«Сланцевий газ – це порятунок для України й подолання енергетичної залежності!» «Сланцевий газ – це шлях до екологічної катастрофи, це другий Чорнобиль!» Такі взаємовиключні висловлювання чуємо й читаємо щодня, не в змозі второпати, кому ж вірити. У тих, хто «за», свої аргументи, факти і навіть цифри у сотні мільярдів доларів, які ми, нібито, матимемо від видобутку сланцевого газу й продажу його надлишків. Ті, що «проти», здебільшого посилаються на думку авторитетних екологів, які пророкують забруднення шкідливими відходами велетенських територій і масове отруєння джерел водопостачання. Обидві сторони посилаються на досвід Сполучених Штатів. Тільки одні бачать у ньому лише всілякі економічні вигоди, а інші – здебільшого – завдану природі й людям шкоду.
До цієї суто внутрішньої української дискусії, як і слід було чекати, долучилися політики, соціологи і публіцисти Росії, які відверто лобіюють інтереси Газпрому, який має намір і надалі за будь-яку ціну тримати Україну у своєму енергетичному зашморгу. Остільки наша країна перебуває в російській інформаційній блокаді, то тиск цей такий потужний, що вже багатьох збив із пантелику. Піддалися йому і наші опозиційні партії, які спершу дружно виступали проти намірів уряду розпочати розвідку й видобуток сланцевого газу, а тепер так само одностайно почали підтримувати його. Здійснили вони такий карколомний кульбіт заради того, щоб ніхто не зміг звинуватити їх у симпатіях до Москви. Однак мешканці Донбасу, Слобожанщини й Прикарпаття, яким видобуток сланцевого газу несе численні екологічні біди, вважають це зрадою їхніх інтересів. Розглянемо дещо детальніше складові цієї проблеми.

Перші ліцензії на розвідку сланцевого газу Україна видала компаніям «Shell» і «Exxon Mobil» ще в 2010 році. Тоді ж дослідники зробили прогноз, за яким наша країна займає друге місце в Європі за покладами цього альтернативного палива. А 24 січня в Давосі, в присутності Президента України Віктора Януковича і прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте, була підписана офіційна угода між Shell і компанією «Надра Юзівська» про поділ продукції від видобутку сланцевого газу на Юзівській площі в Харківській і Донецькій областях. Сяючи від задоволення, наш гарант сказав тоді: «Нам це вигідно, тому що це – інвестиції, за рахунок яких зростатиме видобуток енергоносіїв і поповнюватиметься бюджет».
Компанія Shell невдовзі оголосила, що вже найближчим часом для геологічного дослідження пробурить 15 свердловин на ділянці Юзівській, а цій території буде щорічно інвестувати по 2 млн. доларів США. Та це суща мізерія порівняно з тими винятковими пільгами, які Кабмін надав цій іноземній компанії. Він на 99% знизив плату за надання спеціальних дозволів на розробку копалин, що дозволить Shell не платити в українську казну близько 80 млн. доларів США. Тож, нехтуючи законодавством, уряд створює тепличні умови для компаній із видобутку сланцевого газу.
Усіляко підтримують таких іноземних інвесторів, що обіцяють нас ощасливити, і депутати Харківської та Донецької обласних рад, де бал правлять регіонали. Хоч жоден із депутатів не бачив тексту угоди з компанією Shell, та слухняна більшість дружно проголосувала за цього кота в мішку. Не зважили народні обранці ні на серйозні застереження екологів, ні на зростаючу хвилю народного спротиву видобутку сланцевого газу.
А ось американська компанія Chevron, яка стала переможцем конкурсу на розвідку й освоєння Олеського родовища на заході України, поки що не змогла отримати згоду Львівської та Івано-Франківської обласних рад, на території яких є родовище. А ще тут проект зіштовхнувся з жорсткою критикою політиків і захисників природи. Кілька днів тому міністр екології та природних ресурсів України – Олег Проскуряков – заявив, що Кабмін знайшов порозуміння з Львівською та Івано-Франківською обласними радами щодо угоди про розподіл продукції з Chevron у рамках розробки Олеської площі. Але вже наступного дня голова Львівської облради Петро Колодій спростував це твердження, бо Кабмін не надав проекту угоди з Chevron, тож депутати уявлення не мають, чим обернеться видобуток сланцевого газу для місцевих громад, чи є надійні гарантії безпеки для довкілля й людей.
Та все ж уряд Азарова налаштований на перемогу. За його найбільш оптимістичним сценарієм, через десяток років Україна буде видобувати близько 20 мільярдів кубометрів сланцевого газу. Згідно ж із контрактом, ми отримуватимемо лише половину чи третину від цієї кількості, а споживає країна щороку 40-50 мільярдів кубів енергоресурсів. Тож обіцяне нам подолання залежності від російського Газпрому виглядає звичайнісінькою маніловщиною.

Прихильники українського сланцевого газу постійно ставлять нам за приклад США, які завдяки його видобутку перевершили російський Газпром і стали одним із найпотужніших імпортерів енергоносіїв. Сьогодні в США добувають уже понад 50 мільярдів кубічних метрів сланцевого газу, а впродовж найближчих років збільшать видобуток до 400 мільярдів кубометрів. Хвала їм, але при цьому ніхто не говорить, що там використовуються родовища, здебільшого, на безлюдних, пустельних територіях, на яких земля непридатна до продуктивного використання і немає водних пластів. Замовчуються і факти про катастрофічні наслідки для довкілля у зв’язку з промисловим видобутком сланцевого газу. Про це правдиво й образно розповів у своїй документальній стрічці «Газ-ленд» американець Джош Фокс. У ній зображено спотворену, позбавлену життя, отруєну на місці видобутку «сланцю» землю, кран пенсильванського фермера, з якого тече в буквальному розумінні слова «вогняна вода», яка спалахує від насиченості газом. Цей фільм доцільно було б показати саме зараз і в Україні.
Незважаючи на вимоги екологів, українська влада не бажає оприлюднювати технологію, за якою Shell буде видобувати сланцевий газ на Юзівській площі, а Chevron – на Олеській. Чи можна вірити міністрові екології і природних ресурсів Едуардові Ставицькому, який каже: «У мене є стовідсоткова впевненість, що екологічних ризиків немає»? Для світу вже не секрет, що видобуватимуть «сланець» у нас, як і в Америці, з використанням гідророзриву пластів землі. Експерти екологічної групи «Печеніги» змоделювали й наочно показали на своєму сайті, що це таке. Їм слово.
«Буримо свердловину. Дуже глибоку свердловину. Закачуємо туди тисячі літрів води. Не простої води, а води, отруєної 596 різними хімічними присадками: кислотами, загусниками, стабілізаторами, антиоксидантами і т. п. І підриваємо. Підриваємо. Підриваємо. Так краще, так пласт, в якому ми пробурили свердловину, сильніше зруйнується. Ми можемо зробити в одній і тій же свердловині до 18 вибухів. Але вже після перших вибухів ґрунтові води стануть непридатними для пиття, у тварин почне випадати шерсть, а вода з колонки матиме металевий присмак або забарвиться. Ви можете просто піднести сірник до крана з водою й отримати вибух. Газована вода з метаном».
Ніде у світі сланцевий газ не добувають на територіях із такою щільною густотою населення, як у Донецькій і Харківській областях, поблизу таких великих міст, як Краматорськ (165 тисяч мешканців), Слов’янськ (118 тисяч), Дружківка (61 тисяча), Красний Лиман (23 тисячі), Сіверськ (12 тисяч), Ізюм (52 тисячі), Балаклія (30 тисяч), Барвінкове (10 тисяч), на найбільш родючих у світі ґрунтах, де безліч річок, озер, водосховищ. А чи можна занапастити території Львівської та Івано-Франківської областей, наші Карпати, де природа створила ідеальні умови для рекреації? Сьогодні Україні треба думати не про небезпечні технології видобутку сланцевого газу, а про сучасні технології використання сонячної, вітрової енергії, біопалива.

Спочатку проти видобутку сланцевого газу в Україні дружно ополчилися всі опозиційні партії, а «Батьківщина» навіть зареєструвала в парламенті відповідний законопроект про мораторій. Водночас проти «сланцю» виступили комуністи, які завжди вели проросійську політику, та громадський рух Віктора Медведчука, кума російського президента. Компанія виявилася більш ніж дивною.
А потім без будь-яких аргументованих пояснень опозиція почала раптом рачкувати й відмовлятися від своїх попередніх слів. На брифінгу у Верховній Раді 18 лютого голова фракції «Батьківщина» – Арсеній Яценюк – ошелешив усіх заявою: «Цей законопроект про мораторій відкликаний нами тому, що ми вважаємо, що Україна має бути енергетично незалежною й енергетично безпечною. А щодо екологічних питань, то вони мають бути предметом окремого правового регулювання й окремого закону».
Лідер партії «УДАР» Віталій Кличко в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» висловив надію, що видобуток сланцевого газу забезпечить левову частку енергетичних потреб держави. А услід за ним і лідер партії «Свобода» – Олег Тягнибок – на зустрічі з представниками «Європейської бізнес-асоціації» заявив, що його політсила не проти видобутку сланцевого газу. Усупереч словам своєї колеги, голови парламентського комітету з питань екологічної політики Ірини Сех, яка виступає за мораторій на проведення гідророзриву пласта – єдиної нині технології, яка дозволяє вести промисловий видобуток сланцевого газу, О. Тягнибок усе ж зважився сказати від імені партії сланцевому газу «так». І тут же додав кілька «але»: «У нас є три питання – екологічна безпека, участь громади у прийнятті рішень і розподіл прибутку. Якщо всі вони будуть усунені, ми, звичайно, підтримаємо видобуток сланцевого газу...»
Лукавить наша опозиція, прикриваючись тим, що керується розсудливістю та економічною доцільністю і наївно вірить, що знайде підтримку в людей. У вкрай незручне становище поставили лідери партій і своїх колег на Донбасі та Харківщині, які в суді оскаржують рішення облрад про підтримку угод щодо видобування «сланцю», беруть активну участь у численних акціях протесту мешканців міст, які потрапили в зону Юзівського родовища.
Коли опозиціонери хочуть знати думку про свої газосланцеві маневри, то хай би зазирнули на численні сторінки у Контакті та Фейсбуці, відкриті вже досить численною антисланцевою Інтернет-спільнотою. Спеціально для них процитую кілька найбільш коректних висловлювань. «Ірина Сех недавно в прямому ефірі по ТВi заявила, що ВО «Свобода» не проти видобування сланцевого газу, головне, мовляв, що скажуть експерти. А хто сумнівається, що проплачені експерти скажуть: «Давай, бури!» «Якщо якась партія виступала проти сланцевого газу, а потім різко передумала – це означає, що її прикормив Шелл. Упевнена, зараз багато партій непогано заробили на своїх політичних іграх із Шелл. Особливо «потішила» всіх «Батьківщина»! Подати законопроект про мораторій, а потом його забрати – можу уявити, скільки це коштувало!»

На відміну від збитих із пантелику політиків, громадськість України розцінила рішення влади про видобуток сланцевого газу як наругу над народом, який, за конституцією, вважається володарем надр.
На масові акції протестів уже вийшли мешканці регіонів, де фактично запланована рукотворна екологічна катастрофа світового масштабу.
Близько двох тисяч мешканців міста Слов’янськ, Донецької області, 24 лютого провели мітинг, протестуючи проти угоди з компанією Shell, якій дозволено видобувати сланцевий газ на Юзівському родовищі. Акцію, яка відбулася без використання будь-якої політичної символіки, підтримала міська організація ВО «Свобода» та кілька громадських організацій. Її учасники підняли транспаранти з написами «Згуртуймо свої протестні ряди – врятуймо Слов’янськ від сланцевої біди!», «Не смійте нівечити нашу природу!», «Видобуток сланцевого газу – це Чорнобиль для Донбасу», «Добувайте газ у Міжгір’ї».
Виступаючі обурювалися, що влада не радилася з людьми, приймаючи рішення про видобуток «сланцю». Свободівець Віталій Киркач-Антоненко, зокрема, сказав: «Кримінально-олігархічна влада продала людей, і їй байдуже до нашого життя й здоров’я. Регіоналам стоять перед очима мільйони доларів прибутків, за які вони легко продадуть нашу екологію, наше здоров‘я. Нам загрожують хвороби, нам загрожує смерть. Нам загрожує винищення природи й екологічні катастрофи. Усі повинні усвідомити: якщо ми зараз не піднімемось – то ми тут помремо, а вони роз’їдуться по закордонах і жируватимуть на отримані мільйони. Тому піднімайте голови! Влада боїться вулиці, боїться народу. Лише коли народ піднімається, вона починає ворушитись, тож нехай влада нас почує!»
На завершення мітингу було одностайно ухвалено резолюцію з вимогою до влади – припинити розвідку і видобуток сланцевого газу на Донбасі, провести місцевий референдум, на якому поставити на голосування питання про заборону видобутку сланцевого газу, а також накласти мораторій на його розвідку й видобуток по всій Україні. Перед цим із такими ж вимогами у Донецьку виступили матері разом із дітьми. Мітинги протесту відбулися також у Харкові та інших містах.
До небайдужих громадян, що вийшли на вулиці, долучилися ще й тисячі стурбованих долею України, які відкрили у соціальній мережі кілька сайтів антисланцевої Інтернет-спільноти. Один із донеччан розмістив кілька чарівних фото Блакитних озер поблизу національного заповідника «Святі гори», окрасою якого є Святогірський монастир. Тут щоліта відпочивають і набираються сил тисячі мешканців Донбасу. «Ви дозволите, щоб ця оаза здоров’я перетворилася на отруйне болото? Вам мало було Чорнобиля, хочете його повторення?» – запитує автор світлин.
Активісти антисланцевої Інтернет-спільноти звертаються до тих, хто ще не прокинувся від сну, закликаючи їх відмовитися від позиції «моя хата скраю, якось воно буде». Переважна більшість із них готові вийти з акціями протесту у своїх містах і селах. Тож масовий спротив покровителям компаній Shell і Chevron із кожним днем стає все потужнішим. А зрада опозиційних партій, що сказали «так» видобуткові сланцевого газу, лише до краю загострить політичну ситуацію. Звинуватити ж протестантів на сході й заході країни у лобіюванні бізнесу російського Газпрому нікому не вдасться. Адже люди постають за збереження нашого спільного народного багатства – надр, відстоюють своє право на життя в екологічно придатному середовищі.