Найвідоміший в Україні літературний конкурс «Коронація слова» (котрий вже встиг вийти на міжнародний рівень) 31 травня вручив нагороди найкращим початківцям української літератури. Пропонуємо вам зазирнути за лаштунки конкурсу – і уважно поглянути на переможців. Отже, дуже особиста рецензія на церемонію.

За 12 років існування конкурс «Коронація слова» виплекав (не побоюся цього слова) цілу плеяду українських письменників. І вагу саме цього конкурсу не варто недооцінювати – доволі багато людей взялися за перо тільки для того, щоб вислати твір на «Коронацію». Одна річ – писати щось своє в шухляду з думкою спробувати щастя в приймальнях українських видавництв (доволі перебірливих загалом), інша – загорітися ідеєю виграти головний приз і взятися за перо саме з цією метою. Однак у цієї обставини є й неприємні моменти – зазирніть в інтернет і спробуйте порахувати графоманів. Для них навіть редакції газет – то вже подарунок долі, а що казати про літературні конкурси… Таким чином, літературний конкурс – це своєрідний зріз тих прошарків українського суспільства, котрі з тих чи інших причин дружать з пером (чи то пак клавіатурою). А відтак людей, котрі мають терпіння це ВСЕ читати, потрібно на руках носити і з них пилинки здумухувати  – за їхній справді титанічний труд.
Із зазначених причин особисто я сприйняла неочікуване запрошення взяти участь в журі з цілою гамою почуттів – однак цікавість до того, що ж там люди понаписували, таки взяла гору.

	Молода, але талановита письменниця Марина Соколян, володар спеціальної відзнаки за соціально-психологічний твір

Критерії оцінювання

На відміну від моїх колег по журі, котрі оцінюють тексти за суто літературними характеристиками – сюжет, композиція, стилістика, мова і так далі – маю ще кілька суто філософських критеріїв, котрими, на жаль, літературні критики не часто користуються.
Перший – то корисність образів твору для суспільства. Я про то вже не раз згадувала в «Молодіжному перехресті» – поки читач читає, його мозок в себе всотує зразки поведінки героїв. І чим краще, смачніше і досконаліше з літературного погляду описано характер, тим більше шансів, що читач візьме риси того характеру на озброєння.
Якщо поглянути на історію літератури, то найкращим зразком цього явища, мабуть, можна вважати Гете з його «Стражданнями молодого Вертера» – поява цього твору свого часу забрала життя багатьох читачів. «Лоліта» Набокова мала не настільки трагічні наслідки, однак теж лишила свій слід в історії не тільки літератури. І тому частенько бездоганний з філологічного погляду твір для суспільства може бути надзвичайно шкідливим. У наш час – з його тисячами творів – ця тенденція не настільки помітна, але вона є.
До слова, так само важливим є питання корисності твору для самого автора. Люди з доброю уявою можуть так захопитися витворюванням найменших подробиць життя героя (часом не дуже приємних), що потім їм самим доводиться «відстраждати» все «за себе і за того парубка». Однак цей нюанс читачеві відслідкувати набагато важче, хоча певні натяки вловити можна.
Другий критерій – те, наскільки автору вдається вловити проблеми, котрі найбільше турбують суспільство, а особливо – озвучити ті його біди, котрі до цього часу проживалися людьми мовчки. Фахівці з масових комунікацій добре знають про так звану «спіраль мовчання» – якщо одну і ту ж проблему має, для прикладу, кожен третій представник суспільства, але жоден з них в ній не зізнається, то у кожного з них виникає враження, що таке лихо трапилося тільки з ним – а решта людей «нормальні» і такої біди не мають. І тому література та масова культура відіграє важливу роль у тому, аби озвучувати такі речі. Деякі письменники вмудряються виловити проблеми, котрі залишаються актуальними ще довгі століття – за це їх і називають класиками.
Відтак третій критерій – те, як автору вдалося вирішити описану ним проблему. Тут маємо трохи слизьке місце – чимало авторів частенько люблять помудрувати в стилі «от якби наш герой мав мізки, то він зробив би так-то, але оскільки він мізків не мав»… І посилають героя в гузню, частенько – з негативним результатом. Як ви думаєте, що «намотає собі на вуса» читач – пару речень мудрування автора чи смачно описаний його шлях в гузню? Доволі часто трапляється така комбінація – описано поширену проблему,  але вихід з неї автор або й не шукав, або «списав з натури» – наприклад, що всі чоловіки – зволочі, а життя – несправедливе. Кілька тисяч таких творів – і матимете повністю морально забиту країну.

 

Свято починається…	Зінаїда Луценко щойно отримала другу премію у номінації «Романи»

Власне романи

	Міла Іванцова з третьою премією за романи, співачка Ілларія, письменниця Лариса Денисенко

Сам процес оцінювання творів організатори «Коронації слова» описували неодноразово, тому скажу коротко – твори підписані псевдонімами, тож жоден член журі не знає, чий твір він читає.
Зізнаюся, була приємно вражена творами.
Навіть твір, котрий писався однозначно тільки для «Коронації» – видно було, що продумати розв’язок сюжету автор просто не встигав – мав доволі цікаві моменти, якщо автор потренується, то щось цікаве може і вийде.
Загальна тенденція творів – доволі цікаві сюжети, непогана мова, але є один спільний, і, як на мене, дуже показовий момент. Коли автори намагаються взятися за філософію і поміркувати, чого ж їхні герої потрапили в таку халепу, майже завжди сідають в калюжу. Сідають – автори, а не герої, хоча герої теж. З філософією наразі в нас справа трохи гірша, ніж з філологією, однак – то справа наживна. Хоча, запровадити в школах уроки логіки не завадило б.
Тепер – конкретніше до творів.
Спочатку – про твір, який мені сподобався найбільше – за щасливим збігом обставин, цей твір виграв першу премію, тож я можу його хвалити і при цьому не кривити душею:)
Роман “Вві сні і наяву, або Дівчина на кулі”, автор, як з’ясувалося, Ольга Слоньовська, професор кафедри української літератури Прикарпатського університету.
Читачі «Молодіжного перехрестя» пам’ятають, що вже зо два місяці поспіль ми розглядаємо тему нарцисичних рис особистості, щоправда, ще не дійшли до того, щоб роздивитися, як впливають ці риси на стосунки батьків і дітей.
Цього разу на конкурсі ця тема з’являлася в кількох романах. І, на мій погляд, саме у Слоньовскої добре описана не тільки сама проблема, а й вихід з неї. Її героїня – незважаючи на, скажімо так, тотальне несприйняття з боку рідної неньки, таки знаходить правильний шлях в житті й гідно долає життєві перешкоди. В сучасній українській літературі, на жаль, це не так вже й часто трапляється. До того ж, роман ´рунтується на реальних фактах – і розвіює деякі поширені стереотипи: автору щастило на порядних людей серед військових чи навіть тодішньої партійної номенклатури (дія роману відбувається у радянські часи).
2-гу премію отримала Зінаїда Луценко із Черкащини за книгу “Необдумана Міловіца”. Теж майже біографічний роман, який авторка присвятила своїй бабусі. Героїня прожила тяжке – але як на мене, гідне життя. Моє особисте враження від роману трохи суперечливе – спроби автора обміркувати, чим же завинила героїня, що їй трапилася тяжка доля, скажімо так… потребують детальнішого опрацювання. Така доля – а основна дія роману розгорається в часи перед – під час і після Другої світової війни – на жаль, дісталася багатьом людям, і то не їхня вина. Разом з тим, авторка чомусь не дуже зауважує те, що її героїня теж досить гідно зустрічала ці нехай і надто жорстокі випробування долі…
Третю премію отримала киянка Міла Іванцова за роман “Гра в паралельне читання”. Головний герой – така собі людина-рослина, живе собі, куди вітер дує, однак характери головних героїнь прописані доволі цікаво, сюжет теж непогано задуманий.

 

Макс Кідрук роздивляється коробку з цукерками	Першу премію отримує Ольга Слоньовська

Перелік премій

	Для тих, хто не впізнав – це автор матеріалу роздумує, чи варто зливатися з червоною доріжкою…

РОМАНИ

1 Премія «Вві сні і наяву, або Дівчинка на кулі». Ольга Слоньовська (м. Івано-Франківськ)
2 Премія «Необдумана Міловиця». Зінаїда Луценко (смт. Цибулів, Черкаська обл.)
3 Премія «Гра в паралельне читання». Міла Іванцова (м. Київ)
Дипломанти
«Гастарбайтерки, або берлінський джайв». Наталка Доляк (м. Вінниця)
«Не вурдалаки». Світлана Талан (м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.)
«В Темнім Лузі, за Дунаєм». Юрій Коцегуб (смт. Нові Санжари, Полтавська обл.0
«Крамниця щастя». Анастасія Шевердіна (м. Луганськ)
«Загублена мама Веселої». Дана Дідковська (м. Київ)
«Капітан Алоїз». Олександр Гаврош (м. Ужгород)
«Реф’юджи». Наталка Доляк (м. Вінниця)
ПРОЗОВІ ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ
1 Премія «Ліга непарних шкарпеток». Галина Вдовиченко (м. Львів)
«Все починається в тринадцять». Валентин Корнійович Бердт (м. Харків)
Дипломант
«Обережно, діти!» Марія Ткачівська (м. Івано-Франківськ)
КІНОСЦЕНАРІЇ
1 Премія «Джульєтти». Надія Кошман (м. Київ)
2 Премія «Біженка». Наталка Доляк (м. Вінниця)
«Прапори свободи». Ілля Книш (м. Луганськ)
Дипломанти
«Гніздо горлиці». Василь Мельник (м. Чернівці)
«Одного разу на Дикому Сході». Владислав Івченко (м. Суми)
«Гульнара». Геннадій Завгородній (м. Дніпропетровськ)
«Родом з Городк»а. Ярослав Яріш (с. Ралівка, Самбірський р-н, Львівська обл.)
КІНОСЦЕНАРІЇ ДЛЯ ДЛЯ ДІТЕЙ
1 Премія «Карпатський кротон». Віктор Андрієнко, Ігор Письменний (Україна, Росія)
Дипломант «Мережина». Лана Ра (м. Київ)
П’ЄСИ
1 Премія «Кінець епохи вишневих садів». Надія Симчич (м. Київ)
2 Премія «Хліб по воді». Василь Босович (м. Львів)
3 Премія «Житіє Діогена Коринфського і Пінзеля Бучацького». Мирослав Лаюк (м. Київ)
Дипломанти
«Алхімія Карла ХІІ, короля Швеції». Олег Миколайчук (м. Київ)
«Історія одного замаху». Oлександр Мардань (м. Одеса)
«Ніч вовків». Олександр Мірошниченко (драматургічний псевдонім Олександр Вітер) м.Київ
«Заручники». Василь Трубай (с. Халеп’я, Обухівський р-н, Київська обл.)
П’ЄСИ ДЛЯ ДІТЕЙ
1 Премія «Лісова царівна і Зорегляд». Катерина Цимбаліст (м.Київ)
Дипломанти
«Принцеса Фінеса та її друзі». Анна Коршунова (м. Суми)
«Кольори життя». Катерина Аксьонова (м. Львів)
«Гора щастя». Неля Шейко-Медведєва (м. Київ)
«На галявині та в підземеллі». Богдан Мельничук, Галина Шулим (м. Тернопіль)
«Навчи мене співати». Анна Багряна (м. Київ, Україна та Республіка Македонія)
ПІСЕННА ЛІРИКА
1 Премія «Колискова сину». Анатолій Матвійчук (м. Київ)
2 Премія «Блюз кавового фусу». Ігор Жук (м. Київ)
3 Премія «Нез’єднанні». Світлана Дідух-Романенко (м. Бориспіль, Київська обл.)
Дипломанти
«Матінко-зозуленько». Любов Васильєва (м. Кременчук, Полтавська обл.)
«Харакірі». Валентина Гальянова (с. Лука-Мелешківка, Вінницька обл.)
«Несказані слова». Галина Березюк (м. Радехів, Львівська обл.)
«А донечка моя уже дівча». Галина Ткач (м. Київ)
«Спить жінка в мене на плечі». Омелян Мацьопа (с. Шибани, Бережанський р-н, Тернопільська обл.)
«Музика». Марія Влад (м.Київ)
«Кохаю». Оксана Ящук (м. Гнівань, Тиврівський р-н, Вінницька обл.)
«Весільний вальс». Валерій Фурса (м. Миколаїв, Львівська обл.)
ПІСЕННА ЛІРИКА ДЛЯ ДІТЕЙ
1 Премія «Рак». В’ячеслав Кукоба (м. Київ)
Дипломанти
«Грибочок-господарик». Оксана Радушинська (м. Старокостянтинів, Хмельницька обл.)
«Веселий Дощик». Наталія Демерс (м. Київ)
«Бабин котик». Роман Кусень (м. Львів)
СПЕЦВІДЗНАКИ
Спеціальна відзнака за найкращий історико-патріотичний твір: «Червоний». Андрій Кокотюха (м.Київ)
Спеціальна відзнака за твір:» Ти прости мені все горе... Я любив...» Гарольд Бодикін (м.Сімферополь)
Спеціальна відзнака за унікальність висвітлення героя в документальному фільмі: «Будинок, який побудував Лук’ян».Олександр Рожен (м. Київ)
Спеціальна відзнака за найкращий твір на тему мандрів і подорожей: БОТ. Макс Кідрук (м.Київ)
Спеціальна відзнака за найкращий еротичний твір: «Курва». Христина Лукащук (м. Львів)
Спеціальна відзнака за ексклюзивний жіночий твір: «Нічниця». Жанна Куява (с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл.)
Спеціальна відзнака від австрійського культурного форуму за твір: «Віртуалка». Ірися Ликович (м. Відень, Австрія)
Спеціальна відзнака за гумористичний твір: «Казка-притча про Нетака». Олег Чорногуз (м. Київ)
Спеціальна відзнака за соціально-психологічний твір: «Серце гарпії». Марина Соколян (м. Київ)
Спеціальна відзнака за гумористичний твір: «Тоталізатор». Олександр Куманський (м. Київ)
Вибір видавця: «Хмарочос». Валентин Терлецький (м. Запоріжжя)

 

Співає Антоніна Матвієнко	Вокаліст «Гайдамаків» Олександр Ярмола запалює ніч

 

Церемонія нагородження

На церемонію нагородження краще дивитися (фотографії додано) – було цікаво, окрім самої церемонії – дуже приємно було послухати Антоніну Матвієнко та Ілларію, та й Наталя Сумська з Богданом Бенюком непогано впоралися з дуетом Одарки й Карася. Засновники свята – Тетяна та Юрій Логуші – мабуть, заслуговують на окрему премію, не тільки за вклад у літературу та за вміння зібрати в одному залі купу творчих особистостей країни, а й за творчу винахідливість і терпіння. Принаймні, як на мене, без останнього вислухати натхненне читання еротичної поезії від Лесі Мудрак на сцені було б важко:)

Критики і конкурс

Наближення церемонії «Коронації слова» можна вважати зоряним часом для критиків – хто до неї, а хто і після один поперед одного висловлюють свої думки з приводу конкурсу. Деякі з них настільки цікаві, що гріх їх оминути.
Наприклад, автори «Дзеркала тижня» Ксенія та Пето Мацкевичі у своїй статті про українську літературу припускають, що, за їхніми статистичними даними, «у будь-якому романному самопливі, залежно від року, є від двох до чотирьох відсотків якісних текстів».
Відтак, припускають автори, якщо цих якісних текстів немає серед переможців – значить, то винні організатори конкурсу.
Автори опанували статистику, але цього мало – здалося би ще поцікавитися психологією і філософією творчості. Є ще така штука, яку напрочуд важко вирахувати статистикою – випадок, провидіння, сили підсвідомого, можна то називати, як заманеться, але про цю річ говорить багато дослідників, тож можу стверджувати, що вона таки є. Якщо талановитий твір не на часі, то як би ви не старалися його донести до широкої громадськості – в таких випадках жодна статистика безсила. Ну і про статистику: за іншими даними, реальною творчістю займається заледве один відсоток населення Землі. Все решта – переспіви (чи то пак, рімейки), більш або менш вдалі. Тому цифра «від двох до чотирьох відсотків» у сенсі якісних текстів особисто мені вважається дуже і дуже завищеною – навіть з погляду статистики…
Ще цікавіше виглядає твердження «справжньою рушійною силою конкурсу «Коронація слова» є марнославство… задоволення їхніх власних амбіцій». Шановні колеги, мушу вас глибоко розчарувати, але як мінімум 99% добрих вчинків істот з планети Земля мають своєю справжньою рушійною силою задоволення чиїхось амбіцій. Людей, у котрих була інша рушійна сила, можна порахувати на пальцях – Ісус, Будда… Ще багатьох знаєте? Тому уклінно прошу – читайте психологію, згодиться… З іншого боку, з думкою панів Мацкевич про Оксану Забужко та Люко Дашвар повністю погоджуюся. Але одна річ – вказати на недосконалість текстів Люко Дашвар – інша річ – розібратися, чому люди їх читають. В останньому жодні конкурси не винні, та й в тому, що ці тексти є популярними, великої біди особисто я не бачу. Особливо в порівнянні таким явищем як тексти Донцової.
Окремого слова заслуговують ті мої колеги, котрі полюбляють критикувати відвідувачів українських громадських заходів за не надто стильне вбрання або ж за відсутність смаку. Цього разу таким бажанням відзначився вельмишановний і дуже поважний сайт «Літакцент» – розкритикував кількох ще більш вельмишановних і поважних письменниць.
Я розумію, що чимала купа українських журналістів мріють про посаду, яку наразі обіймає Anna Wintour. Але панове і панянки, спробуймо бути реалістичнішими. Якщо ви хочете, щоб українська еліта краще вдягалася – не демонструйте аудиторії людей, котрі мають поганий смак, показуйте їй людей, котрі мають добрий смак. Якщо ви робите репортаж з літературного свята, і хочете показати, що у святі «все повинне бути прекрасним», і одяг теж – покажіть приклад! З власного досвіду проведення такого соціального експерименту можу сказати: бити вас ніхто не буде. Корона з вас не впаде. Нічого страшного не станеться, але світ хоч стане трошки кращим. Принаймні, на час свята.
Фото автора