Жив собі в одному невеличкому селі сиротюга Жан. Кепсько йому велося, голодно й холодно. І надумав він податися в місто. Може, там йому всміхнеться щастя?

Спочатку найнявся він до одного пана за слугу. А пан той був не хто інший, як сам диявол. Та звідки ж було знати про це такому простому сільському парубкові, як Жан?

Служив він справно, чистив панові одяг, прибирав у домі. А головне - доглядав його коней. Було у господаря двоє коней: вороний лошак та біла лошиця.

Італійська народна казочка

У одного короля були три доньки: одна - чорнява, друга - руда, а третя - білява. Найстарша була поганенька, середня - не дуже гарна, а молодша - і добра й зовні гарненька. Тому старші сестри заздрили їй. Було у короля три трони: один - білий, другий - червоний, а третій - чорний. Коли королю було радісно й весело, він сідав на білий трон, коли не дуже весело - на червоний, а коли гнівався,- то на чорний. От одного разу розсердивсь він на старших доньок і сів на чорний трон. Вони давай біля батька крутитися та підлещуватися до нього. Старша каже:

Диявол i кравець

Жили колись-то два брати: один ба-гатий, а другий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він жив теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:

- А що, дядьку, як лучче жити: правдою чи неправдою?

- Е-е-е!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.

- Ні, дядечку! Є правда - правдою лучче жити.

Був собі дід та баба, і мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й задумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:

- Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди - не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!

- Добре,- відказав чоловік,- не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду.

Було в одного царя три сини - два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько й каже:

- Вибирайте собі коней з табунів яких завгодно і їдьте куди хочете.

От пригнали ті табуни, почали вони вибирати.

Було в чоловіка три сини: два розумних а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.

Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.

Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:

Козак Мамарига служив у багачів двадцять п'ять років, заробив три мiднi грошi та й пішов у путь-дорогу, куди очі свiтять.

Iде вiн дорогою, iде, зустрiчає парубка.

- Добридень, парубче! - каже.

- День добрий i вам! - вiдповiдає той.- А хто ви такий є?

Жила собі жінка, й було в неї господарство та троє синів. Два мудрі, а третій, Бартко, дурнуватий. А ще мала вона три луки, де росла буйна трава, а з тої трави виходило прехороше сіно. Якось і каже вона своїм дітям:

- Синочки, а йдіть-но на луку та викосіть траву, треба зібрати сіно, поки стоїть гарна погода. От і пішли сини на косовицю. Скосили одну луку, другу, а далі й кажуть: