З нагоди 65-річчя поселення українців в Австралії та з ініціативи Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА) 7-9 червня 2013 р., у передмісті Сіднею – Лідкомбі, де зберігаються всі українські надбання, відбувся величавий XIV Здвиг українців Австралії під гаслом – «Минуле, теперішнє, майбутнє». Цей здвиг, без сумніву, стане історичною подією в житті української діаспори на п’ятому континенті.

	Мистецькі рoбoти Ірини Мадей на виставці (Люба Брик, Ірина Амадей, Манoлiй Бурик)

Шанувати минуле – зміцнювати майбутнє!

XIV Здвиг українців Австралії тривав три дні і пройшов з великим успіхом. Була цікава та різноманітна програма, було багато молоді і старших учасників спільноти у переповнених залах протягом усіх 3-х днів. У програмі Здвигу, напередодні святкування, Товариством Колекціонерів з осідком в Аделаїді була видана ювілейна поштова марка і спеціальний пропам’ятний конверт. Марка була погашена на головній пошті в Лідкомбі, яку провів член товариства Володимир Войтович. Дизайн марки розробила Юстина Сенька зі Сіднею.
Відбувся показ документального фільму під назвою «Майк і Стефані». Кадри фільму знімалися продовж двох місяців взимку 1949-1950 років у зруйнованій війною Німеччині. Фільм розповідає про труднощі і хаос у таборах для переселенців, про самотність жінок, про заняття мешканців у таборах.
Участь у святкуванні взяли представники та мистецькі колективи Західної Австралії, Вікторії, Квінсленду, Нового Південного Уельсу, Канберри, Південної Австралії, Тасманії. Приїхали гості з України та інших країн – Голова Державної адміністрації Івано-Франківщини Михайло Вишиванюк, гурт «Гуцулочки Карпат», режисер Олесь Янчук із Києва, Орися Трач із Канади, оркестр «Тут і Там», Оксана Василик та інші.
Були також представники влади Австралії, зокрема, 30 представників Федерального, Cтейтового урядів, міських рад та етнічних груп, котрі стали глядачами багатої мистецької програми в Ратушному будинку в Cіднеї. Надійшло привітання від Прем’єр-міністра Австралії Джулії Гіллард, Лідера Федеральної опозиції, Прем’єра Нового Південного Уельсу, Міністра закордонних справ України, Світового Конгресу Українців.

Ірена Мадей з Головою Союзу Українських Організацій Австралії Стефаном Романівим

Великим успіхом на святкуванні користувалися виставки, майстерні, шкільна та дитяча програми, показові лекції, робочі групи, фільмовий фестиваль та інші заняття, які заповнили триденну програму.
У привітальному слові на відкритті Здвигу голова Союзу Українських Організацій Австралії – Cтефан Романів – зазначив: «Віддаємо честь основоположникам, будівничим та працівникам різних сфер цієї громади. Сьогодні застановляємося над теперішнім станом наших справ, працюємо, щоб завтра далі існувала ця здорова, сильна спільнота, яка далі буде втримувати важливі цінності – Віру та любов до Бога, служіння Україні та Австралії».
Протягом 65 років українці в Австралії зробили дуже багато й здобули собі належне місце в багатокультурній Австралії. І за це їм велика подяка і шана.

Коротка історія української діаспори в Австралії

Українська діаспора в Австралії є однією з наймолодших у світі. До 1947 року українців тут було небагато. Є дані, що перші поселенці прибули в цю віддалену країну після І Світової війни через Маньчжурію і Харбін (Китай).
Масово приїжджати і поселятися тут почали після ІІ Світової війни, починаючи з 1947 року. Це були політичні емігранти зі західної окупаційної зони в Німеччині та Австрії, котрі не хотіли повертатися в СРСР. На відміну, скажімо, від Канади, Аргентини, США, де вже був простелений добрий ґрунт українського громадського життя, в Австралії довелося починати все з нуля. Уряд Австралії, прагнучи збільшити населення країни, радо приймав вихідців з Європи. Проте, перші роки проживання були нелегкими. Кожен емігрант був зобов’язаний відпрацювати два роки за контрактом на найгіршій роботі. Дипломи до уваги не бралися. Люди не знали англійської мови, мешкали у бараках, де взимку було холодно, а влітку дуже спекотно. Було й так, що чоловіка брали на роботу за сотню-дві кілометрів від сім’ї. Але навіть попри такі нестерпні умови підносилося українське громадське життя. А згодом українці доробилися до великих статків.
Процес переселення українців та інших народів до Австралії тривав до 1953 року, а далі пішов на спад. Важко сказати, скільки українців прибуло тоді на п’ятий континент, бо національність вказували відповідно до країни народження. Так само записували дітей, народжених у бараках в Австрії та Німеччині. Але деякі дані вказують, що самих українців прибуло 21424 особи, зайнявши таким чином 12-е місце за чисельністю серед 30 національностей. Згідно зі статистикою перепису населення у 2006 році, на території Австралії живе 37800 українців.
Завдяки старанності і працелюбству, вмінню поборювати різні труднощі, українці Австралії за 65 років досягли великих успіхів. За цей час в Австралії виросло три покоління австралійців українського походження. Важливо те, що переважну частину новоприбулих складала молодь, багато з молодих людей одружилися ще в таборах, а решта – після прибуття. Мішаних шлюбів було мало. Це дозволяло зберегти український корінь на чужині.
Після закінчення контракту люди самі вибирали місце проживання і роботу. Поселялися, здебільшого, у великих містах. Майже третина українців осіла у штаті Новий Південний Уельс із центром у Сіднеї, стільки ж у Вікторії (Мельбурн), 16% – у штаті Південна Австралія (Аделаїда) і незначна кількість у штатах Західна Австралія (Перт), Квінсленд (Брізбен), Тасманія (Хобарт) і на території Федеральної столиці (Канберра). Більшість проживала у великих містах і містечках і лише 3% – на фермах. Приблизно 50% українців працювали як некваліфіковані і малокваліфіковані промислові робітники, решта – були залучені на транспорті, у торгівлі та управлінні. Покоління, які народилися й закінчили школу, університети в Австралії, працюють відповідно до своїх професій. Є багато лікарів, правників, учителів, інженерів, комп’ютерних спеціалістів та підприємців.

 

«Сестри Василіяки» катoлицькoї церкви св. Андрія в Сіднеї, і мисткиня Ірена Мадей на урoчистoму кoнцертi, присвяченому 65-річчю поселення українцiв в Австралi?	У цьому залі проходив Здвиг українців Австралії

 

Українці в Австралії виявились однією з найорганізованіших громад. З першого року поселення у кожній зі згаданих місцевостей почали виникати українські громади, Спілка Української Молоді (СУМ), Пласт, Союз Українок, українські школи, Кредитівки та низка суспільно-політичних організацій, а ще – мішані хори, танцювальні групи, ансамблі бандуристів, театральні гуртки, літературні клуби, товариства професіоналів та підприємців, спортивні клуби. Українці мають власні СУМівські та пластові таборові площі, де молодіжні організації відбувають свої літні табори, свята та розважальні імпрези. У 1950 році у Мельбурні відбувся з’їзд представників різних громад, на якому було вирішено заснувати координаційний громадський центр – Об’єднання українців в Австралії. Очолив Об’єднання В. Болюх. У 1953 році центр був перейменований на Союз Українських Організацій Австралії. Він є Центральним Представництвом і речником усіх українців у цій країні, а також є представником перед урядовими чинниками.
Першими українськими новобудовами, як і скрізь у світі, були церкви, котрі найкраще виконували роль згуртування українців і збереження їхньої самоідентичності. За віросповіданням українці поділяються на дві групи: 50% є греко-католиками і 45 – православними. Невеличкий відсоток – рідновіри. В 1958 році для українських греко-католиків Рим встановив окремий екзархат. Православні об’єднані в Австралійсько-Новозеландські єпархії УАПЦ.
Приблизно третина українських сімей вдома розмовляють українською мовою. Завдячувати варто, насамперед, українським освітнім установам, котрі розпочали свою діяльність із 1949 року. Це, здебільшого, були суботні і недільні школи, які виникали скрізь, де поселялися українці. Діяльністю цих шкіл опікувалися Українські громади та Союз українок Австралії. Пізніше була утворена Українська центральна шкільна рада. Зараз у цих школах навчається приблизно тисяча дітей. У різні роки кількість шкіл змінювалася, але кількість учнів залишалася майже однаковою. Великим здобутком стало те, що українська мова була включена до матрикульних іспитів, тобто, таких, які дають право учням продовжувати навчання у вищих учбових закладах. На початках прибуття до Австралії вчителями були люди, котрі здобули освіту ще в Україні. Згодом виникла потреба готувати таких учителів. Бувало, що ці вчителі навіть не вміли добре розмовляти українською. Щоб позбутися цієї проблеми, у Лідкомбі (передмісті Сіднею) започаткували курси з підготовки вчителів початкових та середніх класів. У програму було включено методику і психологію навчання, мову та літературу.
Фінансували українське шкільництво різні організації, австралійське міністерство освіти для дорослих і фонд Любомира Шлепковича. У 1984 році підготовку вчителів для рідних шкіл перебрав на себе Центр українських студій – одне з відгалужень Центру славістичних досліджень Макворі університету в Сіднеї. Центр виконував такі функції: навчання української мови, літератури, історії та культури, а також – допомога в публікації матеріалів, пов’язаних з українським дослідженням. Помітну роль у його відкритті і діяльності відіграла Фундація українських студій в Австралії, заснована у 1974 році. Спочатку викладацький склад центру був невеличким, але з часом почав збільшуватися. Не менш популярним є ще один центр українських студій університет Монащ у Мельбурні (штат Вікторія). У 1983 році, на факультеті слов’янських мов, була започаткована українська програма.
Великим успіхом користується українська література. У 1950-60-х роках велику популярність мав Мельбурнський літературно-мистецький клуб. Провідну роль у його у його діяльності відіграв письменник Дмитро Нитченко. Він створив всеавстралійський фонд нагород для молодих письменників. Клуб видавав альманах «Новий обрій». Що ж до самих українських літераторів, то в різний час їх було і є чимало. В усьому українському світі знають таких письменників, як Дмитро Чуб-Нитченко, Пилип Вакуленко, Іван Сірко, Божена Коваленко, Володимир Онуфрієнко, Зенон Когут, Степан Радіон, М. Лазорський, Н. Грушецький, Мирон Лисенко.
Непогано розвивалося українське театральне життя. Цікаву драму про складнощі життя молодого емігранта написала австралійський драматург Марія Микита. Драма була поставлена на професійну сцену. Поширеними є українські драматургічні гуртки. Їх створювали скрізь, де мешкають українці. У репертуарі цих гуртків є постановки класиків української драматургії, зокрема, п’єси етнографічного напряму.
Успішні наші співвітчизники в Австралії і в культурно-мистецькому житті. Тут є чимало танцювальних та хореографічних ансамблів, а також – поодинокі солісти, котрі репрезентують в Австралії і світі українські танці і пісні. Великий внесок у розвиток української культури в Австралії зробили відомий бандурист Віктор Мішалов, добре відомі ансамблі бандуристів ім. Гната Хоткевича в Сіднеї та ім. Григорія Китастого, ансамбль бандуристок «Ластівка» в Аделаїді та ім. Л. Українки в Мельбурні. З-поміж танцювальних вирізняються ансамблі «Веселка» (Сідней), «Верховина», «Кубанські козаки» та «Козаки Байда» (Мельбурн), «Гопак» та «Євшан» (Аделаїда), «Калина» (Брізбен). Хори і ансамблі ім. Володимира Івасюка в Сіднеї, «Каштан», «Боян», «Юний Боян» в Аделаїді, «Бандура» в Перті.
Популяризують Україну і її культуру українські школи зі Саншайна, СУМу з Перту; українські СУМівці і пластуни.
Величезною популярністю користуються роботи українських митців, зокрема, відомої художниці Ірени Мадей зі Сіднею. До речі, пані Ірена виготовила мистецьку тарілку, присвячену 65-річчю поселення українцiв в Австралiї. Відомі також художники, графіки, скульптори: М. Кміт, М. Чорній, Я. Ляхович, В. Савчак, Т. Мессак, Л. Денисенко. Багато українських митців народжені в Австралії.
У розповсюдженні інформації про Україну, українське життя в Австралії та інших країнах виконують популярні тижневики «Вільна думка» (позапартійна, не конфесійна газета), «Церква і Життя» (за підтримки єпархії Української католицької церкви в Мельбурні). В низці австралійських міст в ефір виходять українські радіопередачі на професійній основі за підтримки австралійського уряду. Є різні сайти. Випуском українських книжок займаються видавництва «Просвіта», «Ластівка», «Українська книга», «Байда».

 

Володимир Шумський	Василь Онуфрiєнкo, Вoлoдимир Шумський, Богдан Пoдoлянкo – iнiцiатoри газети «Вільна думка»

 

Родина пластунів Шумських	Володимир і Ядвіга Шумські в день одруження (1953 р.)	Родина Шумських (2009 рік)

 

Родина Шумських – будівничі української громади в Австралії

Важливу роль у становленні і процвітанні української діаспори в Австралії відіграв визначний діяч Володимир Шумський з дружиною Ядвігою та синами Марком і Всеволодом. Пан Володимир заснував кілька українських громадських організацій, видав чимало книжок, а найбільшою його заслугою є заснування Першого українського часопису в Австралії – тижневика «Вільна думка», котрий виходить безперервно з 1948 року.
Володимир Шумський народився 19 травня 1922 р. у Коріниці, на Ярославщині. У його родині, по лінії матері, були священики, вчителі, старшини визвольної боротьби, культурно-громадські та політичні діячі. Дружина пана Володимира – Ядвіга з родини Нойбрандтів, котра виховала двох синів – пластунів – Еріка-Всеволода і Марка-Юрія. Середню освіту здобував у Ярославі і Любачеві. Три роки вивчав економіку в училищі. Закінчив п’ять семестрів у Франкфуртському університеті, де вивчав англійську, французьку, італійську, іспанську і російську мови, а також – філософію.
У листопаді 1939 року В. Шумський склав присягу на руки провідника Омеляна Грабця-Батька, ставши членом ОУН. Був арештований НКВС і гестапо. У червні 1941 року, завдяки близьким стосункам його батька з начальником міліції, втік з радянської в’язниці в Любачеві. Тоді були розстріляні всі його студентські товариші, про що твердить його товаришка Славка Мороз-Філь. У липні цього ж року він став членом Похідної Групи (зв’язків Проводу ОУН) з особливим дорученням для провідників на центрально-східних землях. Був членом Військового центру під проводом полковника Побігущого (Рена), членом Окружного проводу ОУН на Ашаффенбург – Франкфурт-на-Майні, головою СУМу і головним інструктором 4-х таборів поліції в Ашаффенбурзі.
Замість еміграції до своєї родини в Канаду, пан Володимир, з доручення українських організацій у Європі, 6 вересня 1948 року прибув до Австралії з метою ініціювати і видавати українську газету для українців п’ятого континенту.

Спочатку працював у Квінсленді на вирубуванні цукрової тростини. 15 вересня 1948 р. табір відвідав міністр імміграції Артур Колвел, котрий прихильно поставився до пропозиції В. Шумського видавати антикомуністичну газету, адже якраз у той час австралійські профспілки були опановані комуністами, з якими боровся А. Колвел. З огляду на це, як виняток, В. Шумського призначили працівником на залізниці в Бері, що на відстані 90 км від Сіднею, де виходила австралійська газета South Coast Register. Видавець газети Патрік Гіґґінс одразу почав сприяти В. Шумському у просуванні справи та отриманні дозволу на вихід газети. Будучи президентом Асоціації видавців, уже через місяць включив пана Володимира до цієї організації. А начальник залізничної станції Е. Персон віддав у користування окрему кімнату. Допомагали панові Володимиру українські газети, зокрема, «Українська думка» з Великобританії і «Національна трибуна» з Німеччини.
Будучи членом католицької парафії в Бері, пан Володимир мав змогу поінформувати українців про свій намір видавати газету. Парафіяни радо підтримали цю ідею. Підтримали її також громади в інших куточках Австралії. Його авторська загальна програмна декларація щодо напрямку газети була схвалена всіма провідниками політичної еміграції – бандерівцями, мельниківцями, УНР в екзилі та гетьманцями – як загальноукраїнська громадська газета без огляду на релігійні переконання.

У грудні 1948 року В. Шумський був запрошений на інтерв’ю зі заступником А. Колвела в Канберрі, а також – з Алленом Фрейзером – видавцем «Журналу міжнародних справ». Останній також посприяв в отриманні згоди на випуск газети. І так, 25 грудня 1948 року, В. Шумський отримав урядову згоду на видання газети «Вільна думка» – першого українського часопису в Австралії.
У травні 1949 року відбулося перше засідання редколегії у складі: В. Шумський (ліцензіат і відповідальний редактор із написанням передовиць), Орест Питляр (відгуки тижня), Олександр Сіверський (огляд подій в Австралії), Богдан Подолянко (оголошення і розважальні матеріали). Англомовні статті постачав Український Конгресовий Комітет в Америці та політичні організації в Німеччині.
Ще до появи «Вільної Думки», протягом першого півріччя 1949 року, В. Шумський отримав десятки листів з усіх штатів Австралії зі списками перших передплатників. Передплата в той час становила 2 фунти.
Перше число газети вийшло 10 липня 1948 року. Цього ж місяця В. Шумський підписує договір з друкарнею в Новрі, зобов’язуючись платити за друк газети по 30 фунтів на тиждень. Загальні кошти видання одного числа становили не менше, ніж 60 фунтів, а на рік – 3.120 фунта.
Знаменною подією другої половини 1949 року став приїзд до Австралії видатного науковця д-ра Євгена Пеленського та письменниці Ірини Пеленської. Пан Євген став співредактором газети, написав програмну статтю «Наша мета», заснував НТШ в Австралії, був співтворцем громадської централі «Об’єднання українців Австралії», став першим головою новоствореної «Української громади» в Сіднеї. Ірина Пеленська заснувала «Союз українок Австралії», вела щомісячну жіночу сторінку у «Вільній думці». Оскільки подружжя Пеленських не мало помешкання, то пан Шумський віддав редакційне приміщення на Маклай стріт, а сам Є. Пеленський отримав від уряду Праці звільнення від дворічної контрактової роботи. Володимир Шумський редагував газету до 1989 року, видавши 2500 чисел. У 1989 році, під час відзначення 40-річчя «Вільної думки», передав її видання молодшому синові Маркові Шумському.
Крім безперервного випуску газети, пан Володимир видав ще чотири книжки українською мовою: «Будівничі Катедри Українознавства в Австралії» (1984), «Історія української громади Сефтон, Бас Гіл, Честер Гіл» (1989), «Альманах українського життя в Австралії» (1994) та «Енциклопедичний довідник українців в Австралії й Новій Зеландії». В останній стадії – нове видання, так звана Золота книга – «Англомовний енциклопедичний довідник українців в Австралії».
У 1952 році В. Шумський заснував «Асоціацію іноземних часописів в Австралії», був співзасновником і першим директором «Українського культурно-товариського клубу» в Лідкомбі, співзасновником і багаторічним директором, почесним членом та меценатом «Фундації українознавчих студій в Австралії», нагороджений грамотами і медалями. Співзасновник і голова «Товариства збереження спадщини українців Австралії і Нової Зеландії».