Керуючи своєю країною понад 40 років, Фідель є лідером серед політичних довгожителів сучасності. Від нього далеко відстали іспанець Франко (36 років), югослав Тіто (35), сусід із Домініканської Республіки Трухільйо (31) і такі одіозні фігури, як Сталін (29) і Мао (27). Фідель пережив шістьох президентів США, шістьох лідерів СРСР і Росії. Люди, які наказували вбити його, вже давно небіжчики. Давно, дуже давно вбили Джона Кеннеді, який віддав наказ висадити десант на Кубі.

З 19 по 24 червня 2006 року в Iллiнойському унiверситетi в Урбана-Шампейні проходила XXV ювілейна міжнародна конференція з української проблематики, організована доктором, професором Іллінойського університету Дмитром Штогриним у рамках Української науково-дослiдної програми цього університету.

Перша міжнародна конференція в Урбана-Шампейні відбулася в червнi 1982 року. Членами її програмової комiсiї, крім Дмитра Штогрина, були професор Юрiй Луцький з Торонтського унiверситету та професор Богдан Рубчак з Iллiнойського у Чікаго.

Нещодавно одна журналістка відзначила, що еліта в Україні неструктурована, не переймається національними інтересами, і взагалі - не виконує функції еліти.

При цьому для посилення вагомості цієї ідеї вона як на найвищого авторитета в царині націології посилається на її автора, котрим в уяві газетярки виступає московський політолог Андрій Окара.

Справді, що робили б наші журналісти, якби не попсові московські балакуни? На кого б вони посилалися як на найвищих інтелектуальних авторитетів?

Того весняного дня, після роботи, син Богдан знайшов її - доти, начебто й здорову - ... паралізованою. Просто на підлозі їхньої кухні. Незручно ле-жала і дивилася на нього тривожними сухими очима. Мовчала: мову віді-брало. Лише полегшено зітхнула: до-чекалась!

До річниці кожної людини, яка внесла непроминальний внесок у підвалини нашої державності, годиться написати і сказати хоч би коротке, але свіже, не затерте слово.

Це є громадським обов'язком державної влади. Так є в інших нормальних державах, але не в нашій Україні. Бо є декілька історичних осіб, на яких у наших державних діячів чи то історична амнезія, чи то ідіосинкразія. Серед цих історичних осіб найпомітніше місце посідає Степан Бандера. Цікаво спостерігати зміну настрою таких державних людей під час обговорення історичних персоналій.