Молоді, зовсім юні, статечні, іноді геть поважного віку - Воїни відходять у вічність. У боротьбі з російськими окупантами загинули тисячі бійців. Загинули гідно, як справжні воїни. Їхні імена вже вписані у Книгу пам'яті українського народу. Навічно.

За останні півроку від нас пішли троє титанів українства: Іван Драч (81 рік), Мирослав Попович (87 років), Левко Лук'яненко (89 років). Ми зупинимося на долі кожного з них, на тому, що у них вийшло зробити, а що - ні. На тому, що їм допомагало, а що заважало.

Тернистий шлях свідомих українців від Запоріжжя й Полтавщини до Варшави й Сіднея.

У 19 років їм ще б тільки жити. У такому віці юнаки починають самостійно пізнавати світ, вилітають з-під маминого крила. Весь світ відкритий перед ними - бери його руками, завойовуй і перемагай. Кохай і живи. Але не тоді, коли війна. Коли війна, чоловіки беруть до рук зброю і йдуть у бій. Бо зайдам - не місце на українській землі. І байдуже, що чоловікові іноді - лише 19. Війна, та, котру не чекали, робить з юнаків справжніх бійців. Іноді - Героїв. І як болить, коли вже - посмертно...

Допоки в Росії, країні-загарбниці, триває футбол на крові, її війська продовжують поливати вогнем українські позиції. Травень і червень цього року були рекордними за кількістю загиблих. У боях за Україну загинули 16 військових, з них четверо - 28 червня. Українські бійці гідно тримають оборону. Лави ворога рідіють. Але оборона рідної землі дається дорогою ціною. Це і є справжня ціна волі. Ціна права йти власним шляхом, незалежним від Росії.

Нехай з Богом спочиває. Він заслужив перед Господом дожити майже до 90 років. Ніхто, включно з Левком, не міг того сподіватися. Він завжди, особливо в молоді роки, був на межі життя і смерті.

19 червня на 81-му році життя відійшов від нас видатний український поет, перший голова Народного Руху, Герой України Іван Драч.

30 квітня офіційно завершилася антитерористична операція на Донбасі. Й одразу ж стартувала Операція об'єднаних сил. Але як би війну не називали, вона залишається війною. І ворог - один. Росія. Це вона фінансує бойовиків. Це вона відряджає на Донбас регулярну армію. З кожним місяцем, з кожним днем через дії Володимира Путіна та його посіпак гинуть дедалі більше бійців та мирних мешканців - українців. І кров кожного українського бійця, кожного мирного мешканця України - на руках РФ.

Вони - такі різні. Між ними - майже тридцять років. Але їх назавжди об'єднало одне - любов до України і смерть заради неї. У травні за небокрай відійшли майже двадцять бійців. Така ціна миру в Україні. І поки весь світ, затамувавши подих, спостерігає за чемпіонатом світу з футболу в Росії, її війська методично, щоденно поливають українських захисників артилерійським вогнем.

Господь Бог дає людині життя і посилає її у цей світ для того, щоби людина по можливості робила добро. Разом з дарунком життя та талантами Господь дає також труднощі і випробування, але Господь знає, скільки людина зможе подолати.

Мешканці Дніпра, Ужгорода, Ковеля та Охтирки. Мешканці маленьких сіл та великих міст. Мешканці будь-якого куточка України, ті, до кого дійде це послання. Завтра, післязавтра, у будь-який день, коли будуть ховати наступного (ще одного) захисника нашої землі, згадайте про нього.