Здавалось би, що на тридцятому році Незалежності України усі забуті і призабуті імена славних українців повинні би вже вийти із забуття. Але насправді так не є, і ми ще й досі відкриваємо для себе нові імена. Чи достатньо знаємо про колись надзвичайно популярну в Галичині дитячу письменницю і поетку, педагогиню і громадську діячку Марійку Підгірянку та її творчість? Виявляється, що ні. В кращому випадку – чули про неї, і на цьому знання закінчуються.

Інший уродженець Перемишля, мій давній приятель св. пам. Мирослав Андрій Прокоп (*1913-†2003, Нью-Йорк, США) — провідний учасник національно-визвольної боротьби українського народу в ХХ-ому столітті, видатний політичний й громадський діяч з рамени ОУН, УПА, УГВР, науковець й публіцист, член Президії УГВР (1944), говорив на вечорі пам’яті стрийка проф. Є.-З. Стахіва – редактора Володимира Павловича Стахіва в Нью-Йорку 4 грудня 1971 року: «…Коли в 1930 році В. Стахів скінчив гімназію в Перемишлі і восени того ж року виїхав до Берліну на політехнічні студії, він був у певному сенсі сформованою громадською людиною.

26 січня 2021 року минає сьомий рік з того часу, коли у віці 95 років на північно-американському континенті у США упокоївся мій давній й добрий приятель Євген Павлович Стахів – видатний діяч українського підпілля на Донбасі, в Маріуполі й у місті Луганську в часі Другої світової війни.

Пожоджук Дмитро Онуфрійович — письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, етнолог, краєзнавець.

Від 1967-го по 1974-ий рік редактор Степан Процик був автором таких ґрунтовних статей в очолюваному ним часописі «За Патріярхат», як от «До нашої програми», «У двадцятип’ятиліття єпископства Митрополита Кир Амброзія Женишина», «Перед третім етапом», «В єдности Сила Народу», «Чи вже по празнику?», «Церква в аренді», «Координація акції мирян за патріархат», «В першу річницю Синоду», «Хто за них заступиться?», «Пора запитатися в СКВУ», «V архиєпископський синод», «До програмових постанов Товариства за Патріярхальний устрій Української Католицької Церкви», «Поза межами громадської відповідальності», «Відсіч потрібна!», «Зберегти незалежність мирянського руху!» та інших, які є в моєму хатньому архіві.

Мені видається, що активна діяльність інж. Степана Процика у структурах, створених у повоєнний час під егідою Закордонного Представництва УГВР (а пізніше й Середовища УГВР), як також його тісна співпраця з Генеральним секретарем закордонних справ УГВР Миколою Лебедем, була однією з причин звинувачень їх обох та їхніх соратників у т. зв. «совєтофільстві», що відбувалося з боку політичних конкурентів із різних визвольних середовищ українства на чужині.

Мені було достеменно відомо, що Степан Процик був з юних літ членом ОУН, в часі німецької окупації України був арештований й запроторений за політичну діяльність в німецькі концентраційні табори.

Ось переді мною на столі лежить знаменитий місячник українців на чужині «Український самостійник», який як політично-інформативний часопис виходив друком у баварській столиці Мюнхені в 1950-1957 роках.