Лорак, пісні Тіни Кароль подобаються, Наталі Бучинської – різні. Іноді мені й виконавець не дуже подобається, а пісня – до душі.
До речі, вищезазначені співачки – Лорак, Кароль – у якийсь момент починали співати російською мовою і для російськомовного слухача? Чи маєш ти російські пісні в своєму репертуарі та й – взагалі – іншомовні?
Я іноді слухаю російські пісні, тому що пісня не вибирає собі мову, але в своєму репертуарі не маю. Можу заспівати англійською, наприклад, пісню з фільму «Титанік» (сміється). Щодо інших – треба би підівчити англійську і можна додавати до репертуару англомовні пісні. Якщо знаю, що є англомовна публіка, то можу акапела заспівати пісню Селін Діон. Я ще не зважуюся заповнювати репертуар іноземними піснями через акцент.
Чи можеш ти співати в хорі або в дуеті?
У хорі можу співати: вчилася в Інституті мистецтв і без цього не обходилася. Чесно кажучи, не дуже це любила. Співала також дуетом. У другому альбомі в мене є дуетна пісня. Нещодавно записала дует зі співаком зі Львова – Орестом Цимбалою. На YouTube можна побачити відео, де я і священик Олексій Саранчук спонтанно, без репетицій, під гітару та акапела заспівали пісню «Ой, чий то кінь стоїть».
А чому рідко співаєш з кимось? Тому що переживаєш за результат, який залежить від тебе наполовину, чи просто подобається співати самій?
Я сама пишу пісні для сольного виконання. Коли пропонують гарну дуетну пісню, то залюбки погоджуюся. Але я звикла більше до сольного виконання.
Чи пишеш ти пісні на замовлення, для інших виконавців?
Мене просили писати, але поки що ніхто не виконує моїх пісень, бо мені здається, що ніхто і не зможе так передати написаною мною пісню, як я сама.
Ірино, ти вже добре знана в діаспорі, але в Україні такої популярності, як, скажімо, Ані Лорак чи Тіна Кароль, не маєш. Як ти заробляєш на життя? Адже співачка повинна бути постійно заангажована, щоб бути спроможною записувати нові пісні, всіляко розвивати та просувати свою творчість, ще й при цьому добре виглядати:)
У мене є робота в Україні. Можливо, не стільки, скільки б хотілося, але мені вистачає, щоб, скажімо, записати альбом. Скоро, до слова, вийде новий. Мені ніхто не допомагає, не фінансує. Сама себе вдягаю, причепурюю. Те, як я виглядаю, що роблю – це результат моїх старань, моєї праці.
Ти, певно, істотно заощаджуєш на тому, що сама пишеш пісні. Наскільки мені відомо, це – недешеве задоволення.
Так, правда. (посміхається)
А де конкретно ти виступаєш в Україні – корпоративи, концерти?
Бувають корпоративи, буває, що запрошують на концерти. Зокрема, з інших областей, де відбуваються якісь святкування. Але більше часу – за кордоном.
Раніше я більше їздила з виступами по Україні, бо працювала на концертну агенцію «Захід-шоу», керівник якої мав більше зв’язків, знайомств і міг все організовувати. Я не маю таких здібностей, мені не вистачає менеджера, продюсера. Я не з тих, хто буде себе нав’язувати, йти «по трупах».
Але це не нав’язування, а вміння «продати» те, що ти вмієш робити... Чи не простіше тобі когось взяти на допомогу? Адже твоя робота, вочевидь, потребує коштів, навіть для запису дисків, зйомки кліпів. Поставлю одразу ще одне питання – на якій студії пишешся, і скільки це коштує?
Так, я вже над цим задумуюся. Але чесну людину, яка могла би стати моїм менеджером, важко в Україні знайти. Мені допомагають друзі. А записи роблю на різних студіях, в кожного «свій почерк», і хочеться різноманіття. Запис однієї пісні в Україні коштує від 300 до 500 доларів і більше. В альбом входить десь 12 пісень. Зараз я готую новий – «Букет моїх пісень», куди увійшли більшість моїх авторських пісень. Я відзняла кліп на пісню «Букет моїх пісень». Коли повернусь на Україну, хотілося б зробити презентацію цього кліпу, щоб люди мали нагоду побачити це відео в YouTube, на телебаченні. Цю пісню я присвятила важливій події свого життя! 19 серпня виповнюється 5 років, як я отримала звання «Заслуженої артистки України»!
Дозволь поставити тобі дещо неприємне питання якраз щодо цього звання. Раніше його давали людям з великим творчим досвідом, славою тощо. Останнім часом всі ці звання дискредитували, почали давати, вибач на слові, – «всім підряд». (Пригадаймо історію вручення «народного» Олегові Гаврилюку, відомому завдяки нецензурному шансонові.) Тому хотіла би дізнатися, за які заслуги ти отримала це звання?
Це був великий творчий шлях. Так, не всі мене знали, бо я не мала продюсера, який би розкрутив мене на всю країну. Але я зробила не менше, ніж ті, кого знає вся Україна. На час вручення звання я мала вже 2 альбоми, коли деякі популярні тепер виконавці мали лише кілька пісень. Я розумію, що в них були кошти і з телебачення, радіо, про них дізналася вся Україна. В мене таких можливостей не було, але я працювала, вкладала зароблені самотужки гроші. Я мала сольний концерт, створювала пісні. Той, хто знає мою творчість, оцінив духовність, змістовність пісень – не сумніваються у тому, що звання було недаремним. Мені казали, що лише за одну «Мати-емігрантка» мені треба було дати звання «заслуженої».
Я не маю жодного сумніву у твоїх творчих здобутках, однак, щоб звання отримати, треба мати якісь знайомства, зв’язки.
Мені пощастило, що мне побачив на одному з концертів тодішній Президент України – Віктор Ющенко. Я співала для нього, дружини, дітей. Це було святкування Нового року в Гуті, я була Снігуронькою, гуморист Микола Савчук – Дідом Морозом. Це був короткий концерт з різним виконавцями, де я заспівала кілька пісень. Віктор Ющенко почув мої «Мати-емігрантка», «Україно, пробудись» і був вражений, що я – автор, а про мене не знає вся Україна.
На жаль, у нашій державі все вирішують гроші й знайомства, але це не означає, що я не варта звання «Заслуженої артистки України». Просто треба працювати над тим, щоб мої пісні доходили до більшої кількості людей.
Повернемося до твоєї творчості. Коли ти вперше почала писати? Де навчалася музиці?
Перший віршик я написала в 5 рочків, а першу пісню – в 11 років. Музиці я навчалася в Єзупільській школі по класу фортепіано. Спочатку виступала на шкільній сцені, потім – на районній. Перші пісні були дитячими – про Україну, про літо, осінь. Казала мамі, що несправедливо мало пісень про моє ім’я, то писала пісні про Ірин (посміхається). Я була десь у 4 класі, коли мій спів почув один викладач вокалу. Він був вражений, що я ніколи не брала уроків, все дивувався, який у мене добре поставлений голос. Згодом я почала вчитися в клубі обдарованих дітей при «Просвіті», брати участь у різних конкурсах. Але по суті я не мала академічної вокальної школи. Я на слух вловлюю і передаю манеру співу у будь-якому стилі.
Доля посилала мені добрих людей, які помічали, як я співаю і постійно запрошували. Я постійно десь виступала, коло шанувальників зростало. Спочатку про мене дізналися в селі, потім у районі, потім в області, далі – у Західній Україні. Я не можу сказати, що мене вже зовсім не знають. Хто цікавиться українською піснею – знають мене. Мені пишуть з українських діаспор у Росії, Італії, Португалії і люди з усієї України.
Якби там не склалося в мене з агенцією «Захід-шоу», в якій я почала працювати ще навчаючись в 11 класі і так – 10 років, я вдячна керівництву, що подали мою кандидатуру на отримання звання «Заслуженої артистки». Вони і той концерт в Ющенка організовували.
То завдяки агенції ти стала знаною в осередках українців за кордоном?
Ні. Я завжди всюди багато виступала, співпрацювала з нашою церквою. Так склалося, що деякі семінаристи, з якими я співпрацювала, виступала, поїхали до Риму. Тамтешній священик організовував концерт до Дня матері (це було у 2006 році) і вирішив запросити артистів. Він знав лише львівських виконавців. І тоді семінаристи йому розповіли про мене, про мою пісню «Любій матусі». Він послухав, йому сподобалося, і мене запросили. Я тоді сказала Богданові Михайловичу (Сташківу, керівникові агенції – від ред.) про цю нагоду поїхати виступати за кордон, я бачила, що йому неприємно те, що його не запросили. Коли я прийшла йому сказати, що вже отримала візу і збираюся в дорогу, він мені сказав, що я нікуди не поїду, бо є якийсь концерт в районі. Я відповіла, що не можу не поїхати, бо церква запросила, що для мене завжди мало пріоритетне значення. Також я раділа, що мене почують в Європі. Тоді Богдан Михайлович вирішив мене трошки налякати і запропонував написати заяву на звільнення. Він не очікував, але я таки написала і поїхала. В агенції я пропрацювала ще 3 роки, до 2010, але агенція до моїх закордонних поїздок не мала стосунку. Після того виступу, на основі вражень від української діаспори в Італії, я написала пісню «Мати-емігрантка».
Наступного року вони мене знову запросили, вже з цієї піснею. Там були інші священики, які почали запрошувати на свої парафії. Так склалося «турне» по Італії. Хоча приходили послухати не лише українці, але й італійці. Дуже добре сприймали, бо я акапела співала «O, sole mio». Італійцям й українські пісні сподобалися. Вони казали: «Ми не знаємо української, але ти так щиро співаєш, що ми відчуваємо кожне слово» (посміхається). Це було дуже приємно.
Мене також запрошувала українська громада в Литві на концерт з нагоди Шевченківських свят. Я там отримала грамоту від посла, приймали дуже гарно. Виступала в Іспанії, Азербайджані також, запрошують із Португалії. Мала виступ в Чехії, там, у місті Млада Болеслава, є українська парафія, на якій служить священик з Івано-Франківська – отець Ярослав Гуляк. Він мене запросив на концерт, було дуже гарно.
Ти об’їздила багато українських діаспор. Мабуть, від твого пильного ока не приховалася різниця між емігрантами залежно від країни проживання?
Найсумніші емігрантки в Італії. Там живуть, здебільшого, самі жінки, далеко від своїх родин. В Америці – трошки легше, бо сім’ями живуть. Я кажу про переважну більшість звичайно, всюди є драматичні випадки. Навіть в Іспанії більше сімей серед емігрантів, і настрої кращі. Пісня «Мати-емігрантка» – це якраз про тих жінок Італії.
Розкажи про відео до цієї пісні, хто його відзняв, хто там грав?
Там знімалася я і ще одна дівчинка. Початок кліпу зроблений з документального фільму, де реальні жінки розповідають про себе. Решта – це уривки з художнього фільму «Імпорт Експорт». Режисер Андрій Снімщіков так гарно змонтував, що вийшла така кіноісторія. Я вже давно з Андрієм співпрацюю, ще з мого першого кліпу до пісні «Забудь мене». Він пропонує мені якісь ідеї, і я приймаю їх, бо довіряю йому. Його дружина – Олена Васенко – дизайнер – шиє мої сценічні костюми.
Поговоримо про твою родину. Чи хтось із близьких також має музичний талант?
У нашій сім’ї всі мають музичний слух, але співачкою стала лише я. Щоправда, мама співала в хорі. Вона любила співати, а коли я мала вже народитися, в неї думка промайнула: «Як би я хотіла, щоб моя донечка виступала». Так і справдилася її мрія. Мої батьки, сестра – педагоги. У нас – династія вчителів, бабуся і дідусь теж вчителювали. Рідні тішаться моїми успіхами, морально підтримують.
До речі, про підтримку. Чи не простіше тобі знайти чоловіка – продюсера? Пригадаймо сім’ї Повалій – Ліхута, Руслана Лижичко – Ксенофонтов...
Це було б непогано. Звичайно, що я не могла би бути з людиною лише з комерційних міркувань. Передусім, повинні бути почуття. Мені надходили різні пропозиції, але я не була повністю впевнена в тих людях.
Я розумію, що хтось потрібен поряд, хто взяв би якусь частину різних турбот. Богу дякувати, я даю собі раду сама, але це дуже важко. Мої колеги по сцені дивуються, як я сама все роблю – пісні пишу, диски записую, кліпи знімаю. Але так виходить, що мені постійно зустрічаються добрі люди, які дуже допомагають.
Післямова: Я не могла не згадати наприкінці про традицію просити виконавців заспівати щось акапела і запропонувала Ірині заспівати щось незвичне для її амплуа. Вона виконала акапела улюблені – пісню Вітні Г’юстон «I will always love you», знамениту «My heart will go on» Селін Діон, пісню Лари Фабіан, а також кілька пісень під Раїсу Кириченко, Ані Лорак тощо. Продемонстрований діапазон та багатство інтонацій просто вражає. Висловлюю напівжартома-напівсерйозно прохання до всіх, хто буде на концертах Ірини – просіть її виконати якусь імпровізацію акапела! Отримаєте справжню насолоду від багатства її вокалу!!!

Попередні матеріали наших авторів – Лідії Корсун та Юрія Атаманюка – про Ірину Лончину можна прочитати тут: http://www.chasipodii.net/article/10448, http://www.chasipodii.net/article/11338/.