День 9 травня за часів СРСР (і УРСР) традиційно був Днем мирного, але пишного офіційного та неофіційного святкування Перемоги над фашистською Німеччиною. За часів Незалежності в Україні цей День став датою, до якої суспільно-політична напруга у суспільстві помітно зростає. З одного боку, ця напруга виникає стихійно, з іншого – свідомо планується політиками для досягнення своїх цілей.

Якими є їхні цілі – залежить від того, яка міра історизму, патріотизму, вузькопартійності, пам’яті, скорботи, провокативності тощо – закладається політиками у цей «коктейль» відзначення. Інколи цей «коктейль» є досить слабким, інколи його градус різко підвищується, і він нагадує відомий із тієї війни вогненебезпечний «коктейль Молотова».
Не став винятком і поточний 2013-й рік. Цей день в Україні відзначили майже всі – але кожен по-своєму.

Переддень відзначення: готовність та умонастрої

Початок травня умістив в себе два дуже різні свята – Першотравень і Великдень. Першотравень є традиційно тим святом, яке ліві сили, насамперед, Компартія, прагнуть максимально «привласнити», зробити своїм, викидаючи з його нагоди «залп» закликів і гасел про захист трудової людини, підвищення соціальних стандартів, зарплат, пенсій тощо і намагаючись заполонити червоним кольором своїх прапорів, транспарантів, розтяжок усю країну.
На відміну від соціального Першотравня, Великдень є свято духовне, яке вижило після семи десятиріч його жорстокого, цілеспрямованого нищення компартійною владою СРСР і УРСР – тією владою, яка широко святкувала Першотравень. І люди віддають належне цьому святові. Недарма соціологи свідчать, що на сьогодні Великдень став улюбленим святом українців.
Через 9 днів після Першотравня (яке символічне поминальне число! – В. Р.) і через 4 дні після Великодня мав настати той самий вікопомний день – 9 травня.
Не треба бути особливо проникливим, щоб зрозуміти – до цього дня ті, що глибоко і щиро відчувають духовну сутність Великодня, готувалися у скорботі, мовчанні та молитві пом’янути загиблих. Їхня концепція Дня 9 травня була заснована, передусім, на постулаті Вічної пам’яті жертв тієї страшної Другої світової війни у всіх її вимірах.
Ті ж, що прагнули зібрати рейтингові бали на спекуляціях навколо соціального стану трудящих українців (а це, передовсім, компартійці), готувалися до цього дня підкреслено активно, голосно, з металевими нотами у голосах, натренованих на численних мітингах.
Їхня концепція Дня 9 травня була заснована, передусім, на постулаті Перемоги. Символом приналежності до цієї групи людей стала георгіївська стрічка, а гаслом – російський вислів – «Ми помнім, ми гордімся». Пишаються ці люди саме перемогою над фашизмом, відкидаючи будь-яке прирівняння сталінізму до гітлеризму.
До цієї другої групи примикала і влада, оскільки на сьогодні День Перемоги є офіційним державним святом України і, відповідно, відзначається усіма владними структурами зверху й донизу.
А яке ставлення до цього найширших верств українців? Соціологи стверджують, що для більшості українців 9 травня з року в рік залишається великим святом.
Так, спеціалісти соціологічної компанії Research & Branding Group 19-29 квітня 2013 року методом особистого інтерв’ю в усіх регіонах України опитали понад 2 тисячі людей. (Очікувана середня помилка вибірки становить 2,2%).
82% опитаних українців відповіли, що вважають День Перемоги 9 травня великим святом. Найбільше тих, для кого 9 травня є великим святом, серед мешканців півдня (91%), сходу (89%) і центру (87%) України, серед людей віком 50-54 роки (87%), а також віком понад 55 років (88%), стверджують автори дослідження.
Зазначу, що це якраз співпадає з основним масивом електорату Партії регіонів та Компартії України, але не зводиться до нього. До цієї групи українців – південних східняків та мешканців центру України – входять, зокрема, також і виборці низки опозиційних сил, таких, як ОО «Батьківщина» та «УДАР» Віталія Кличка.
Можна передбачити, що виборців ВО «Свободи» у даному масиві опитаних мінімум, а подекуди й нема зовсім.
Загалом, 75% опитаних мають намір святкувати День Перемоги, хоча на заході України 42% не планують цього робити. Але ж біля 58% західняків або відзначатимуть це свято (тихенько?), або ж байдужі до нього.
У більшості українців є родичі та близькі, які загинули під час війни. Родинні спомини, звичайно, грають свою роль і впливають на ставлення молодих, старих і людей середнього віку до відзначення 9 травня.
Водночас, 13% опитаних вважають його звичайним вихідним, а 3% – звичайним днем тижня.
До речі, дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке проводили з 8 по 17 лютого 2013 року, показало, що жінки більше, ніж чоловіки, поважають релігійні свята та Міжнародний жіночий день. Зате чоловіки більше, ніж жінки, схильні відзначати День Перемоги та День Незалежності.

Для порівняння: у дослідженні, що було два роки тому проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року в усіх регіонах України (опитано 2009 респондентів віком від 18 років, теоретична похибка вибірки – 2,3%), встановили наступне: понад дві третини громадян України (70,0%) вважають День Перемоги великим святом, ще 23,6% опитаних вважають цей день звичайним святом.
Не вважають День Перемоги святом 4,7% респондентів і 1,7% опитаних не змогли відповісти на питання. Як свідчать результати опитувань, проведених соціологічною службою Центру Разумкова, розподіл відповідей на це питання не змінюється значною мірою протягом останніх 9 років.
На основі цього мешканців України можна умовно поділити на тих, хто складає основу української нації, на тих, хто складає більш широку спільноту – український народ і тих, хто є населенням.
До першої групи належать ті українці, які вважають себе національно свідомими і єдино справжніми патріотами України. Це, головним чином, мешканці Західної України.
Для них 9 травня не є святом у жодному випадку, будь-які форми його відзначення вони відкидають, символи тієї армії – Червоної Армії – зневажають, будь то прапор, нагороди, погони, георгіївська стрічка чи щось подібне.
Ветеранів Червоної Армії вони вважають окупантами України і усіма силами заважають їм відзначати цей день, покладати вінки до могил та пам’ятників, називаючи цих старих людей енкавеесівцями – всіх чохом.
Прикладом цього ставлення може слугувати ось такий колаж, де згадується урочище Івано-Франківщини Дем’янів лаз, у якому в 1941 році були розстріляні понад 524 в’язні тюрми НКВС. Співставлення на колажі портретів ветеранів, військової радянської символіки з картинами розстрілу енкавеесівцями у потилиці своїх жертв і створює вичерпну картину ставлення цієї першої групи українців до тієї війни і, відповідно, дня 9 травня.
Вони, по суті, солідаризуються з точкою зору, яку колись висловив голова сейму Литви Вікторас Мунтянас: «Для нас 8 травня є днем перемоги над фашизмом, а 9 травня – день початку радянської окупації».
Друга група мешканців України є значно чисельнішою. Більшість із них також вважають себе патріотами України, але не поділяють радикалізму націоналістів. Частина з них є принциповими опонентами, противниками і навіть ворогами націоналістів, вважають і називають їх або надмірно різкими, або однобічно налаштованими, або навіть нацистами.
Цей останній ярлик – нацистів, фашистів – особливо активно вішають на націоналістів Компартія і Партія регіонів, і у цьому вони повністю збігаються з оцінками, які даються українським націоналістам із Москви.
Для третьої групи байдужих усі пристрасті навколо Дня 9 травня, концепції Перемоги чи Скорботи є далекими. Життя, яке їх побутово задовбує, чи схильність до особистих розваг, а також відсутність історичної пам’яті виганяє цих людей на городи, дачі, на пікніки, шашлики тощо. 9 травня вони сприймають виключно як ще один вихідний, який дозволить їм зайнятися особистими справами.
8 травня Гідрометцентр зробив прогноз, що 9 травня по всій Україні буде малохмарно, без опадів. Залишалося сподіватися, що такою буде не тільки метеорологічна, але й політична «погода». Правда, уточнювалося, що 9-11 травня в Україні, крім більшості районів західних областей, збережеться надзвичайний рівень пожежної небезпеки.
Пожежонебезпечними могли бути також і сутички протилежних політичних сил на вулицях і площах України.

Привітання і позиції: що думають лідери?
Чи можуть політики не враховувати такі умонастрої більшості українців? Можуть і не враховувати, підкреслено обстоюючи свою позицію – як це робить ВО «Свобода». У низці західноукраїнських областей – Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській тощо – вони вимагали, щоб суди заборонили, а міська влада не дозволила проведення мітингів, ходи, інших акцій ветеранів Великої Вітчизняної війни та їхніх однодумців вулицям и міста.
У підсумку, Львівський окружний адміністративний суд, до прикладу, ухвалив рішення про заборону проведення ветеранським організаціям та політичним силам 9 травня у Львові мітингів та інших масових заходів.
А в Івано-Франківську народний депутат України від ВО «Свобода» Руслан Марцінків наголосив, що на 22-му році Незалежності Україна не має бути окупована червоними шматами поневолювачів: «Спроби під символікою колишнього союзу пройтися вулицями міста для, нібито, святкування «перемоги» – відверта наруга над честю, пам’яттю та гідністю українців. Яка перемога? Що святкувати?! Перемогу одного окупанта над іншим?! Для українських націоналістів війна не закінчилася 9 травня. Друга світова війна – це просто рівняння сил двох тоталітарних режимів, які для задоволення власних амбіцій та інтересів залучили мільйони звичайних людей, що поклали життя на війні. Цього дня треба не святкувати, а поминати всіх жертв цих режимів, загиблих у кривавій війні!»
Тому 9 травня франківські свободівці відзначили так: у селі Пшеничники, Тисменицького району, Івано-Франківської області за участі громадськості, представників різних організацій було перепоховано останки українців, жертв каральних розстрілів НКВС.
Зазначу, що Олег Тягнибок – єдиний із лідерів опозиції, який не підписав звернення з нагоди 9 травня, бо був впевнений, що його електорат це зрозуміє і підтримає.
Але його колеги з інших опозиційних партій розуміли своє: їхній електорат у більшості своїй свято 9 травня у тій чи іншій формі визнає та відзначає. Тому й виступили з привітаннями.
Юлія Тимошенко висловилася так: «Я знаю, що сьогодні є багато думок про те, що, начебто, не варто святкувати День 9 травня, що це не свято, а перемога одного тоталітаризму над іншим; що були жертви, а не було мети, що Україна не здобула, а втратила від цього...
Безперечно, така точка зору має право на існування, і ми мусимо приймати її. Але я вас прошу: не дозвольте і не дайте використати цей день як привід для чергового розколу країни. У нас і так дуже багато причин для розколів, трагедій та скорботи, і зовсім мало приводів для свят і надії.
Давайте піднімемося над власними переконаннями, будьмо добрими, розумними, мудрими.
9 травня – це не перемога Сталіна і не поразка Гітлера. 9 травня – це день тріумфу людського духу, мужності, героїзму і подвигу. Це не торжество ідеології, це – тріумф Людини!
Це день тих наших дідусів і бабусь, які сьогодні, одягнувши медалі та ордени, гордо вийдуть на вулиці... Це найдорожче, що в них лишилося. Тому будемо вдячливими і ввічливими, бо ветеранів у нас, на жаль, залишилося так небагато.
Не треба високих слів, пишних гасел, маршів. Просто подякуємо їм за те, що вони були, за те, що не скорилися, за те, що віддали своє життя, свою молодість. І хто б що зараз не говорив, вони боролися за Батьківщину, і правда була на їхньому боці. Саме тому сьогоднішнє свято – День Перемоги – велике і святе свято!
Я знаю, що днями в Києві, на Володимирській гірці, відкрили пам’ятник Вірності. Це знак на честь великої і романтичної історії кохання української дівчини Мокрини та італійського солдата, які пронесли свою любов та вірність через усе життя. Вони були по різні сторони барикад, але серце та доля, на щастя для нас, не мають ані барикад, ані кордонів... Не діліть серця, не розділяйте душу, не роз’єднуйте країну. Ми – єдині! В цьому наша сила і надія...
Давайте вшануємо Любов, Надію, Віру, Батьківщину, Перемогу, що подарували нам наші батьки, дідусі та бабусі, які майже сімдесят років тому показали нам міць людського духу та велич своїх сердець.
Мій особистий уклін Вам, шановні ветерани! Здоров’я і добра Вам! Тримайтеся, любі мої!

Юлія Тимошенко,
лікарня «Укрзалізниці», Харків

	В. Кличко з ветеранами

Соратники пані Юлії, а саме голова фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк, голова Політради Об’єднаної опозиції Олександр Турчинов, народні депутати, інші представники опозиційних політичних сил також вшанували пам’ять – як було підкреслено – героїв та жертв Другої світової війни біля Меморіалу Вічної Слави в Києві.
На відміну від прорадянськи налаштованих політиків, вони причепили собі не георгіївські, а синьо-жовті, у кольорах національного прапора, стрічки.
По завершенні церемонії покладання вінків і квітів Арсеній Яценюк сказав: «З одного боку, сьогодні велике свято – свято перемоги людства над фашизмом. З іншого боку – це велика трагедія, тому що Україна – це країна, яка найбільше потерпіла у Другій світовій війні. Цифри жахливі – від 10 до 14 мільйонів українців.

Арсеній Яценюк при цьому згадав усіх вояків: «Україна є державою-переможницею. Саме тому Україна стала одним зі засновників ООН. Саме тому подвиг українського народу – чи вони боролися в УПА, чи в Червоній армії за своє майбутнє проти фашистської Німеччини – повинен бути відзначений. І ми його сьогодні відзначили».

Олександр Турчинов відокремив простих учасників війни від правителів того часу: «По завершенню Другої світової війни компартійна верхівка і диктатор Сталін повісили собі на кітель Зірки Героїв. Але справжніми героями були не вони. Вони також відповідають за мільйони втрачених життів українців та інших народів, які воювали. Героями були громадяни, героями були патріоти, які захистили Європу, Україну і світ від фашизму».
Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко, як підкреслила його прес-служба, вшановує всіх загиблих і вітає ветеранів Другої світової війни з Днем перемоги: «У цей день ми згадуємо мільйони жертв однієї з найстрашніших війн. Ми вшановуємо подвиг тих, хто захищав нашу Батьківщину, хто боровся з фашизмом на фронті і в тилу. Ми пам’ятаємо про їхній подвиг, мужність і жертовність.
Без внеску України, без відданої боротьби мільйонів наших дідів і прадідів, велика перемога була б неможливою.
Сьогодні, коли ми більше дізнаємося про історію нашої країни, усвідомлюємо, що та страшна війна була також і битвою двох тоталітарних систем. Ми переосмислюємо недавні історичні уроки. І я вірю: наше суспільство обов’язково пройде шлях історичного примирення. А сьогодні, в цей день пам’яті, скорботи за загиблими і радості від перемоги, дозвольте вклонитися всім, хто пройшов ту війну. Вічна пам’ять тим, хто поліг і земний уклін живим. Будьте поряд із нами якнайдовше. Ваша мужність, патріотизм і життєвий приклад потрібні нам – тим, кому будувати європейську Україну».
Зверніть увагу, що В. Кличко говорить про ветеранів Другої світової. А ось соціологи виявили, що війну проти фашизму українці, здебільшого, схильні називати Великою Вітчизняною, до такої назви схиляються понад дві третини опитаних (66,2%). Близько чверті респондентів (28,6%) називають цю війну Другою світовою. Інші відповіді дали 2,4% респондентів, решта – вагалися з відповіддю. Протягом останніх 9 років переважна більшість називають цю війну саме Великою Вітчизняною.
Не обмежившись текстом, Віталій Кличко відвідав у Бердичеві Житомирський госпіталь для ветеранів і навіть заспівав для них пісню під гітару.

Влада вітає словами та черговим «пакращенням»
Президент Янукович узяв участь у низці урочистостей та проголосив декілька промов, присвячених Дню Перемоги. Він звертався і до ветеранів, і до всіх громадян, бо говорив не тільки про війну. Але жодним словом не згадав про вояків УПА, хоча закликав згадати «кожного»:
«Шановні наші ветерани! Шановні співвітчизники! У цей знаменний день – День Перемоги – ми згадуємо кожного, хто віддав своє життя за мир, спокій і процвітання нашої Вітчизни. Мільйони наших співвітчизників – воїни і мирні мешканці, батьки і діти – пожертвували собою заради нас, нашого сьогодення і майбутнього.
Схилімо у хвилині мовчання голови на знак шани і вічної пам’яті про загиблих!
68 років відділяють нас від того історичного дня, коли наш народ – разом з іншими народами колишнього Радянського Союзу та антигітлерівської коаліції – виборов перемогу у Великій Вітчизняній війні.
І кожного року ми знову і знову згадуємо уроки минулої трагедії, вшановуємо пам’ять загиблих, вітаємо і дякуємо нашим ветеранам. Це наша свята традиція і обов’язок, який ми зберігаємо і передаємо нашим дітям і онукам. Щоб вони знали свою історію. Щоб пам’ятали її героїв. Щоб наш народ і все людство не допустили більше таких трагедій. Сьогодні, в цей святковий день, я від щирого серця вітаю Вас зі Святом Перемоги. Для нас це свято стало справжнім символом загальнонаціональної єдності і гордості.
Завдяки подвигу наших ветеранів три покоління українців живуть під мирним небом.
Саме ви відстояли мир, захистили Батьківщину та внесли вирішальний вклад у перемогу над фашизмом. Ви зробили все для того, щоб ми могли сьогодні відзначати це свято.
Від усього серця радий тому, що Ви, хто вижив та переміг у цій страшній війні, хто невтомно кував Перемогу в тилу, і зараз з нами.
Моя синівська вдячність тим, хто назавжди залишилися молодими на полях битв.
У бойових діях на різних фронтах Великої Вітчизняної війни брали участь близько 7 мільйонів українців, 2 тисячам 69 з яких під час війни було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Із 104 двічі Героїв Радянського Союзу – 29 українців, тобто, кожний третій.
Серед трьох тричі удостоєних цього звання є наш співвітчизник Іван Микитович Кожедуб.
Партизанську війну на Україні по праву можна назвати другим фронтом для загарбників. Цей рух був непереможним, як і весь народ, що відстоював честь і незалежність нашої Вітчизни.
Ми пам’ятаємо не тільки подвиги воїнів. Честь і слава героїчним трудівникам тилу. Низький уклін жінкам, дітям, усім, хто в лихоліття ростив хліб, робив снаряди, ставив на ноги поранених, хто терпів, вірив і чекав.
Я схиляюсь перед вашою звитягою і безмежно вдячний за те, що ви зробили для України, для Перемоги, яка була здобута ціною вашого героїзму і самовідданості.
Для мене і для держави ви є уособленням сконцентрованого життєвого досвіду, совісті та високих моральних цінностей нашого народу. Ветерани – це наша гордість і наша слава. За оцінками військових істориків, понад 8 мільйонів людських життів віддала Україна.
У діючій армії загинуло майже 3,5 мільйона вихідців з України. До Німеччини на каторжні роботи з України було вивезено понад 2 мільйони молодих людей. Тягар війни та післявоєнної відбудови ліг на плечі народу.
Кров’ю, потом і слізьми мільйонів полеглих наших співвітчизників здобута наша свобода.
Наша держава пройшла довгий нелегкий шлях. І сьогодні ми можемо стверджувати – ми зберегли єдину і багатоманітну Україну, відновили її державність і заклали фундамент її майбутнього в колі розвинутих європейських націй.
Нам потрібно разом подбати про збереження зв’язку поколінь. Наша спільна історична пам’ять є однією з основ виховання молоді, реальним інструментом концентрації суспільної енергії навколо побудови сильної, демократичної України.
Тому перед усім суспільством стоїть найважливіше завдання – шукати шляхи до порозуміння і примирення між усіма сторонами трагічних подій Другої світової війни.
Ми маємо шукати внутрішній мир і спокій у діалозі між українцями і нащадками українців, які були розділені війною на ворогуючі табори.
Кожна сторона повинна намагатися зрозуміти іншу позицію. Зрозуміти, що треба бути разом, жити в одній країні, будувати спільне майбутнє.
Світова історія знає багато прикладів примирення колишніх супротивників.
Я глибоко переконаний – нацистський і радянський тоталітаризм відійшли у минуле назавжди і не повернуться ніколи.
Демократія, свобода та соціальна справедливість, духовність, життя та потенціал кожної особистості – такими є наші спільні цінності національного руху вперед.
Щоб бути вартим майбутнього, нам треба осягнути основний урок історії, зокрема, й історії війни. І він полягає в тому, що тільки в єдності наша сила, сила українського народу, сила України. І особлива турбота – нашим батькам і нашим дітям. Із 1 травня інваліди війни та учасники бойових дій у період Другої світової війни 1941-1945 років отримуватимуть підвищені пенсії. Новий щомісячний розмір пенсійної виплати становитиме 2 тисячі 548 гривень.
Ще раз вітаю вас зі святом, шановні співвітчизники, дорогі наші ветерани! Ми низько схиляємо голови перед вами. Ви навчили нас, своїх нащадків, головному – жити гідно, любити свою землю. Та не забудемо, не відкинемо у безпам’ятство високу істину – перемога над фашизмом була здобута не стільки бойовою технікою, скільки найвищими зусиллями, величезними жертвами, високим героїзмом наших людей. Ніколи не згасне наша пам’ять про ті роки.
З Днем Перемоги!»

Так що ж відчувати, відзначати, святкувати?
Усім, хто вміє аналізувати і бачити об’єктивний стан речей, зрозуміло: ще не скоро українці прийдуть до якогось єдиного розуміння та ставлення до подій Другої світової війни та того її відрізка, що починається з 22 червня 1941 року і який, за радянською традицією, в Україні продовжують іменувати Великою Вітчизняною війною.
Та ж традиція змалювала просту чорно-білу картину тієї війни: ворог в особі Гітлера та його фашистських союзників напав на нашу Батьківщину (тобто, СРСР), а наш героїчний народ під проводом Комуністичної партії розбив його і добив у барлозі – тобто, у Берліні 8 травня 1945 року.
Але з кожним роком тих, хто розуміє всю складність тієї війни, навчається бачити її в кольорах і відтінках, зростає. Українці дедалі більше розуміють, що Україна потрапила між жорна двох тоталітарних систем – сталінської та гітлерівської, що після фашистської окупації була відновлена комуністична окупація, що принесло багато бід українцям.
З часом до щораз більшої кількості українців приходить розуміння, що в тій гігантській битві в України була своя правда і свій національний інтерес, які були розтоптані.
Але попри усю складність історичних процесів сучасним українцям потрібно виробляти та формувати найбільш правильне ставлення до свого історичного минулого, пов’язаного, зокрема, і з подіями Другої світової війни.
На допомогу і тут може прийти соціологія. Респондентів запитували: «Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували одне одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який із наведених шляхів вирішення взаємних образ є кращим?»
Половина опитаних (53,8%) обрали відповідь «Потрібно примиритися і вважати, що не було ні правих, ні винних».
Водночас, 28,7% респондентів вважають, що потрібно, щоб винні обов’язково були покарані, навіть через багато років. Решта опитаних вагалися з відповіддю. Проте у випадку конкретних ініціатив – прихильників примирення виявляється значно менше.

	Колону фашистів ведуть Києвом 16.08.1944 р.

Так ідея примирення ветеранів ОУН-УПА та Радянської армії має майже порівну прихильників (34,6%) і противників (37,2%). Понад чверть опитаних поставилися до цієї ініціативи байдуже, або не змогли відповісти на питання.
Дещо більше прихильників (38,1%) і менше противників (31,7%) має ідея примирення ветеранів радянської та німецької армій.
Чи не тому письменниця і народний депутат від фракції «УДАР» Марія Матіос 14 травня 2013 під час виступу з трибуни Верховної Ради заявила, що Парламент повинен запровадити мораторій на пошуки правих і винних в історичних перемогах і поразках, відмовитися від політичного психозу на історичні теми і принизливого поділу людей на переможців і переможених: «Ми пропонуємо кожній парламентській фракції і позапартійним депутатам сісти за стіл переговорів і обговорити політико-правовий документ про принципи національної згоди, яку розробила партія «УДАР».
Конфронтація ніколи не об’єднає Україну. А всі розмови про примирення не будуть варті виїденого яйця, бо ще рік-два, і непримиренних навіки примирять не політики, а цвинтарні огорожі. Чому ми словесно змагаємося у тому, щоби дошкульніше сказати або про Східну Україну, або пекучіше принизити Західну Україну саме у дні поминання і згадування тих, хто переміг нацизм? Чому ми не хочемо робити таку українську політику, яку би підтримала вся Україна – від Путивля до Карпат? Будь-яка війна закінчується тоді, коли ховають останнього солдата.
Даймо небідно і спокійно дожити тим, хто воював по всіх українських, білоруських фронтах і воював за сьогоднішню Україну у лавах УПА. І залишимо цю суспільну деструкцію та конфронтацію у минулому. Кожен із них любив Україну по-своєму».
Вона підкреслила, що в «УДАРі» переконані – настав час політикам-парламентарям відмовитися від безперервного відкритого цькування історії і суду над нею. І настав час перейти до реальної національної згоди, адже в суспільстві є запит на громадянський спокій.
Післямова: Як би хто і до чого не закликав, варто сказати: в Україні триває процес становлення української нації, формування національної історичної пам’яті, а у такому випадку без палких і гострих дискусій не обійтись. Ось вони і тривають. Головне, щоб при цьому було безкровно, малохмарно і без опадів.
Вороги України також не дрімають і роблять усе, щоб нація якомога довше була несформованою та розділеною.
Але їм потрібно пам’ятати: 16 серпня 1944 року колону переможених фашистів провели вулицями Києва. І так може бути з іншими ворогами України.
Історія усе розставить по своєму і відділить зерна від полови, відсіє тих, хто тільки говорить правильні слова, від тих, хто всі свої сили, здоров’я і саме життя поклав за Україну, за волю, за свободу, за Людину, її гідність і можливість гідно прожити своє життя.