Ці двоє героїв загинули ще у буремному 2014-му... Тоді, коли народжувалася українська армія, а країна вступала у довгу і затяжну війну з підступним ворогом - Росією. Вони загинули одними з перших. Проте, пам'ять про них житиме вічно.

Тепле море, його м'яка шовковиста гладінь, темно-зелені піки гірських вершин - скільки місць їх не дочекалося. Бо замість того, аби відпочивати і ніжитись під теплим літнім сонцем, долати кілометри доріг, милуючись краєвидами, чи підкорювати гірські вершини, вони стали на прю з ворогом. Підлим і підступним. Кожна їхня смерть - то біль, зримий і відчутний для України. Для її матерів і вірних дружин. Для дітей, котрі виростуть без батька. Пам'ятаймо їхні імена.

Коли кажуть, що в Україні триває гібридна війна - серце стискає біль. Бо війна - гібридна, а люди на ній гинуть живі, справжні. Дуже і дуже часто - ще зовсім юні, котрі не продовжили себе у дітях, не залишили молодої парослі. Відходять у вічність Воїни, наші небесні чатові...

На 84-му році життя у США помер видатний український поет, професор Іллінойського університету Богдан Рубчак.

Розбіжність між внутрішніми переконаннями, поглядами, думками та реальними діями людини, не зрідка вимушеними - це болюча проблема і для окремої особистості, і для людства взагалі. Як у минулому, так і в сучасності. Тому щасливою є та людина, той історичний діяч та політик (може, в першу чергу, саме політик), який діє відповідно до настанов власної совісті, робить і захищає те, у що справді глибоко вірить.

На маліжанську адресу надходять прозові і поетичні твори-присвяти великому другові талановитих дітей Володимирові Ковалику. На цьогорічному фестивалі його учасники та гості разом з онукою Мар'яною Гриців вшанували хвилиною мовчання любого нам і незабутнього Володимира Ковалика, а у церкві села Рекіти відбулася служба Божа за упокій душі цієї визначної людини.

П'ятий рік російські війська, які окупували українські Донбас та Крим, вбивають українських військових. Наші воїни стоять стіною, але майже щодня нові й нові бійці відходять за небокрай. Наш обов'язок - пам'ятати про їхній подвиг.

Продовження.
Початок у № 34

Ми продовжуємо нашу розповідь про Героя України Левка Григоровича Лук'яненка. Цього разу йтиметься про те, чим ця Людина-Легенда переймалася після закріпленого на папері відновлення української державної незалежності.

Їх стає дедалі більше - тих, хто не повернувся, хто назавше залишився сорокарічним, тридцятирічним, а кому не виповнилося й двадцяти. Тих, хто віддав свої життя за українську землю. І за право жити вільними людьми у вільній країні.

Для того, щоб громадяни України могли мирно жити, працювати - і навіть святкувати та відпочивати, вони затуляють нас собою на лінії вогню...

Часом як причеплять до когось ярлики-наклейки, так вони й супроводжують людину все публічне життя. А по життю й поготів. Живих свідків звитяг того, про кого сформувалися ті чи інші усталені уявлення, лишається дедалі менше. Опублікованих у загальнодоступних джерелах документів також.

Українські воїни твердо тримають оборону. І хоча російські війська продовжують поливати передову з протитанкових ракетних комплексів, автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї, наші воїни не відступають. Але чи не щодня Небесне воїнство поповнюється новоприбулими - Героями, ім'я яких навіки вкарбується у книгу пам'яті українського народу.