Майже за кожен день боротьби з окупаційними російськими військами Україна платить найвищу ціну. Гинуть її найкращі сини й доньки. Гинуть і зовсім юні. Хто ще не встиг продовжити себе у своїх нащадках. Але вже залишив після себе слід, який не зможе стерти навіть пам’ять. Пом’янімо їх і вшануймо їхній великий подвиг.

Уже минуло близько двох десятків років, коли були написані спомини українця з походження, дипломованого інженера, успішного бізнесмена, президента однієї з північноамериканських корпорацій та відомого мецената, що натепер замешкав у США, уродженця уславленого міста Миргород Олексія Григоровича Воскобійника під наголовком «Повість моїх літ. Публіцистичні спогади».

На 97-му році життя помер свідок Голодомору 1932-1933 років, професор кафедри англійської філології і перекладу Київського національного лінгвістичного університету Ілько Корунець.

Трагічні події початку війни, далекого 2014 року, – вже давно в історії… Проте, кожен із нас повинен пам’ятати, як усе починалося. Як гинули найперші наші Герої.

Вони загинули, бо наважилися захищати кордони своєї країни - України. До останнього подиху вони стояли на варті, знаючи, що кожен їхній бій може бути останнім. Серед них - зовсім юні Герої, яким ще тільки б жити й жити... Вклонімося їхньому Подвигу.

Війна продовжує забирати життя наших захисників навіть і після їхнього повернення із зони бойових дій. Розповідаємо про вінничанина Валентина Белінського та Федора Рубанського зі селища Рудниця, що на Вінниччині.

Українська громада в південно-західній Флориді долучилася до Міжнародної акції «Запали свічку пам'яті». Мета акції - об'єднати українців усього світу та іноземних громадян задля пам'яті про один із найбільших злочинів в історії людства ХХ сторіччя.