Ось і дочекалися українці нового складу Кабінету міністрів України. А чекали довго – майже 2 місяці. Спочатку після парламентських виборів, коли стало ясно, що успіх опозиційних партій, особливо ВО «Свобода» є певним сигналом наростання суспільного невдоволення, радикалізації настроїв, бажання змін.
Багато хто тоді запитував – невже влада не помітить цього сигналу? Невже той, хто обіцяв «почути кожного», втратив слух настільки, що не чує тривожного набату?
Отже, у Президента Януковича була можливість розпочати якісь зміни, висунувши на перший план якісь такі фігури, які б викликали не тільки інтерес, але й повагу завдяки своїм професійним вмінням та людським рисам характеру.
І першою такою фігурою мав би стати кандидат на посаду Голови Верховної Ради України. Однак Янукович змарнував свій перший шанс зробити сильний кадровий хід і висунув 66-річного, не яскравого, але особисто відданого йому регіонала Володимира Рибака, який усім своїм виглядом, слабким голосом справляє враження майже старого чоловіка, добряче втомленого життям.
Другою фігурою міг би стати новий Прем’єр-міністр. Але й другу можливість зробити сильний кадровий хід Янукович змарнував, не наважився. Він знову висунув багатократно перевіреного на відданість Миколу Азарова, про жалюгідні «досягнення» та логічну можливу відставку якого постійно писали і говорили останній рік майже всі.
Два роки Прем’єр М. Азаров у відповідь на гостру критику постійно жалівся суспільству на своїх «папєрєдніків», тобто, уряд Ю. Тимошенко, який, за його словами, залишив йому економіку в жахливому стані. Тому й успіхів немає, а звідки ж їм взятися, бідкався «наступнік» Азаров.
Тепер же, за іронією долі, для новопризначеного Прем’єра М. Азарова «папєрєдніком» став він сам і його уряд 2010-2012 років. Кому тепер сказати, що успіхів не буде тому, що кляті «папєрєднікі» довели економіку до руїни?
А те, що 2013 рік буде для України надзвичайно скрутним і обіцяє тільки погіршення у всіх сферах, вважають більшість експертів. Адже фінансово-економічної, промислової бази для зростання нема, не створили її Азаров та його попередній уряд. Ось і мають це розхльобувати тепер самі – уже в ранзі «наступніків».
Третім сильним кадровим ходом Януковича міг би стати новий склад Кабінету міністрів України, який він оголосив 24 грудня.
Детальний аналіз складу цього уряду попереду, але звернемо увагу на головне – кого залишили, кого взяли і чому це зробили?
Для тих, хто очікував радикального оновлення складу Кабміну, є, начебто, підстави радіти – адже кадрове тасування вийшло дуже помітним. В уряді половина новачків, а половина вчорашніх урядовців, деякі з котрих при цьому поміняли посади.

Головна тема для невдоволення та протестів опозиції – на своєму місці залишився міністр освіти Дмитро Табачник. Очевидно, підтверджуються припущення, що його міцно тримає на плаву чи то Москва, чи то проросійське лобі в Україні. Адже такого валу критики, як Табачник, удостоївся за ці два роки хіба що сам М. Азаров. І що ж? Критика продовжується, а Табачник посміхається і продовжує сидіти у нагрітому кріслі.
Залишився міністром юстиції і О. Лавринович, якому пророчили крісло спікера. Головою ВР він не став, то може вирішили залишити Лавриновичу міністерську посаду як втішний приз?
Втішними призами, очевидно, Янукович не поскупився. Знявши Костянтина Грищенка з посади міністра закордонних справ, він зробив його віце-прем’єром, правда не зовсім ясно – з якими повноваженнями? Так само, тільки навпаки, вчинив із Раїсою Богатирьовою – забрав у неї посаду віце-прем’єра, але залишив міністром охорони здоров’я. Звільнивши Д. Саламатіна з посади міністра оборони, призначив своїм радником з оборонних питань. Пригнічену нищівним програшем на парламентських виборах та у судовому процесі зі соціологами Наталію Королевську призначив міністром соцполітики. Знявши Е.Ставицького з посади міністра екології, зробив його міністром енергетики.
Зате в Уряд зайшла ціла група невідомих широкій громадськості осіб. Навіть Прем’єр Азаров трохи розгублено сказав, що декого з них і він не знає.
Можете собі уявити ситуацію, коли на відповідальну посаду міністра призначається людина, яку не знає навіть досвідчений Азаров, що тусується у вищих колах країни уже два десятиріччя, всіх, начебто, бачив, всіх, начебто, повинен знати.
Повинен, але, як виявилося, не знає. Бо пишуть і говорять, що не Микола Азаров насправді сьогодні є главою Уряду, не він підбирає та рекомендує Президентові кандидатів у міністри, а так звана Сім’я – Віктор Янукович та його старший син Олександр, їхнє близьке оточення.
Ось і перші коментарі з приводу нового складу Кабміну однотипні – цими призначеннями, мовляв, зміцнюється головна Сім’я. З цим згодні майже всі.
Але виникає питання – а коли і яким чином зміцниться Україна? Який склад Кабміну потрібен, щоб в Україні зміцнювалася не тільки одна Сім’я, але й всі українські Сім’ї?
Чи вважає це пріоритетом своєї діяльності ставленик правлячої Сім’ї «наступнік» М. Азаров? Судячи з його діяльності у ранзі «папєрєдніка» – ні, не вважає.
Ось із таким Прем’єром і Урядом нам наразі жити. Принаймні, до 2015 року, до виборів Президента. А те, що вся діяльність влади, зокрема, і уряду, буде підпорядкована процесу концентрації в одних руках влади, ресурсів для перемоги Януковича на виборах-2015 – сумнівів нема.
Р. S. Свою партію Н. Королевська назвала, як пам’ятає читач, «Україна – вперед!» Впрягшись тепер у колісницю Азарова, вона – разом із Прем’єром – має показати – де у них «перед» і куди вони поволочуть Україну?

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»