Давно забута латина, як
прокляття великого Юпітера, брата слов'янського Перуна, що «прав» вогняними
стрілами, миттєво вдаряючи по земному, допомогла дати назву пристрою, який
передає голосові повідомлення на далекі відстані, - радіо. Латинською це слово
означало «промінь» або, напевно, «хвилю», бо звук має хвильову природу. Є
джерело, є простір, куди ті хвилі розсилаються. З функціями голосопередавання
пов'язані слова слов'янських мов, які звучать цікаво, а іноді навіть
по-чудернацькому: «емотувати, явити, розголошувати, висилати, надавати».
Цікаво, що чеською голосопередавання буде «розглас» (не плутати з українським
«розголосом» скандалів!), польською - «розґлосьня» (розголошуюча), німецькою -
«рундфунк» (від слів «круглий» та «миттєвість») - миттєве надсилання голосових
повідомлень. Відомо, що перші радіоприймачі чи голосоприймаючі пристрої були
округлими, які колись називали «тарілками», а часто й «брехачами», бо за
«добрих часів» вони зажди казали, що було всього вдосталь і все було чудово,
хоч у сільмазі нічого не було - тільки продавець і полиці.