Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:

«І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м’ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.
І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям…
І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов’ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов’ї на другому покосі,– а крім того, дієприкметники з суфіксом -л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем-то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом -л- було б замінено російськими активними дієприкметниками з суфіксом -вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна– не затвердевшего зерна.
Чом так відрізняються граматичні форми українського оригіналу й російського перекладу?
Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш-немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом -л-– потемнілі, затужавілі.
Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють».– М. Номис), питущий («Я– не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою».– В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя».– І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!»– Т. Шевченко) тощо.
Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами -им- (невгасима любов), -ом- (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.
Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово «лежачий» є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість– лежати; в другій фразі слово «лежачу» виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по-українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».
Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп’є все». Так сказати по-українському можна, бо тут слово «питущий»– віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п’яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по-українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами– або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п’є некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання»,– або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п’ючи некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання».
Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови– уникати вживання форм активних дієприкметників– не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу?
Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки– як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним».
Часто краще замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.
Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали…». Тим, у кого є потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або– брали участь у виступах), зазначали…»
Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.

Пасивні дієприкметники
Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на -ний, -тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений– одягнутий, замкнений– замкнутий, затягнений– затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.
Замість пасивних дієприкметників із суфіксом -ем- у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат– наслідок, що його (або– який) одержуємо, сравниваемая величина– величина, що її (або– яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом -ува-, -юва-: одержуваний наслідок, порівнювана величина.
Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: «В накинутій на плечі сірячині,– порожні рукави обвисли перебитими крилами,– він стояв під стіною, в кутку» (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: «За війну він був чотири рази поранений» (І. Волошин).

Зауваження до низки дієприкметників
Бажаючий– що (котрий, який) бажає– охочий
Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?
Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись по-іншому, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий– він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по-старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».
Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи
На Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато людей у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова «отдыхающий» і пишуть: «У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій, самодіяльних концертів».
У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник «відпочиваючих», що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова «відпочивати» іменника відпочивальник: «…організовано розваги відпочивальників».’Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: «…розваги тих, що відпочивають».
Слово «відпочивальник» увійшло до наших Українсько-російського й Російсько-українського словників АН УРСР, і лишається тільки дивуватися, чому воно не витиснуло остаточно на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань словесного покруча «відпочиваючий».
Проте словом «відпочивальник» не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: «Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви…»,– або дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники…».
Відстаючий– що (котрий, який) відстає– відсталий
«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!»– читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».
Захоплюючий– що (котрий, який) захоплює, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знадливий, принадний
Газетну фразу «Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі» можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: «Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі»,– або скористуватись одним із прикметників– захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: «Особливо знадними й привабливими є подорожі…».
Знаючий– що (котрий, який) знається (розуміється, тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий
«Тут треба знаючої людини»– прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: «Здесь нужен знающий человек». Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника– знаюча, а по-друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто– «тямити на чомусь».
Цю фразу можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини».
Пануючий чи панівний?
До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, зумовлена дією різних сил, в основному– пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово «пануючий» суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.
Подорожній – що (котрий, який) подорожує – подорожній
«В руках у нього була «авоська», неодмінна супутниця всіх подорожуючих»,– написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по-українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: «У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують»,– або скористувавшись прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх».
Початкуючий– початківець
«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники»,– надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову «начинающий писатель» (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець-письменник, початківець-художник, початківець-композитор і т. ін. («Опублікування першої книги початківця– свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника».– Ю. Смолич).
Працюючий– що (котрий, який) працює– трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівник
Слово «працюючий» трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо– найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо– найкраща пора для відпочинку трудящих».
Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник».– М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним…»– П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв’язок свідомості мільйонів трудівників».– В. Еллан); трудар («Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі– юні, веселі і раді вільних полів трударі».– П. Воронько), трудяка («… я сів у тритонку до шофера Н. …Це був справжній трудяка».– О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії».– І. Ле).
Іменник «працівник» буває й відповідником російського «работник» («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу».– Я. Галан). Іноді помилково замість слова «працівник» уживають іменник «робітник»: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово «робітник» позначає трудівника тільки фізичної праці, а «працівник»– і фізичної, й розумової. Є ще іменник «співробітник», який відповідає російському «сотрудник» і є близьким за значенням до українського працівник– «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або– співробітників) цього науково-дослідного інституту…».
Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник
«Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих»,– читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник «утопаючий» звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав…)»,– або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван…».
Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається…»,– або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається…»,– але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово «утопаючий» виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати– утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».
Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає»,– замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води»,– замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник– відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «…закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).
Хвилюючий– що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний
У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу»,– де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки– це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».
Не тільки зі стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе».– Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце».– В. Козаченко), збудний (збудливий) («Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях».– Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина».– Словник за редакцією А. Кримського).
Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки– це бентежна розповідь про подвиг»; «Зворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!