З початку року фронтові новини чи не щодня приносять сумні звістки. Росія, випробовуючи новообраного американського президента на міцність, потрохи досипає жару у тліюче попелище війни на Донбасі. Серед загиблих українських воїнів у російсько-українській війні – і зовсім юні, і досвідчені бійці. Більшість із них – добровольці, котрі свідомо йшли захищати свою країну. Вклонімося загиблих героям.

Бойові втрати Української армії на Сході за лютий 2021 року. На жаль, перелік – не остаточний…

Окрім того, Андрій не раз писав про катастрофічний стан забезпечення української армії:

За кілька десятків років на Прикарпатті ексгумували понад 3000 жертв воєн і репресій. Перепоховання досі робили у тих селах, де знаходили останки. Але ці могили на місцях не завжди доглядають, тим паче, якщо йдеться про іноземних солдатів. Також є проблема з недобросовісними чорними археологами, які в гонитві за наживою перекопують усе, що бачать. Іноді навіть екскаватором.

Відтягнувши пораненого подалі, відразу повертаюсь назад, причому, що цікаво, не зважаючи на все побачене, нема ні найменшого бажання втекти, сховатись кудись нижче, там, де кулі не будуть становити загрози.

«Майдан – це не намети, барикади, покришки та коктейлі, Майдан – це ми, ті люди, які носять його ідеї і готові за них боротись, захищати їх навіть ціною власного життя. Цінності, за які пролилась і проливається людська кров, тільки збільшуються у вазі й знаходять дедалі більше й більше нових послідовників!»

Сім місяців тому, 10 липня 2020-го, подружжя вчительки та колишнього правоохоронця Матвіївих із Жидачева втратило на фронті свого єдиного сина Тараса. Журналіста за фахом, захисника України – за покликанням.

«Здобуду Українську Державу, або згину в боротьбі за неї!» – під цим гаслом, написаним великими літерами на профілі особистої сторінки у Facebook, останні роки жила полтавка Ольга Нікішина. Вона там, на численних фотографіях у віртуальному просторі, життєрадісна й усміхнена. Щаслива назавжди.

Шановна, дорога, невтомна, улюблена АКТРИСО ГАЛИНО ГІЛЯРІВНО!

Від імені американського україномовного часопису «Час і Події» вітаю Вас з найоригінальнішим ювілеєм: 70 років незмінно – на одній сцені! Унікально, захоплююче, по-білому заздрісно і надихаюче. А на театральній сцені загалом – 87 років, що зафіксувала Українська Книга Гіннеса.

Війна триває. Іде на всіх фронтах: інформаційному, політичному, проте найголовніша – там, на передовій. Щодня. Щохвилини. Боротьба не на життя, а на смерть. Згадуємо полеглих героїв січня 2021-го. Вічна пам’ять Вам, Воїни.

Сьогодні виповнюється 9 днів з дня відходу у вічність Сергія Проскурні. Найближчі його друзі – театрали, митці, письменники, міністри – вже пом’янули його добрим і щирим своїм словом. Настала моя черга, щоб сказати слово від імені тієї щораз меншої когорти дисидентів, які на початку 1990-х років зачудовано дивилися на оте ворохобне, викличне, але страшенно цікаве покоління, яке раптом пробилося з-під радянського асфальту.