Колюча і "гнуча" правда про зросійщення й забуття самоочевидного

Головним аргументом політичних сил, які хочуть узаконити панування російської мови над українською в Україні, є те, що російською говорить, як прийнято вважати, більшість українців. Ці сили не хочуть торкатися питання, чому і коли з'явилася так звана більшість. Адепти російської мови принципово не вживають терміну "русифікація", справедливо вбачаючи у ньому викривальний і звинувачувальний для себе зміст.

Деякі міркування з приводу мовних спекуляцій

Віктор Янукович у вересні 2008 року відверто визнав (сам того не усвідомлюючи), що в Україні триває політика русифікації: "Сьогодні у перший клас йдуть діти, які не знають жодного слова українською! А їх змушують розмовляти українською мовою. Діти приходять додому і плачуть!".

Питання мови для заангажованих у цю проблему є, фактично, питанням справедливості. Точніше справедливої рівності. Незаангажовані, як показує, скажімо, дискусія щодо дублювання фільмів, до кінця цього не усвідомлюють, тому оперують економічними категоріями.

Справедливість же категорія морально-етична, і у цьому полі критерій ціни (для заангажованих, повторюю) виглядає не цілком пристойно, а може, навіть цілком непристойно. Тому варто проаналізувати мовну проблему саме в ракурсі категорії справедливості.