Уже минуло близько двох десятків років, коли були написані спомини українця з походження, дипломованого інженера, успішного бізнесмена, президента однієї з північноамериканських корпорацій та відомого мецената, що натепер замешкав у США, уродженця уславленого міста Миргород Олексія Григоровича Воскобійника під наголовком «Повість моїх літ. Публіцистичні спогади».

Розбіжність між внутрішніми переконаннями, поглядами, думками та реальними діями людини, не зрідка вимушеними - це болюча проблема і для окремої особистості, і для людства взагалі. Як у минулому, так і в сучасності. Тому щасливою є та людина, той історичний діяч та політик (може, в першу чергу, саме політик), який діє відповідно до настанов власної совісті, робить і захищає те, у що справді глибоко вірить.

Продовження.
Початок у № 34

Ми продовжуємо нашу розповідь про Героя України Левка Григоровича Лук'яненка. Цього разу йтиметься про те, чим ця Людина-Легенда переймалася після закріпленого на папері відновлення української державної незалежності.

Часом як причеплять до когось ярлики-наклейки, так вони й супроводжують людину все публічне життя. А по життю й поготів. Живих свідків звитяг того, про кого сформувалися ті чи інші усталені уявлення, лишається дедалі менше. Опублікованих у загальнодоступних джерелах документів також.

За останні півроку від нас пішли троє титанів українства: Іван Драч (81 рік), Мирослав Попович (87 років), Левко Лук'яненко (89 років). Ми зупинимося на долі кожного з них, на тому, що у них вийшло зробити, а що - ні. На тому, що їм допомагало, а що заважало.

Тернистий шлях свідомих українців від Запоріжжя й Полтавщини до Варшави й Сіднея.