Вкраїно! Красо моя, туго моя нерозрадна. Обізвися, рідна. Я чую твій голос. Чуєш, нене.

Це я, дочка твоя Леся, що нареклася ім'ям твоїм священним. Пам'ятаєш мене? Пригадуєш заквітчане волинське дівчатко, що вночі самотньо бігало в ліс, аби завидіти мавку - пригадуєш?

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, ім'я якій - Леся Українка.

Недавно пресу обійшло повідомлення про наругу над меморіальною дошкою Олекси Тихого на Дружківській міській бібліотеці. Аж ось із села Олексієво-Дружківка надходить лист від Євгена Шаповалова:

- "Я предприниматель, занимаюсь производством мелкосортных мозаичных ж/б изделий. Смотрел я на все это, что происходит вокруг Тихого, и так стыдно стало за всех нас, за наш Донбасс. А это и моя родина, я ее люблю, как любил Донетчину и Олекса. И вот я сделал ему памятник и установил.