Чи легко це - стати найостаннішим в історії, коли після тебе не лишається більш нікого?.. Хтозна, хтозна. У будь-якому випадку це - неочікувано. Бо людина завжди сподівається на краще. На підтримку і співчуття інших. На наявність, бодай, одного послідовника. Однак, смерть плутає всі карти, ламає плани. Лишається сама лише пам'ять про історію майже біблійну. Хоча й українсько-емігрантську.

17 вересня 1939 року о 6 ранку Червона армія перейшла існуючий на той момент радянсько-польський кордон і атакувала Другу Річ Посполиту, яка воювала з Третім рейхом. У Радянському Союзі цю операцію святково називали «визвольним походом», у теперішній Росії винайшли нейтральний термін «польський похід». Але точніше буде назвати 17 вересня датою фактичного вступу СРСР у Другу світову війну в тісному союзі та координації з Гітлером. Ми розмовляємо на цю тему з Лінардом Муциньшем, членом Урядової комісії з наукового вивчення КДБ Латвійської РСР при Інституті історії Латвійського університету.

Рівно 960 років тому завершилося створення однієї з найдавніших руських книг. Її подальша історія багато в чому нагадує детектив. Йдеться про Остромирове Євангеліє, яке то губилося, нібито, раз і назавжди, то найзагадковішим чином з'являлося на світ знов і знов... Та в будь-якому випадку ця книга дозволяє глибше зрозуміти давньоруську культуру й різні аспекти життя наших предків.

Загальновідомо, що Острозька Біблія стала найпершим повним виданням усіх книг Святого Письма церковнослов'янською мовою. Це видання здійснив в Острозі друкар Іван Федорович у 1581 році завдяки покровительству найзаможнішого магната тогочасної Речі Посполитої - православного князя Костянтина Василя Острозького.

У Софії Київській розпочали реконструкцію кіота ХІХ століття.  На цю реконструкцію в заповіднику чекали давно. Два кіоти ХІХ століття не перший рік потребують реставрації, але з різних причин, зокрема через брак коштів, вона відкладалася.

У Київській Русі грамотними людьми, книжниками були не лише духовні особи, а й представники світської еліти. Книжна мудрість цінувалася в князівському середовищі.

Наявність навіть поодиноких підпільників, а що вже говорити про організовані групи й осередки, на землях на схід від Збруча досить сильно непокоїла радянські органи державної безпеки. Відповідно, МГБ УРСР у грудні 1951 року й протягом січня-березня 1952 року було здійснено низку агентурно-оперативних заходів проти підпілля ОУН на території областей Правобережжя. Про це розповідає кандидат історичних наук Юрій Щур.

Яким би це не виглядало дивним, але питання боротьби з українським націоналістичним підпіллям на Наддніпрянщині залишалося актуальним для радянських органів державної безпеки і на початку 1950-х років. Звичайно, мова вже не йшла про такі обсяги, як за німецької окупації та перші постокупаційні роки. Разом із тим, сам факт існування окремих ланок ОУН досить сильно турбував республіканське МГБ.

День Перемоги, «Свято зі сльозами на очах». Таке трактування 9 травня в Росії поринуло в минуле. І сам виконавець пісні, рядок з якої згаданий, Лев Лещенко, сьогодні «кримнашівець», внесений до «чорного списку». Останні роки істерія навколо цього свята в РФ така, що для неї придумали спеціальне слово - «побєдобєсіє».

Висилали не всіх поголовно безруких-безногих, а тих, хто жебрав, просив милостиню, не мав житла. Їх були сотні тисяч, тих, що втратили сім'ї, житло, нікому не потрібних, без грошей, зате обвішаних нагородами.

Провідники УПА багато уваги приділяли моральному та духовному вихованню своїх вояків. Саме тому в повстанській армії значне місце відводили святкуванню національних і релігійних свят, яке, зазвичай, відбувалося в урочистій атмосфері та за участі командного складу. Релігійні свята повстанці за можливості намагалися проводити серед цивільного населення, але були випадки, коли його представники самі приходили святкувати до повстанського лісу. Найбільшу увагу в УПА надавали урочистому відзначенню Різдва Христового та Великодня.