Позиціонування – це представлення. Себе або свого продукту. Форми позиціонування різні. Об’єднана опозиція обрала форму мітингу – на свіжому повітрі, під стінами Михайлівського собору, біля пам’ятника княгині Ользі, за кілометр від Софійського собору з пам’ятником Богдана Хмельницького. Так що символи оточували мітингувальників зі всіх боків.

Перед цим за декілька днів у ЗМІ з’явилися повідомлення, що бажаючим приїхати з областей на мітинг до Києва чиняться перепони. Зокрема, начебто, залякували автоперевізників, щоб ті не здумали везти провінційних опозиціонерів у столицю.

Але у підсумку майже усі бажаючі зібралися на Михайлівській площі, та ще й з комфортом розташувалися на сидячих місцях.

Панорама мітингу з висоти пташиного польоту була дуже гарною.

Мітинг з висоти пташиного польоту	Впевнений у перемозі опозиціонер з народу

12 травня на мітинг збиралися зі всіх вулиць і вуличок, які вливаються в Михайлівську площу. Ранок розгорався сонячний, люди були одягнені вже по-літньому, йшли з гарним настроєм, посміхалися.
Поступово опозиційна маса народу структурувалася, на перших рядах сідали люди відомі, знамениті, до сцени підтягувалися лідери опозиційних партій. Нарешті на сцені вишикувалася група своєрідної «президії». Легко впізнавалися обличчя провідних бютівців – віце-спікера Миколи Томенка, заступника голови партії «Батьківщина» – Олександра Турчинова, нардепа Сергія Соболєва, лідера «Фронту змін» – Арсенія Яценюка, двох В’ячеславів – нунсівця Коваля та лідера партії «За Україну» – Кириленка. На флангах та за їхніми спинами поступово вишикувалися й інші політики, причому обличчя багатьох широкому загалу були невідомими. Можливо, це були опозиціонери з глибинки.
На чільних місцях сиділи Патріарх УПЦ КП Філарет, Герой України поет Дмитро Павличко, інші політики, депутати, громадські та культурні діячі.
Увага аудиторії та журналістів була прикута до двох жінок – доньки Юлії Тимошенко – Євгенії та дружини Юрія Луценка – Ірини, чиї найрідніші люди є ув’язненими, але залишаються лідерами опозиції і за ґратами. Вони жваво спілкувалися, а потім обидві яскраво виступили.

 

	Євгенія Тимошенко та Ірина Луценко перед мітингом

Ті, хто з якихось причин не потрапив на мітинг, мали змогу дивитися його пряму телетрансляцію. Національна телекомпанія відмовилася транслювати опозиційний форум, зате це зробив телеканал ТВІ.
Мітинг відкрив О.Турчинов. Заявивши з порогу, що вся влада в Україні належить кримінально-олігархічному режимові на чолі з президентом Януковичем, який веде Україну до національної катастрофи, він надалі у різко звинувачувальному тоні констатував загальновідому ситуацію погіршення життя громадян України.
Після того О. Турчинов вийшов на тему репресій: «Бандитська влада у своїй діяльності використовує злочинні методи, вдається до злочинних репресій проти опозиції та її лідерів, проти простих громадян та невдоволених режимом Януковича. Внаслідок політично побудованих судів, за ґратами опинилися Юлія Тимошенко, Юрій Луценко та інші політв’язні.

	Керівник фракції БЮТ-Батьківщина у Верховній Раді – А. Кожемякін та голова партії «Фронт змін» – А. Яценюк – долають помилку роз’єднання перед початком мітингу

Кримінальні переслідування та катування опонентів владою перетворились на норму політичного життя в Україні. Нинішня влада поводиться на нашій рідній землі як справжні окупанти. Вони будують для себе розкішні маєтки, а простий народ вважають за ніщо, яке має покірно працювати для їхнього збагачення. Ми повинні їх зупинити. Майбутні вибори дають шанс для цього, і ми їх зупинимо. Ми зробили висновки з помилок минулого».
Зверну увагу читачів на те, що саме О. Турчинов вважає помилками минулого. Він назвав одну-єдину помилку – гонорові амбіції вождів та вождиків різних політичних сил: «Заради України ми відкинули свої амбіції. Найпотужніші опозиційні партії об’єдналися в одну команду об’єднаної опозиції – Союз демократичних сил, який захищає національні інтереси та виступає єдиною реальною альтернативою нинішньої влади. В основі нашого єднання – національні інтереси України, права і свободи кожного громадянина, європейські демократичні цінності й переконання. Ця влада не може далі керувати країною».
Читачі, що уважно відслідковують українське політичне життя останніх років, можуть згодитися зі мною, що помилок у національно-демократичному таборі було набагато більше. Не сказавши про них, О. Турчинов дав підстави уважним аналітикам думати, що нинішня опозиція або не усвідомлює усього спектру своїх помилок, або не хоче їх обговорювати, принаймні, публічно.
А це примушує надалі уважно слідкувати за їхніми діями і сигналізувати суспільству, та й самим цим партіям, про можливі симптоми повторення старих помилок.
Читачі можуть запитати: а чому це треба слідкувати за ймовірними помилками у стані опозиції? Чи не краще викривати помилки, неправильні дії і злочини влади?
На це відповім: влада веде таку очевидно нерозумну, а почасти й злочинну антинародну та антиукраїнську політику, що сама себе викриває з головою, на це не треба якихось спеціальних викривальних аналізів. Про це широко відомо, і все це повсякденно та детально обговорюється в українських та світових ЗМІ. А ось помилки опозиції обговорювати корисно, бо вони йдуть під гаслами принципово іншої політики, ніж політика нинішньої влади, називають свою політику народною, українською. Раз так, то ця політика має бути бездоганною. Тому і аналізуємо, тому й критикуємо при потребі, тому й вказуємо на помилки тощо.
Ключовим ідеологічним моментом цього форуму очікувалось оприлюднення програми об’єднаної опозиції. Її представив лідер «Фронту Змін» та перший номер виборчого списку об’єднаної опозиції – Арсеній Яценюк.
Але почав він також з теми об’єднання: «Уперше за 20 років української незалежності українські демократичні сили знайшли відвагу і мужність та об’єдналися. Об’єдналися задля того, щоб змінити країну. Об’єднались задля того, щоб показати – ми хочемо привнести в Україну нову якість політики, ми хочемо привнести в Україну нову якість життя, ми хочемо змінити нашу Україну, і ми хочемо сказати, що Україна – європейська держава. Мені прикро, що не всі сьогодні з нами. Але я знаю, що Юлія Тимошенко нас чує, і вона буде з нами, я вас запевняю в цьому».

Мітинг реагує…

Варто сказати нашим читачам, що не тільки Юлія Тимошенко та Юрій Луценко з відомих причин були відсутніми на цьому форумі опозиції. Не було тут і деяких опозиційно налаштованих політиків, зокрема, і Віталія Кличка, хоча він і надіслав привітання. Та про це пізніше.
А. Яценюк у своєму виступі із самого початку підкреслив історичність того виклику, який прагне подолати об’єднана опозиція: «Перед нами дуже складні історичні завдання, але на цьому майдані у нас є історичний шанс, і перед нами – історична відповідальність. Історична відповідальність за долю нашої країни, історична відповідальність за майбутнє кожного українця, історична відповідальність за те, якою буде країна. Я знаю, що ми здатні зробити цю країну найкращою на теренах Європи. Я знаю, що це країна – переможець, що це країна успіху, що це та країна, в якій хочеться жити. Але нам треба дуже багато зробити».
Спишемо на емоції ту частину риторики А. Яценюка, яка є нереалістичною. Адже в його надмірно пафосних словах: «Ми здатні зробити цю країну найкращою на теренах Європи. Я знаю, що це країна – переможець, що це країна успіху, що це та країна, в якій хочеться жити» – криється і правда, і неправда.
Правда у тому, що дуже багатьом українцям, зокрема, і мені з моєю сім’єю, тут хочеться жити, навіть у ці не найкращі часи. Але ж неправда, що тут хочеться жити усім – адже з року в рік опитування фіксують зростання еміграційних настроїв українців, передусім, молоді, а за тим і реального еміграційного витоку з України – і на заробітки, і назавжди.
Правда, що Україна є країною, здатною досягати успіхів, вона має значний лідерський потенціал, але суцільною країною-успіхом її назвати, на жаль, поки що не можна. З такою недолугою та антинародною політикою, яку вели та ведуть різні влади і режими за період Незалежності, є побоювання, що вщент розграбована протягом двадцяти років власними мафіозними угрупуваннями, технічно і технологічно відстала, зі знищеною наукою, Україна скоріше має шанс стати країною-катастрофою, ніж країною успіхом.
Пишу ці слова, а на душі гірко. Але це є правда, що поробиш.
Неправда і те, що «ми», тобто нинішнє покоління політиків, здатні зробити Україну найкращою у Європі. Для початку непогано, якби ми сукупним трудом влади і народу підтягнули Україну до рівня найскромніших країн Європи – Польщі, балтійських та балканських держав, Чехії, Словаччини, Словенії, навіть до рівня Греції, яка постійно перебуває на межі дефолту, але за рівнем життя все одно значно перевищує Україну. Щось не чутно, щоб із постійно кризових Португалії, Іспанії, Італії їхні мешканці їздили на заробітки в Україну, зате наших заробітчан в цих та інших країнах Європи і світу – хоч греблю гати. І просвітлення поки що не видно.
Тож, якщо лідери об’єднаної опозиції хочуть, щоб їх сприймали серйозно, їм не потрібно гриміти порожніми каструлями беззмістовної риторики у стилі Хрущова, який нам обіцяв комунізм у 1980 році, чи Горбачова, який запевняв, що до 2000-го року безкоштовними квартирами забезпечить кожну сім’ю в СРСР.
Потрібно з народом говорити серйозно і ставити прагматичні реальні завдання, нехай і важкі, нехай і такі, що звучать невиграшно. А коли приходити до влади, то ті обіцянки повністю виконувати. А цього ще не вдалося жодному Президентові, жодному Урядові України за останні два десятиріччя.
Це саме фактично підтвердив і сам Яценюк, який далі в промові сказав таке: «Погляньте, що відбувається. Кожен 10-й українець сьогодні не має роботи, кожен 4-й молодий українець отримує диплом і одразу отримує свідоцтво про безробіття. 80% українських сімей перебувають за межею бідності. У нас країна бідних людей і дуже багатих чиновників. У нас країна бідної нації, але розкішних апартаментів президента, уряду і тих, хто є біля нього.
Зовнішній борг країни сягнув 126 млрд. доларів. Кожен, хто нас чує, вже винен понад 20 тис грн. Це не наші борги, але вони поставили віддавати ці борги нам і нашим дітям.
Це країна повної і тотальної корупції та бідності, але це країна розкоші для президента, для його оточення. Це країна мільярдних статків для членів кабінету міністрів України.
Це те, з чим ми будемо боротись, і це те, що ми змінимо. Ми зробимо країну процвітаючою, ми зробимо країну справедливою і чесною, ми зробимо країну такою, де хочеться жити і пишатися своєю державою. Гідність для кожного, справедливість для всіх, чесність для влади – це те, з чим йдемо на вибори 2012 року. Це те, за що ми будемо боротися, і те, що ми привнесемо народові України».
І хочеться, послухавши цю нищівну констатацію стану країни, запитати Яценюка – а за скільки років з того жахливого безладу, який Ви так яскраво описали, можна досягти обіцяного Вами рівня «країни-переможця, країни успіху, найкращої на теренах Європи»? За скільки десятиріч? І чи взагалі потрібно про це говорити тепер, коли зарплат, пенсій, стипендій більшості українців не вистачає, щоб мінімально вижити?
Опозиція помиляється, якщо думає, що народ проголосує за неї тільки тому, що вона так щедро розсипає нереалістичні обіцянки, чим свідомо і цинічно обманює людей. Адже українці вже навчені гірким досвідом різних обіцянок, бо і тепер бачать, чим закінчилася обіцянка «покращення життя уже сьогодні».
Народ проголосує за опозицію не тому, що вона солодко співатиме, а тому, що хоче іншого типу влади – народного, іншого типу внутрішньої та зовнішньої політики – демократичної, проукраїнської та проєвропейської, іншої економічної стратегії – спрямованої на зростання добробуту народу, а не на збагачення мафіозної зграї чиновників та олігархів.
Саме такі позиції повинні бути закладені в програмі, саме таку політику, а не передвиборчу брехню, підтримають люди.
Але підемо за оратором далі. Ось як Яценюк охарактеризував програму, яку оголосив на мітингу: «Дорога громадо, сьогодні ми внесли на ваш розгляд проект програми Об’єднаної опозиції. З чим ми йдемо, для чого ми йдемо і чого досягнемо?
У нас є всього 2 місяці для того, щоб обговорити і остаточно затвердити цю програму. Але ця програма – це не просто документ. Ця програма – це те, як ми бачимо свою країну. Ця програма – це те, що ми хочемо зробити, для чого і для кого ми хочемо це зробити. А ми хочемо зробити для кожного з 46 млн. українців. Ця програма передбачає всеосяжні і глибокі зміни в цілому в країні і в житті кожного українця.
Для того, щоб розпочати зміни в країні, ми зобов’язані докорінно змінити систему державної влади і державного управління. Тому що ця система – це система корупції, це система збагачення і це система знущання над людьми».
Така ось преамбула була оголошена Яценюком – на обговорення виноситься проект програми, яка є поки що скоріше декларацією намірів, ніж технологією конкретних кроків до змін в країні.
Яценюк почав з питання влади та управління: «Хочу розпочати з першого, щоб зробити новий демократичний парламент з новою демократичною більшістю. Ми ліквідуємо монархію Януковича. Новий парламент прийме закон про порядок імпічменту і першим під імпічмент піде Янукович.
Ми проведемо широкі й всеосяжні реформи державного управління. Я хочу окремо зупинитися на ролі й місці парламенту. Не того парламенту, який сьогодні є відділом АП, а нового – народного українського парламенту, нової якості українських депутатів, які знають, що таке відповідальність перед народом України.
Новий демократичний парламент впровадить процедуру особистого голосування кожного народного депутата України. Новий демократичний парламент впровадить кримінальну відповідальність за порушення процедури особистого голосування. Якщо вони віддають картки, то нехай віддають депутатські мандати, пільги та привілеї.
Ми покінчимо з ганебною практикою невиконання Конституції. Кожен член парламенту буде знати свою відповідальність перед народом України, який голосував за нього. Ми запровадимо інститут відкликання народного депутата України. Він повинен знати, що його не обрали на 5 років для того, щоб він за державний кошт жив і користувався пільгами. Він повинен знати, що він кожен день буде під оком і відповідальністю українця, який за нього проголосував.
Окремо хочу зупинитися на питаннях пільг і привілеїв. Тільки в нашій країні може бути таке, що чим бідніший народ – тим багатше влада, чим бідніший кожен українець – тим багатший президент, його оточення і члени парламенту. Ми гарантуємо, що ми скоротимо витрати на кожного народного депутата вдвічі. Ми гарантуємо, що приймемо спеціальні закони, які внесені до парламенту і які блокуються провладною більшістю. А саме: ліквідація пільг і привілеїв, продаж усіх державних резиденцій, заборона президентові і його когорті користуватися державними коштами на свій розсуд, літати чартерними літаками, жити на широку ногу.
Ми продамо заповідник колишніх і чинних чиновників, який називається Конча-Заспа. Ми змусимо, щоб лікарня Феофанія обслуговувала народ України, а не народних депутатів і членів уряду».
У цьому місці палкого монологу А. Яценюка я посміхнувся, бо почув ще один заяложений «перл» демагогії. Адже добре відомо, що лідери опозиції, як і провідники влади, у Феофанії не лікуються – а тільки у закордонних медичних центрах. У Феофанії лікуються середні та нижчі верстви державних службовців, апаратні роботяги, які світу божого не бачать на своїй роботі, але отримують недостатньо, щоб лікуватися у висококласних зарубіжних медичних закладах.
Та й проста людина уже давно може лікуватися у Феофанії – на комерційній основі, за гроші. Але ж у нас тепер і найгірша лікарня без грошей не робить і кроку. Не даси санітарці кілька гривень – вона тобі й судно не подасть, це добре відомо.
Тож «віддати народові» Феофанію, що обіцяє кожна опозиція перед кожними виборами, – це демагогія з того ж розряду, що «віддати Зимовий палац революційному народові у 1917 році». Розорені, розграбовані, спалені маєтки,палаци і замки по всій території України ще й досі є кричущими пам’ятками тієї демагогічної політики, коли щось високорозвинене «віддають народу».
Не віддати порівняно високоякісну лікарню Феофанію «народові», щоб вона через кілька років при такому фінансуванні, яке виділяють усім лікарням країни, перетворилася у ще одну нікчемну лікарню, а підтягувати до рівня Феофанії хоча б для початку обласні лікарні в кожному краї України – ось що треба обіцяти і робити.
Читач може мене запитати – а чого це Ви так критикуєте Яценюка? Ви що, за владу, за Януковича?
Я критикую тому, що виступаю за правду в устах політиків, проти порожніх обіцянок, брехні та маніпуляцій людьми, в чиїх би вустах вони не звучали. Коли вже опозиція позиціонує себе чеснішою, моральнішою, ніж влада, то категорично не можна опускатися до порожніх нереалістичних обіцянок, відвертої брехні, гри на заздрості та інших не найвищих почуттях. Якщо є грам неправди, то перестаєш вірити й кілограмові правди.
Даю голову на відріз, що коли у Януковича колись відберуть розкішне Міжгір’я, то там буде не Академія дитячої творчості, не музей, а резиденція чергового пана-високопосадовця, можливо із тих, хто нині волає в опозиційних рядах про справедливість і народ, або ж її викупить черговий олігарх, але уже з виборчого списку нинішньої опозиції. І гвинтокрили з броньованими лімузинами, які нині катають Януковича із соратниками, залишаться на балансі Державного управління справами і будуть обслуговувати чергових очільників держави.
Бо після Кравчука при Кучмі, а після Кучми – при Президентові Ющенку витрати на Адміністрацію Президента та Уряду не тільки не зменшилися, але і значно зростали, а де вже по світах не каталися Леонід Данилович та Віктор Андрійович без очевидного успіху – важко й згадати. Ще більше у рази виросли витрати при нинішньому режимові Януковича. Що ж міняється у витратах на себе улюбленого?
Так що хочеться сказати усім: «Без демагогії, панове, без демагогії і брехні».
У опозиції є можливість, і вона зобов’язана говорити правду народові, озвучувати реальні плани і переконувати виборців, що саме за ці важкі плани, за необхідність затягування поясів, за довге очікування успіхів опозиція просить проголосувати, бо клянеться, що ці багаторічні труднощі будуть у ім’я України, але влада при цьому буде чесною, скромною, буде ділити труднощі з людьми.
Бо за минулої каденції Президент В. Ющенко, Прем’єр Ю. Тимошенко, спікер А. Яценюк та їхні команди, маючи невелику, але, все-таки, більшість у Верховній Раді – тобто, повну владу – нічого революційного не зробили, щоб покращити життя народові і підняти економіку, зміцнити державу. Правда, не так грабували Україну, як нинішні, не так утискали українство, не так оббирали простий люд. А це вже багато, як ми тепер бачимо…
Яценюк продовжував викладати головні тези програми…

Світлини з Інтернет-сайтів та Світлани Шеремет’євої і Поліни Опухлої, яким дякую за допомогу