Ден Браун намагається всіх демонів світу поселити у Ватикані

Якщо після "Коду Да Вінчі" у когось ще могли залишатися сумніви щодо справжніх намірів цього письменника, то наступна його книжка - "Янголи і демони" (український переклад якої з'явився цього року завдяки харківському "Клубу сімейного дозвілля") - ще відвертіший маніфест богоборця.

Альманах УНС. 2008. Редактор - Петро Часто - Нью-Джерсі - "Свобода" - 2008 - 239 с.

Якщо в хаті немає українських енциклопедій та довідників, не біда - збирайте на полицях щорічні випуски Альманахів Українського Народного Союзу, бо вони у великій мірі можуть їх замінити.

Ось Альманах-2008. Що сподобалось і чому? Що вклала в скарбничку своїх умовних енциклопедій із праць, вкладених у збірник-щорічник?

На Берлінському кінофестивалі витав дух Франка - естетика деяких фільмів нагадувала творчість Каменяра

У німецькій столиці вже розпочалася весна - безхмарно, сонячно, навіть безжурно. Навіть у тому, що людині, яка щойно з Києва чи Москви, видається просто дивним - автомобільна пустеля та й годі. Машин на вулицях так мало, що хочеться протерти очі - чи ж не сон? Начебто дивишся хроніку київського життя середини 70-х... Змучені сонцем німці потяглися на зелені галявинки, паркові полонини. Навіщо за такої погоди кіно? Та ж ні, всі фестивальні кінозали забиті спраглим людом - фестиваль, що проводиться в 58-й раз, виховав свою публіку!..

Фуат Мансуров - одна з легенд сучасної диригентури. Понад сорок років він очолює оркестр Великого театру в Москві, а також низку провідних оркестрів Росії, у тому числі й Державний симфонічний оркестр, як педагог виховав декілька поколінь музикантів, виступав на всіх континентах, спілкувався з видатними постатями історії музики ХХ століття.

Галина Інгула - це життєрадісна творчість, це світи фентазі і реалізму, це яскраві барви, це щастя і настрій

З метою ознайомити читача із Галиною Інгулою ближче, я вирішила подати абзац із статті Віктора Поліщука, котрий писав інформацію для "Уніан" про виставку молодої київської художниці Галини Інгули в Парижі (25.11.2006) : "Галина Інгула пише картини у двох стилях - у фентезі та в класичному реалізмі. Вона вважає, що фантазія і реальність мають співіснувати в житті кожної людини, що вони - два крила людської надії."

Власне, писати я розпочала за багато років до того, як стала випускницею Могилянки. Десь років у дванадцять-тринадцять. Гадаю, що більшість людей досить вдало поєднує в собі риси „гуманітарія" та „математика". Принаймні, не варто зациклюватись на чомусь одному, якщо є зацікавлення в кількох напрямах наук.

1. ...Його живопис - складний до суперечностей світ почуттів, характерів; якихось, як нерідко мені видається, майже відособлених, невловимих рефлексій, дещо незвично припорошений неприхованим роздратуванням неможливістю пізнати геть усе достоту, а передусім себе.

Деколи відчутний у творах присмак "іншості" суттєво не корегує ситуацію, а лише потверджує те, що таїна кольору, як і таїна буття - непізнана (хоч і пізнавана безконечно!). І земні почуття безсилі захлюпнути свою навіть найенергійнішу барву за стрімку лінію небокраю, що невпинно віддаляється.

Як ви думаєте, чому це мідно-кам'яний вік (VI тис. до н.е.), у тому числі й український, називається енеолітом?

Офіційний римський історик Тит Лівій у своїй "Історії Риму" свідчив про заснування столиці Римської імперії нащадками троянського царя Енея, якийпісля одруження на дочці аборигенного італійського царя Латина - Лавінії,став на додаток ще й царем латинян. І тут настає час задати собі запитання: "Чому це ісландський історик ХІІ ст. н.е. Сноррі Стурлусон у своїй праці "Сага про Інглінгів" називав Європу - Енеєю?...

Про німецькі читання, старі кладовища і письменницькі біографії

Люди самі не знають, чого хочуть. З одного боку всі погоджуються, що авторів потрібно багато і різних. І водночас кажуть, як це погано, коли молодий автор починає "педалювати" (себто забагато писати). За шість років Таня Малярчук написала чотири не надто товсті книжки. Якщо ж відверто, то й зовсім не товсті. "Хіба це багато? - дивується письменниця. - Невже краще було б, якби, поки я писатиму кожну наступну книжку, моє ім'я встигали забути?"