12 серпня у селі Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області відбулось освячення пам’ятника на могилі хорунжого Армії УНР. Доля загиблого воїна була невідома понад дев’яносто років. Встановити обставини смерті українського старшини та відшукати місце його поховання змогли активісти благодійної ініціативи «Героїка».

«Для відтворення біографії Тихона Хилюка нам знадобився цілий рік, – коментує координатор «Героїки» Павло Подобєд. – На пошук могили витратили ще декілька місяців. Інформацію збирали з різних джерел: серед архівних документів, зі свідчень односельців хорунжого, з-поміж військових спогадів. Оскільки хорунжий народився на території теперішньої Вінницької області, а був похований на терені Івано-Франківщини – пошукові роботи проводили у двох областях. Успіх пошуків був забезпечений завдяки допомозі місцевих краєзнавців: пані Ольги Полонської з Вінниччини та пана Дмитра Лупипсіва з Прикарпаття».
Дослідникам вдалось відшукати лише приблизне місце поховання хорунжого, адже сама могила, серед інших військових поховань, була знищена комуністами. Символічним є те, що гроші на виготовлення пам’ятника пожертвували доброчинці з центральних, східних та південних областей України. Звернення про допомогу до Івано-Франківської облдержадміністрації та до окремих депутатів обласної ради були проігноровані.
Попри сильний дощ на урочисте освячення пам’ятника, виготовленого у формі ордену Армії УНР «Хрест Симона Петлюри», прибуло духовенство Української Греко-Католицької Церкви, мешканці Нижнева, родичі Тихона Хилюка, посадовці з Тлумача та Івано-Франківська.
«На могилу дідового брата ми привезли землю з його родинного обійстя та воду з криниці. Вперше з моменту похорону за хорунжим Тихоном Хилюком було відправлено панахиду на цвинтарі», – розповідає внучата племінниця загиблого воїна пані Віра, яка прибула з Києва до Нижнева разом донькою Тетяною.
Довгі десятиріччя рідні Тихона Хилюка не здогадувались про його службу в Армії Української Народної Республіки та справжню причину смерті. Тепер історичну справедливість відновлено. Родичі вояка обіцяють щорічно відвідувати могилу, а нижнівські педагоги докладуть усіх зусиль, аби кожен школяр дізнався, що в їхньому селі похований вояк з Наддніпрянщини, який загинув, щоб Україна була вільною.  

Довідка. Благодійна ініціатива «Героїка» – громадський рух, який ставить на меті відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від часу появи (2010 р.) «Героїка» встановила понад 15 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях.
Історична довідка. Хилюк Тихін Феофанович (1883 – 29.08.1920) – хорунжий Кінної сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Народився у 1883 році в селі Гурівці, Бердичівського повіту, Київської губернії (тепер – село Гурівці, Козятинського району, Вінницької області). Родина Хилюків була заможною. Батько мав власний вітряк та добротну хату у Галасаївому кутку Гурівців. У господарстві допомагали четверо синів: Юстин, Омелько, Тихін, ім’я четвертого невідоме. Коли в селі занепала стара дерев’яна церква (1735 року будівництва), Феофан Хилюк виступив з ініціативою зведення нової. Відтак, Феофан став церковним старостою у відродженому храмі. Тихін закінчив вищу початкову школу. 5 березня 1920 р. вступив до Окремого відділу ім. Івана Сірка Армії УНР на посаду молодшого старшини кулеметної ватаги. З травня 1920 р. продовжив службу в Кінній сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник боїв з більшовиками в травні 1920 року за оборонну лінію Ямпіль – Чернівці. Від травня 1920 року і аж до самої гибелі брав участь в усіх бойових діях 8-ї бригади 3-ї Залізної дивізії. Під час спроб 41-ї радянської дивізії форсувати Дністер (Армія УНР утримувала 100-кілометрову ділянку фронту вздовж річки) проявив себе як хоробрий старшина. В одному з таких боїв, який мав місце 28 серпня 1920 року поблизу села Комарівка (тепер – Тернопільська область), прикривав тили 9-ї бригади кулеметним вогнем. Незважаючи на шалений натиск червоних, Тихін Хилюк не залишив свою вогневу позицію. Він був заскочений ворогом з-за спини і заколотий багнетом.
Завдяки хоробрості хорунжого Тихона Хилюка, козака Андрія Марчака, козака Єрмолаєва, хорунжого Василя Кривли, хорунжого Костя Пашкевича, сотника Віроцького 9-та бригада (декілька сотень вояків) Армії УНР уникнула загибелі в районі села Шкільна Гута. Сам Хилюк отримав важке поранення. Козаки перенесли Тихона через річку. Зупинились у місті Нижнів (тепер – село Тлумацького району, Івано-Франківської області). Наступного дня, 29 серпня, хорунжий Хилюк помер. Поховали українського старшину з військовими почестями на міському цвинтарі. Після Другої Світової війни його могила, серед інших військових поховань, була знищена комуністами. Мав дружину та четверо дітей. Подальша доля родини невідома.

Підписавши «мовний» закон, Янукович
остаточно показав свою антиукраїнську сутність

Чинний президент держави Україна – Віктор Янукович – підписав антиконституційну цидулку під назвою «Про засади державної мовної політики», чим фактично узаконив подальшу русифікацію України. Не визнавати цей факт – значить – називати чорне білим. Окрім того, таке рішення суперечить не лише здоровому глузду, але й конституційним нормам. Адже, українська мова є мовою нашої землі й основою ідентичності країни. Українська мова є державною мовою і мовою міжнаціонального спілкування. Вона вживається в усіх сферах суспільного життя країни. Держава не втручається у мову спілкування людини у приватному житті і гарантує вільний розвиток і підтримку мов національних меншин. Як не прикро, але розкол України за мовною та національною  ознакою набуватиме дедалі більших обертів. Цинізм Януковича давно не вражає, бо межі йому нема. Власне, суцільна брехня – це його життєве кредо, норма. Тобто, для нього збрехати – як дурному з гори бігти.
А ще – це фарисейство із зустрічами у Криму з українською інтелігенцією. Для чого був увесь цей пафос, штучне створення цілковитої ідилії порозуміння?! Зрозуміло, що лише для «галочки». Бо чхати цей, з дозволу сказати, гарант хотів на українську мову і на українську державність. Цим підписанням Янукович остаточно виявив свою антиукраїнську, свою холопську проросійську сутність. Режим цілеспрямовано йде на руйнування України як незалежної європейської держави. Нас свідомо заганяють у кремлівське ярмо. Далі буде більше. Скоро «рускоязичні панове», за спілкування рідною мовою нас, як при «совках», знову почнуть називати «жлобами», а за шанування національних традицій стануть цькувати. Наших дітей будуть вважати паріями серед «говорящих на правильном языке деток». А ще закон Януковича-Колесніченка-Ківалова прописав чітку технологію тотального звільнення України від формально державної української мови, її повного витіснення з усіх сфер громадського життя, перетворення її на мертву мову, подібну до латині.
В законі вони зробили все, щоб російськомовний ринок, частиною якого є Україна, неначе ядерним напалмом, випалив рештки української мови в інформаційній сфері, вбив залишки україномовного середовища, виштовхнув українську на мовний маргінес. І тепер – верх цинізму! – пообіцяли програму підтримки українській мові. Щоб і надалі зневага до України аж перла від першого-ліпшого російського «чинуші», причому, у формах, що одразу тягнуть на Ноту протесту МЗС? Щоб і надалі «п’ята колона» ревла від задоволення, не зустрічаючи у все більшій кількості регіонів жодного опору своїй руйнівній роботі від формально української влади? А ще – з такими темпами попереду на нас чекають Митний союз, ЄврАзЕс і «спільне» військо для захисту «спільних» же економічних інтересів. А як у Кремлі вміють творити великі спільноти, ми знаємо: наші діди пам’ятають це ще зі сталінських часів.
Одне зрозуміло з максимальною ясністю: підпис під мовним законом – це підпис проти України. Але цей підпис – не лише удар по всьому українському, це також і спонука. Спонука і мотив для всіх нас до об’єднання, спільної боротьби і спільної перемоги над режимом. Уже зараз, уже на найближчих виборах. Бо іншого виходу просто немає, якщо не хочемо, щоб від України лишилася тільки назва, та й та – не назавжди. Тож єднаймось для перемоги і пам’ятаймо клич: «Візьми до рук бюлетень, щоб не брати зброю».
Прочитай і дай іншим. Наша почтова скринька: [email protected] Читайте нас онлайн 4+ google та Вконтакт.