В суботу, 17 листопада 2012 року, українсько-американська громада північно-східної частині Сполучених Штатів провела своє щорічне вшанування Голодомору скорботною ходою на відстань у майже п’ятдесят блоків, починаючи від Української Католицької Церкви Св. Юра і до собору Св. Патрика на 51-й вулиці і П'ятій авеню. Там відбувся реквієм екуменічної (Українська Католицька та Українська Православна) служби

(Панахида) на вшанування пам'яті жертв. Також відбулися пам'ятні заходи, що складалися з декількох промов і прочитання заяв. За аналогічним протоколом, така служба і заходи проводяться впродовж майже двадцяти років, відколи вперше були проведені за ініціативою Українського Конгресового Комітету Америки і зусиллям єпископа Української Католицької Церкви Василя Лостина за участю тодішнього єпископа Української Православної Церкви – Антонія.
Старший радник щодо Європи в Постійному Представництві Сполучених Штатів Америки в Організації Об'єднаних Націй – пан Вільям Поп – зачитав заяву Білого дому. У заяві, зокрема, сказано: «Ми шануємо мільйони людей, які втратили своє життя під час цієї штучно створеної катастрофи, в якій з українських господарств було вилучено всю худобу і сільськогосподарські культури у навмисній спробі зламати волю українського народу. Це данина мужності і стійкості українського народу, що навіть перед обличчям цієї недобросовісної жорстокості він не відмовляється від своїх прагнень до гідності, загальновизнаних прав і суверенітету». Відповідно до політики президента Обами – «перезавантаження» відносин з Росією – заява була ні особливо глибокою, ні жорсткою. Слово «Геноцид» не було вимовлено. Росія не згадувалася.
Однак позиція уряду США була врятована аналітичною, глибоко співчутливою і однозначною промовою сенатора-демократа Нью-Йорка – Чарльза Шумера – на вшанування жертв Голодомору.
Коли посол України в США Олександр Моцик підійшов до трибуни, очікування не були високі. Врешті-решт, він був в якості представника президента України Віктора Януковича, який зробив до сьогодні великий відкат з питань прогресу, що стосуються української ідентичності та духовності. Що ж, незважаючи на низькі сподівання, панові Моцику все ж вдалося розчарувати. Він почав формулювати, очевидно, свої міркування, природно, один раз користуючись навіть терміном Голодомор-Геноцид, але, здебільшого, називаючи Голодомор трагедією. Що більш важливо, без будь-яких посилань на свого президента. На той час, коли він підійшов до узагальнення свого виступу, стало зрозуміло, що ніякої заяви від президента Януковича не було. Пан Моцик був не в змозі компенсувати це упущення.
Боротьба Віктора Януковича з Голодомором почалася з його ганебного виступу перед Парламентською асамблеєю Ради Європи у Страсбурзі 27 квітня 2010 року, де він сказав: «Голодомор був в Україні, Росії, Білорусії та Казахстані. Це було результатом тоталітарного сталінського режиму. Але було б неправильно і несправедливо визнати Голодомор актом геноциду проти одного народу. Це була спільна трагедія для всіх людей, які жили на території колишнього Радянського Союзу».
Від денонсації в Страсбурзі Янукович і його люди зробили дуже мало для поширення інформації про Голодомор як в Україні, так і в рамках міжнародного співтовариства. Наприклад, Постійне Представництво України при Організації Об'єднаних Націй відтоді (2010, 2011 рр.) спонсорує щорічні, щоразу слабші, конференції в ООН, роблячи акцент на питанні нестачі харчів, з яким зіштовхуються багато країн, а не на темі безпосереднього вшанування Голодомору в Україні як геноциду українського народу, як це робилося в минулому. Деякі іноземні високопоставлені особи, які відвідують Україну, вважають за необхідність віддати данину пам'яті жертвам Голодомору біля меморіалу в Києві, роблять це часто без супроводу президента України.
Деякі стверджують, що зневага Януковича до Голодомору суперечить українському законодавству про Голодомор 2006 року, який залишається на папері. Це, ймовірно, так. Отже, Янукович вкотре нехтує законами України. Тим не менш, це навряд чи найбільший недолік Януковича. Що більш важливо, це підкреслює той незаперечний факт, що Віктор Янукович не є тепер і не буде ніколи президентом українського народу, хоча він може бути визнаний Президентом України. Мій американський товариш, відвідуючи Україну минулого року, сказав мені: «Здається, що ті, в українському уряді, просто не дбають про свій народ». Мій приятель не міг точніше влучити в ціль. Віктор Янукович просто не дбає про український народ, при цьому він тому і не відчуває його болю!