Пам'яті відомого чиказького поета присв'ячую

В українській літературі є поети-патріоти,  імена яких,  на жаль,  мало відомі українському читачеві,  незаслужено забуті в силу різних обставин.  До цієї когорти і належить ім'я великого патріота України,  поета,  публіциста,  драматурга,  літературознавця,  педагога - Олеся Бабія.  Сподіваюся,  що моє літературне дослідження про останні роки життя О. Бабія заповнить білу пляму у нашій літературі,  і,  можливо,  у недалекому майбутньому на полицях книгарень ми побачимо перевидані твори славного поета,  які мають неабияке значення у розвитку українського письменства.

Олесь Бабій народився у1897 році в селі Середнім Калуського повіту,  в родині свідомого селянина.  Середню школу закінчив у Львові у 1912 році.  З початком першої світової війни сімнадцятирічний юнак опинився в австрійській армії,  коли ця армія склала зброю,  Бабій вступив до калузького куріння Української Галицької Армії і пішов здобувати Київ.  Потім у рядах армії Української  Народної Республіки пішов визволяти Західну Україну.  Коли поляки роззброїли армію УНР,  поет був призначений до табору,  інтернований у Калуші,  але йому вдалося втекти до Львова.

У Львові О.  Бабій,  разом із колишніми січовими стрільцями: Бабинським,  Купчинським  та Шкрумеляком,  1922 року організував групу поетів символістів "Митуса". Цей період його творчості дав йому найвищі мистецькі успіхи.

О.  Бабій працював журналістом,  а також брав участь в Українській Військовій Організації.  За політичну діяльність поляки переслідували поета,  і він вирішив переїхати до Праги.  У 1924-1929 роках О.  Бабій здобув у Празі вищу освіту,  закінчивши її ступенем доктора літературознавства - в Українському педагогічному інституті ім.  Михайла Драгоманова.

Повернувшись до Львова,  він був арештований польською владою за участь у конгресі ОУН і засуджений на чотири роки ув'язнення.

У 1939 році,  коли більшовики зайняли Західну Україну,  О. Бабій спершу емігрував до Холма,  де працював учителем гімназії,  потім подався на Словаччину,  а згодом опинився в Зальцбурзі.  Після закінчення війни  він переїхав до Мюнхену,  де вчителював в українській таборовій школі.  Відтак поїхав у Чикаго (США).

О.  Бабій не тільки поет,  але також прозаїк і критик - літературознавець.  Він написав ряд літературознавчих есеїв та статей  про М.  Шашкевича,   Ю.  Федьковича,  У.  Кравченко,  О.  Ольжича,  О.  Теліги.  Б.  І.  Антонича, Федюшку- Євшана,  Ніцше,  Шеллі,  Шекспіра та багатьох інших письменників. 

В українській поезії О.  Бабій почав як співець стрілецької слави,  з дозріванням свого таланту він розширив коло зацікавлень і написав ряд символістичних,  за технікою та тематикою цікавих творів.  Серед них є поезії філософського змісту,  де автор,  між іншим,  розглядає мислі Ніцше,  філософію Індії,  вчення Ісуса Христа,  ідею вічно-жіночого Гете та ідею Софії В.  Соловйової.  В поемі "Гімн землі" прослідковується - філософський трактат про походження земної кулі,  про людську історію та про життя і смерть.  Він майстерно оперує засобами алегорії,  цікавими поетичними парадоксами,  що відкривають різні значеннєві можливості,  а також сильними поетичними порівняннями.  У деяких його поезіях схрещуються елементи символізму та народної творчості,  образ і мелодія  зливаються в одну органічну цілість і перед нами виростають справді повноцінні поетичні твори.  В поезіях  і поемах ми бачимо постать поета  патріота,  який змальовує барвистий побут,  селянську працю та боротьбу українського народу за волю,  що чітко виражені в "Гуцульському  курені "- найвидатнішій,  за словами деяких серйозних знавців  літератури,  поемі 20-30 років у Західній Україні.

Різна доля судилася нашій інтелігенції.  Одні зросили кров'ю стражденну землю України,  інші - опинилися далеко від неї( хто в сталінських концтаборах,  хто- в еміграції,  в Західній Европі чи за океаном).  До останніх належить і О.  Бабій,  чиє ім'я віднедавна знову засвітилося на екранах нашої пам'яті і згадується в славній когорті поетів патріотів,  які назавжди прославили себе непохитною вірою в те,  що Україна буде незалежною.

... Творчість Олеся Бабія характерна свідомим національної ідейним скеруванням,  особистим відкликом поета на універсальні духовні вартості,  співчуття до людської долі й філософською при задумою письменника над хвилюючими питан­нями буття.  Уривок з його поеми" Світ і людина" вказує на притаманність поетового стилю й теми.

   ...Життя і смерть-то єдність,  суть двобічна,

    в ній злучений початок із кінцем.

    Природа вічна то й людина вічна,

   Світ не помре,  то й ми в нім не помрем.

 

   Нема Нірвани й смерти для людини

   Кінця й початку у життю нема

   Спадає листя в осінь з деревини,

    Що знов розквітне,  як мине зима.

 

   Заходить сонце ввечір,  - та не гасне,

   В нім не вмирає й атом ні один

   Воно знов сходить сяюче,  прекрасне

   І тьма зникає серед гір,  долин.

Останні перевидані твори поета "Світ і людина", "Жнива", "Дві сестри" змогли з'явитися тільки накладом автора.  Сумний цей факт очевидно свідчить про духовну кризу в нашій еміграційній спільноті,  непричетній до культурної праці своїх діячів.

У 1997 році на Калущині,  де народився Олесь Бабій урочисто було відзначено 100-річчя від дня народження поета.  До цього ювілею було видано книжку вибраних поезій  та деяких матеріалів,  що мали б дати більш-менш задовільне уявлення про О.  Бабія- поета і людину.  На черзі - проза,  драматургія,  публіцистика,  та твори для дітей,  - все це чекає на уважних дослідників і доброзичливих видавців.  Адже спадщина О. Бабія має врешті повернутися до людей. 

Олесь Бабій помер 2 березня 1975 року.

Завдяки п. Калині Дрогомирецькій,  жительці Чикаго,  маємо таке свідчення. "В останні дні свого життя О. Бабій  був дуже ослаблений і тому тільки читав,  писати вже не міг,  бо дуже тремтіли руки.  В такій позиції,  сидячого на фотелі,  спертого на стіну з книжкою в руках,  його застала пані Коваль.  Пані Коваль займалась його господарськими справами.  Піклувалась ним,  бо її щира українська душа відчувала,  що ця людина потребує допомоги.  Бо не раз говорила: "пані,  Він такий мудрий,  але не вміє дати собі ради".

В неділю Олесь Забродський,  Богдан Білинський,  Михайло Драгомирецький взялись до організації похорону,  щоб гідно і урочисто відпровадити нашого поета в останню дорогу на вічний спочин.

У понеділок був відправлений парастас,  а у вівторок панахида в присутності близько ста чоловік.  З обох сторін домовини майоріли прапори і з промовами виступали представники різних  організацій.  Особливо відзначалася промова поетеси Ганни Черінь,  про скромну і шляхетну постать нашого поета.

На другий день о 11 год.  в каплиці була відправлена панахида і останнє прощання з поетом.  На похороні були присутні письменник Роман  Завадович,  музикознавець,  професор Шуть,  знавець церковної музики,  професор  Мирон Федорів та ін.  Після відправи у церкві св.  Володимира і Ольги похоронна процесія ( 16 машин) вирушили на цвинтар св. Миколая.  Олесь Заброцький кинув до гробу  на труну грудку землі  з рідного села поета.  На могилі поета лунала пісня "Видиш брате мій",  яка розносилася цвинтарем,  відлунювала тихим болем в серці,  невимовною тугою за Україною. 

На поминках знайомі покійного ділились спогадами про творчість і життя Олеся Бабія.  Після молитви присутні розійшлися з памяттю в серцях про людину - ідеаліста,  котрий не раз казав,  що" життя треба приймати і любити таким,  як воно є". 

Біля могили (Олеся Бабія) в Чикаго

 На цвинтарі,  де вічність,  спокій без кінця

Поет і патріот на вічний спочин ліг.

Тут,  в чужині доживсь нагробного вінця,

Бо на землі батьків померти бін не міг.

 

Як той вигнанець - вічний мандрівник-

Він скрізь притулку для своїх пісень шукав,

Посеред велелюду звикав він і не звик

Тужив і край свій рідний споминав.

 

Жалівсь...  нещадною була його судьба.

Стерпів і глум зневаг,  і гніт тюремних днів.

З девізом жив " Життя- це боротьба".

Свою любов крізь всі позбавлення провів.

 

Він завжди йшов туди,  де видно всім

З талантом,  що мов смолоскип палав.

Боровсь за край,  мрів вільно жити в нім

Спочинок для бездій не поважав.

 

І час його ім' я до вічності несе...

Хоч мов полин гірке було його життя

В шуканнях хліба,  знання і пуття

Він,  як борець любив Вкраїну над усе.