- Ех! - вигукнув дядько Юрко, милуючись прилиплою до стелі пшеницею. - Матимемо, що збирати восени!

Господарі радо посміхнулися, а хлопці вже реготали з усієї сили.

- Налітай, командо, - глянув дядько Юрко на хлопців і перевівши погляд на Лялю і бабусю Марію додав, - і вас гості дорогі прошу до Святої вечері!

Свята вечеря - це родинна традиція, це час коли всенька родина збирається за столом, аби посмакувати запашними дванадцятьма стравами серед котрих обов'язково має бути кутя.

Святвечір, Багатий вечір, Багата кутя, але як би не називали тато та мама вечір перед Різдвом, для Лялі це завжди означало вечерю у святково оздобленій оселі бабусі Марії. Дуже любила Ляля свою бабцю, котра за її ж словами "прожила вже безліч віків і має не життя, а гору за плечима". Неодноразово, вслухаючись до бабусиних слів, Ляля заглядала за спину бабусі, а гори ніякої вона не бачила, хоч бабуся все стверджувала і стверджувала про ту гору.

Сіромаха та сова Соня

«Наша совонька-сова позабула всі слова. На пеньку сидить, очима лупає, ногами тупає: туп-туп!!» -

Украінська народна лічилка.

Навесні, за традицією, всі звірі та птахи до берегу ставка направлялися: і ті, що зиму весело перезимували, і ті, що із зимової сплячки щойно попрокидалися. Всі, всі бігли з сомом Сіромахою привітатися. - Добридень! - говорили бобри. - Вітаємо! - казали сороки і ворони.

Сім'я сідає обідати, та мама ніяк не може впросити Юлю помити руки. Зрештою та сполоснула їх, але відмовляється їсти:

- Краще б я сиділа у твоєму животі і не родилася.

Сіромаха і дивна наука математика

«Не знав, не знав, так як на те й за-був!» - Українська народна приказка.

Якось Галинка на березі ставка сиділа і книгу в руках тримала. І така то, мабуть, книга була нецікава, що Галинка то відкриє її, а то закриє, то відкриє, то закриє...І нудьгує далі, поглядаючи на книгу невесело.

- Галинко! - покликав сом Сіромаха. - А що, може, на вусах тебе погойдати? Стрибай швиденько! - продовжував сом.

Перевела дівчинка погляд від книги на сома і сказала похнюплено: - Не можу я, Сіромахо, бавитися та жартувати...

Сіромаха та равлики

«Куди повзе, за собою хату везе» - Українська народна загадка.

На великому, соковитому, темно-зеленому, очеретяному листку троє равликів, Швидько, Сонько і Хвалько, сперечалися. А суперечка їхня ось в чому заключалася: як вам, напевно, відомо равлики хатинку за собою возять ( Правильно кажу я?), а хатинки ті бувають різних-різних кольорів. (Так?) Та про що ж я мову веду? А, та ж про суперечку між равликами нашими:

Сіромаха у пошуках друга

«Без вірного друга - велика туга»  Українська народна приказка

Десь-не-десь, у селещі Майданецькому, що у Тальнівському краї, на Черкащині, поміж вербами, дубами та лозами розкинувся великий ставок. Ще й батьків і дідів наших не було на світі, як той ставок допомагав людям потрапити з одного берега на інший. Влітку, на човнах, рибалки дітвору зі школи перевозили, а взимку, коли ставок покривався міцною кригою, діти самі перебігали з дому до школи, і навпаки.

Жив собі Зайчик - вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, - аж раптом надибав зернятка оці...

З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.

- Ото вже роззява! - наш Зайчик шепче.

Подвір'я Кожум'яки. Сини при роботі.

А волошка в житі -  Любить дівчину юнак

Сценічна казка в 4 картинах

Палац князя. ДІВЧИНА:

Сумний наш князь, сумний наш князь, Лягли йому на чоло хмари,

Неначе ждуть нас знов удари, Неначе знов орда знялась...

Жив-був у нашому селі Сабадаші недалеко від Бузівки через річку від Зеленого Рогу якраз навпроти хати кривої Ганьки бідний чоловік Тимухтей. Всього багатства у нього було - коник, корова та руки роботящі. Жив він собі з жінкою, любив її, а тут Бог послав йому дитину - сина.

Покликав Тимухтей повитуху. А та, як ішла до них у хату, то заглянула знадвору у віконечко. А як подивитись у вікно, коли дитина народжується, то можна побачити долю цієї дитини. От прийняла повитуха немовля, скупала його, а від грошей відмовилась. Тільки сказала: