Минулого тижня в Україні можна було б відшукати купу приводів для оптимізму: на календарі – весна, Шевченківські дні, люди з квітами на вулиці… І якби не багаторукі послідовники богині Шіви – все було б добре. Тим не менш, навіть в цій ситуації можна знати позитив: нам є куди рости і є з чим боротися...

Однак спочатку пропоную поглянути на батьківщину богині Шіви – Індію.
(Хто не знає: Шіва– бог-руйнівник і водночас творець у трійці головних богів індуїстського пантеону, час від часу показується людям у жіночій іпостасі – багаторукою богинею з намистом з людських черепів).
В останні кілька місяців Індію неабияк ворохобило. І все – через гендерне питання, якщо можна так сказати.
Чи не весь світ знає, що в Індії тривалими століттями існувало одне з найчіткіше розділених кастових суспільств. Поділ той існує й досі. У 1950 році поділ на касти… ні, не скасували – тільки офіційно проголосили всі касти рівними.
Однак крім поділу на брахманів, кшатріїв, шудр і тому подібних груп, в цій країні існує чіткий поділ на ще дві основні касти: жінок і чоловіків.
Чи то жінок там так зневажають, чи то так бояться – а раптом десь і справді багаторука Шіва вродиться, і почне мстити за всі поневіряння жіночої статі та збирати собі намисто – хто знає…
Як би там не було, але до жінок в країні ставляться як до товару – їх здають в оренду, продають, обмінюють. Якщо ультразвукові тести покажуть вагітній жінці, що в неї буде дівчинка – то, швидше за все, жінка зробить аборт. За даними захисників прав людини, за 10 років в країні було вбито 8 мільйонів ненароджених дівчаток. Сотням дівчаток-немовлят дають гормональні препарати – для зміни статі. Масова стерилізація жінок – буденне явище.
Офіційно влада називала таке становище загальнонаціональною ганьбою, але, тим не менш, нічого не робила, щоб щось змінити.

Та й влада в країні, котра вважається батьківщиною високодуховних практик, доволі цікава.
У 2004 році на парламентських виборах перемогла опозиційна тоді партія Національного Конгресу під керівництвом Соні Ганді. Тим не менш, маючи більшість в парламенті, Соня Ганді відмовилася від посади прем’єр-міністра. Є підозра, що вона просто добре пам’ятала, чим закінчилися спроби змінити країну для інших членів її родини.
Тому 22 травня 2004 року головою уряду Індії став Манмохан Сінґх – і, власне, він перебуває на цій посаді й зараз.
(Цікаво порівняти ці ж дати і сам сюжет з лінією розвитку політики в Україні – особливо для тих, хто любить поміркувати на тему «а що було б, якби?» Для прикладу, якби Тимошенко вчинила так само, як і Соня Ганді. Адже Юлія Володимирівна знала, на що здатна компанія Віктора Януковича, і не мала жодних ілюзій щодо їхніх намірів. Так, тоді зараз би життя самої Тимошенко – якби вона тоді вступилася – було б набагато кращим. Але яким було б тоді життя країни? Якби те масове пограбування країни, яке триває вже три роки, почалося ще у 2004 році?)
Здавалося б, індійцям в тому болоті з двох каст доведеться сидіти ще довго і нудно. Але цього року справа зрушила з місця. І причина для того була зовсім невесела. Жорстоке ставлення суспільства до дівчаток призвело до того, що жінок в країні менше, ніж чоловіків. Відтак, за найоптимістичнішою статистикою, як мінімум кожен четвертий чоловік в Індії – ґвалтівник. І якось так сталося, що саме цього року в Індії знайшлася купа люду, котрим то набридло. Кілька страшних зґвалтувань настільки обурили людей, що вони вийшли на багатотисячні демонстрації – які не тільки прокотилися всією Індією, а й поширилися на сусідні країни. Демонстранти, щоправда, не ставили особливо кардинальних вимог – здебільшого вимагали запровадити смертну кару для ґвалтівників. Влада пішла назустріч – законодавство в цій сфері справді зробили жорсткішим.
А от 8 березня Індія справді здивувала світ.
Щоб ушанувати пам’ять жертв жорстоких зґвалтувань, які сталися останнім часом у країнах Азії, Близького Сходу й Африки, в країні банк для жінок і фонду підтримки прав жінок.
Початковий капітал державного банку складе 185 млн. доларів. Організація буде в основному кредитувати жінок, які починають свій бізнес, і групи взаємодопомоги.
Звісно, як буде виконуватися це рішення – то вже інша розмова, однак сам факт доволі революційний – якщо взяти до уваги вже змальовану нами ситуацію з правами жінок в Індії.
До речі, ідея не нова – свого часу Мухамед Юнус, бангладеський економіст, заснував свій Grameen Bank (в перекладі з мови бангла «сільський банк») для бідних, тоді це був єдиний у світі банк, який надавав кредити лише жінкам – оскільки вони краще розпоряджаються грошима. Про становище жінки в Бангладеш може багато розповісти один-єдиний факт: чоловікові в тій країні для розлучення достатньо тричі повторити «Я з тобою розлучаюся». Сам Юнус з допомогою свого банку став лауреатом Нобелівської премії миру. «Це традиційні банки вважають, що кредити повинні отримувати ті, хто вже має гроші. Ми ж вважаємо, що право на кредит повинні мати всі! Адже найбідніші люди– не найгірші, часто вони бідні, тому що суспільство не давало їм можливості для самореалізації», – казав Юнус. І зараз він докладає зусиль для того, щоб побудувати «соціальний капіталізм», котрий би дозволив бідним зреалізувати себе у суспільстві…
…А тепер від бідних, нужденних і неграмотних Бангладешу та Індії перейдемо до наразі ще доволі непогано освіченої України.
Українці за рік «вклали» 76 мільярдів гривень (приблизно 10 млрд. доларів) – у що б ви думали? У алкоголь, цигарки та наркотики. Принаймні, так стверджує Держкомстат – тобто можна вважати, що це є найскромніші оцінки.
Справді, коли нема можливості чи бажання вкладати сили і гроші в щось конструктивне – починається самодеструкція, і то на загальнонаціональному рівні. А новини про те, що робить влада, це прагнення до самодеструкції і самоприниження тільки поглиблюють.
А ця влада, схоже, вирішила, що не варто чекати приходу богині Шіви – потрібно очолити процес, і запустити всі свої численні руки в державну скарбницю. І що вони роблять – що вони роблять…
Найперший кандидат на звання почесної богині Шіви – міністр хорони здоров’я Раїса Богатирьова.
Про її «мя’кі паси руками» над фармацевтичним ринком було відомо вже давненько. Для прикладу, ПАТ “Фармстандарт-Біолік”, до складу акціонерів якого входить син Богатирьової, отримало 2,74 мільйона гривень за протитуберкульозні вакцини. Крім того, донецька фірма і син Богатирьової отримали 40 мільйонів гривень на ліки для онкохворих. ЗМІ щось там писали про махінації з тими ліками – але користі з того не було жодної.
Однак днями народний депутат від “Батьківщини” Леся Оробець наважилася оприлюднити нову корупційну схему в цій сфері – бажання засунути руки в кишені громадян цього разу продемонстрували не лише Раїса Богатирьова, а й Костянтин Грищенко, та Михайло Чечетов.
Йдеться про законопроект про ліцензування імпортних ліків, завдяки якому останнім часом в Україні закордонні ліки зараз знайти вельми тяжко.
Саму Богатирьову свого часу підозрювали в тому, що вона таким чином хоче зробити, аби українці купували ліки тільки двох українських фірм – котрі прямо чи опосередковано пов’язані з її родиною. Про це свого часу говорила навіть «регіоналка» Тетяна Бахтєєва – що свідчить про глибоку внутрішню боротьбу у лавах ПР.
За даними пані Оробець, наразі в боротьбі за право прикластися до «теплого місця» і отримати купу хабарів за ліцензії на імпортні препарати перемагає Грищенко.
«Цілком можливо, що зазначеним законом ті ж таки лобісти хочуть ввести механізм, подібний до того, який діє на нашому автомобільному ринку, – пояснила Леся Оробець «Українському тижню». – Коли ввозяться всі агрегати в Україну, а тут вони просто складаються, і це вважається українським виробництвом. Так само, судячи з позиції пана Азарова, хочуть вчинити і з ліками, тобто щоб сюди постачалася готова сировина, з якої потім фасувалися медикаменти. Нібито так буде дешевше, плюс гарне прикриття – розвиток вітчизняного фармвиробництва».
Тим не менш, навряд чи пані Раїса залишиться без роботи і без грошей. Є ж ще й масовий випуск вакцин від найрізноманітнішх болячок – а це ж просто «золоте дно» для всіх шівоподібних. Адже фірма, до якої має певний стосунок син пані Раїси, займається ще й створенням вакцин.
Про те, що на українцях випробовуються закордонні вакцини, говорилося вже давненько. Говорилося і про те, що від вакцин – і закордонних, і українських – в Україні помирають діти.
Зокрема, в листопаді минулого року про це говорила та ж таки Бахтєєва. Вона нагадала, що “Фармстандарт-Біолік”, завдяки родинним зв’язкам безпосередньо Богатирьової, не раз фігурувала в скандалах зі смертю в результаті застосування вакцин: “Не вкладається в голові, коли компанія сина чомусь виграє тендери МОЗ на десятки мільйонів гривень! Це просто неприпустимо. Притому, що ми пам’ятаємо, як від вакцин цієї компанії сина Богатирьової помирали діти”, – сказала вона.
Мається на увазі препарат із серійним номером 300200000 – “Вакцина для профілактики гепатиту В”, – який був тимчасово заборонений 24 листопада 2011 року у зв’язку з летальним випадком. Проте в травні 2012 року МОЗ уклало контракт на постачання вакцин “Фармстандарт-Біолік” на суму майже 12 млн. гривень. Хоча з початку 2012 року за таном на листопад офіційно стало відомо вже про 8 нових летальних випадків серед дітей після щеплень.
І тільки в січні 2013 року скандальну вакцину заборонили – до того часу летальних випадків серед дітей було вже 11. Цікаво, чи пані Раїсі намисто богині Шіви ночами не сниться? Шию не тисне?..
Та й то може б зійшло з рук, але нардеп від “Батьківщини” Андрій Сенченко скерував відповідний запит до Генпрокуратури, в якому заявив, що підприємство сина Богатирьової “Фармстандарт-Біолік” виробляє смертельно небезпечні вакцини проти гепатиту В, які МОЗ закуповує в рамках державної програми.
(Цікаво, чи допоміг би той запит, якби в лавах ПР не розгорівся конфлікт за контроль над фармацевтичним ринком?)
Тепер цей скандал розгорівся з новою силою – і новими даними.
Депутат від “Батьківщини” Валерій Головко заявив, що на Полтавщині використовують дітей-сиріт для випробувань вакцин і медпрепаратів, що не мають акредитаційного сертифікату. Зокрема, випробовують Дорібакс – синтетичний антибіотик широкого спектра дії, застосовується внутрішньовенно. Чиї численні руки видніються за цим антибіотиком – наразі не відомо…
Тим часом решта владної верхівки багаторуко поповнює бюджет за звичним графіком.
Не встигли прив’янути квіти на могилі Шевченка, як виявилося, що вертодром в Каневі, котрий будували за бюджетні гроші – аби туристи могли швиденько дістатися до найсвятіших місць України з будь-якого її куточка, – незрозумілим чином перейшов у приватні кмітливі рученята. І то так гарно перейшов, що навіть народних депутатів туди не пускають.
А коштував той майданчик, між іншим, 87 мільйонів 700 тисяч гривень (майже 10 млн. доларів)…
І резиденція “Синьогора” цього тижня подивувала – з’явилася інформація про те, скільки коштують «комунальні послуги» для цієї «хатинки».
ГО “Резиденції “Синьогора” Держуправсправами президента України Віктора Януковича 6 березня уклало угоду з ВАТ “Івано-Франківськгаз” на постачання в 2013 році 300 тис. кубометрів газу на 1,42 млн. грн. Газ законтрактовано по 4727 грн. за тисячу кубометрів, що відповідає розцінками, встановленими НКРЕ. Також “Синьогора” в лютому уклала угоду з “Прикарпаттяобленерго” на забезпечення електроенергією на суму 1,45 млн. грн.
Дивакуваті журналісти відразу підрахували, що, для прикладу, київський слідчий ізолятор замовив електроенергії на 1,31 млн. грн. Лук’янівське СІЗО розраховане на понад 2800 арештантів. Знайшли з чим порівнювати… Якщо на Синегору чи Межигір’я бракуватиме грошей – то арештантів СІЗО взагалі посадять на педалі – динамо-машини крутити і струм виробляти…
Потішили й «альтернативні» претенденти в касту багаторуких. Рух «Чесно» знайшов найбагатшу жінку в Раді. Електорат комуністів був би в шоці, якби та новина до них дійшла. Найбагатшою «буржуйкою» Ради стала представниця фракції комуністів Оксана Калетник, яка в 2011 році заробила 8 млн. грн. Навіть Таїсія Повалій стільки не наспівала…
У всьому цьому багаторукому безладі погрози опозиції влаштувати революцію і провести акцію «Вставай, Україно!» звучать якось мляво. Погрози влади створити «фінансову поліцію», котра вибиватиме гроші з тих, в кого вони ще є, виглядають набагато реальніше. Однак якщо на волю вийде хоча б Луценко – я вже не кажу про Тимошенко – то навряд чи касті багаторуких допоможе будь-яка поліція з міліцією разом узяті…