У цю травневу світлу днину
Школа збирає усю родину,
Гляньте навколо, як нас багато!
Розпочинаємо шкільне прощальне свято.

Кожного року, ніби на замовлення, у цей день чудова та сонячна погода – складається враження, що і сили природи турбуються про те, щоб на душі у кожного було світло та радісно, адже день цей урочистий та, водночас, з відтінком смутку... Останній день у школі, останній раз – ти ще учень на декілька годин, але вже з гордістю відчуваєш себе дорослішим та впевненішим – зроблено вже один важливий та незабутній крок у житті – закінчено успішно Школу українознавства! Певно, кожен з десятикласників Школи українознавства при катедрі парафії св. кн. Володимира у глибині душі це відчував, коли після привітальних слів директора школи – п. Світлани Фаріон – урочисто заходив під звуки козацького маршу до зали, де їх вітали оплесками батьки, вчителі, молодші учні та гості.

День сьогодні такий незвичайний,
Сонце встало, умите в росі,
Скликав в школу нас дзвоник останній,
І зібрались на свято усі.

А далі було урочисте пов’язування стрічок «Випускник 2012 року», і право виступити надали десятикласникам, які востаннє проголошували свої слова зі сцени, які щиро та зі сльозами на очах дякували всім своїм учителям та дарували їм квіти, які не забули і про батьків, яким довелося інколи і примусово будити та водити їх до школи, а також – класному керівникові – п. Любі Ткачик, яка у стінах школи була і за маму, і за сувору та справедливу вчительку...

Стоять гурточком вчителі врочисті,
Про наші долі, певно, гомонять...
Спасибі вам за душі чисті,
За жар сердець, що полум’ям горять...

 

 

 

Як завжди, прийшов привітати випускників з успішним закінченням школи представник каси «Самопоміч» – після напутнього слова не обійшлося і без дарунків. Віталій Оприско, Людмила Возняк, Андрій Мороз, Юлія Сем’янів, Анжеліка Кузів та Олеся Любович – саме їм і було згодом вручено директором дипломи про закінчення школи, саме вони і були найбільшою гордістю Школи українознавства – завжди готові брати участь у будь-якому святі, завжди намагалися бути старанними та відповідальними... Та на цьому свято не закінчилося – тепер уже концерт продовжували інші учні, а випускники були почесними глядачами. Маленькі дошкільняти вже з гордістю можуть сказати, що вони готові до навчання у першому класі і згодом будуть гідними наступниками теперішніх десятикласників; а четвертокласники попрощались зі своєю першою вчителькою – п. Іриною Дідух, адже тепер і вони вже доросліші, готові освоювати важчі предмети п’ятого класу. Пролунали привітання і від інших класів Школи, було багато музики та віршів...
Солодким щемом озвалися у серцях кожного звуки прощального шкільного вальсу, який десятикласники протанцювали зі своїми батьками – на очі на хвилину навернулися сльози – невже ще один рік пролетів, невже ще один клас полетить у світи, невже можна і собі відчути гордість за це молоде покоління, яке так далеко від рідної землі все-таки залишається українцями у душі, яке прагне до рідного, яке поважає традиції своїх батьків та дідів і буде з гордістю передавати свої знання дітям та внукам?! Дуже хочеться у це вірити!

 

 

Востаннє дзвоник продзвенить завзято –
Той самий, що покликав в перший клас,
Прощальний вальс, розкинувши крилята,
В своїх обіймах закружляє нас.

За старанне навчання та зразкову поведінку багато учнів Школи українознавства було нагороджено похвальними грамотами, і хочеться сподіватись, що наступного року таких учнів буде ще більше. А от і останній дзвоник пролунав, і десятикласників знову під звуки маршу провели першокласники у щасливу та багату на нові досягнення та успіхи дорогу! Щасти вам, долайте перешкоди з високо піднятою головою, усміхайтесь та не забувайте рідного!

У добру путь, дорогі друзі!
В суєті не згубіть доброти,
Силу духу черпайте в любові.
Хоч нелегко вам буде іти.
Не цурайтеся рідного слова
І не зганьбіть своє чесне ім’я!