Тварини

Познайомся з Ласункою та її синочками. Ласунка - це велика бура ведмедиця. Вона дуже любить своїх дітей. А знаєш, чим вона їх годує? Молочком. Так-так, молочко у ведмедиці дуже корисне, густе, подібне до вершків.

Ведмедики ходять разом з мамою на рибалку, але самі ще рибку не ловлять, бо це небезпечно. Вода - не місце для забав та ігор. Тому Ласунка рибалить сама, а діти чекають її на березі. Мама заходить у воду. Уважно придивляється, дослухається. Ведмедиця чує рибку здалеку, і щойно та підпливе, швидко ловить її і несе дітям.

Лисичка-сестричка і вовк-панібрат

Жули собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує- пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й побігла. Вибігла на поле, сіла, виїла мак із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить.

Бу-ли со-бі дід та ба-ба та до-жи-ли-ся до то-го, що й хлі-ба не-ма.

Дід про-сить:

- Ба-бу-сю! Спе-чи ко-ло-бок!

- Та з чо-го ж спе-чу, ко-ли й бо-рош-на не-ма!

- От, ба-бу-сю, пі-ди в хиж-ку та на-змі-тай у за-сі-ку бо-ро-шен-ця, то й бу-де на ко-ло-бок.

Було це дужедуже давно, ще за тих часів, коли на нашу Україну злі татари нападали, міста й села грабували, а людей нещасних у полон забирали, на тяжкі муки, у злую неволю.

Жив тоді в одному місті розумний та хоробрий князь і мав він двох синів. Дуже любив старий князь своїх дітей, та ще більше любив свою країну, свій народ. Ночей не досипляв старий князь та все про добро своїх людей дбав.

Нуль, як бублик, покотився

І у роті опинився.

З'їв його - і то дарма,

Що нічого вже нема.

Перед нами одиниця

Вся тоненька, наче спиця.

Подивися, малюнок,

Скільки в небі зірочок,

Тільки сонечко одне

Вранці півник всім гукне.

Літо

Червень

Червень сонечко гаряче,

Стигле яблучко неначе,

Вийняв прямо із кишені

Й дав солодких ягід жменю:

Запашної полуниці

Та солодкої суниці.

Липень

У садочку біля хати

Наша липка зацвіла.

Колобок

Бу-ли со-бі дід та ба-ба та до-жи-ли-ся до то-го, що й хлі-ба не-ма.

Дід про-сить:

- Ба-бу-сю! Спе-чи ко-ло-бок!

- Та з чо-го ж спе-чу, ко-ли й бо-рош-на не-ма!

- От, ба-бу-сю, пі-ди в хиж-ку та на-змі-тай у за-сі-ку бо-ро-шен-ця, то й бу-де на ко-ло-бок.

- От я вчора виступав!

Ви б почули, як співав!

Хоч немає слуху,

Я горлав щодуху:

До-ре-мі-фа-соль-ля-сі!

Голос мій почули всі!

А скінчив- що сталось!-

З місць усі зірвались,

Сцену ледь не рознесли,

А мене вхопили-

Аж на вулицю несли

Жив ко-лись о-дин чо-ло-вік, і мав він се-ме-ро си-нів. Бра-ти бу-ли не-роз-лий-во-да: ра-зом ї-ли- пи-ли, ра-зом су-му-ва-ли й ра-ді-ли. Не бу-ло на сві-ті си-ли, здат-но-ї по-до-ла-ти їх.

Спли-ва-ли ро-ки, всі бра-ти по-же-ни-лись, у них на-ро-ди-лись ді-ти. Ко-жен звив сво-є гніз-до, й не зо-гля-ну-ли-ся во-ни, як від-цу-ра-ли-ся о-дин від од-но-го.

ДИСЦИПЛІНОВАНА

- У мене весь ранок розписаний, - розповідає Христинка. - Встаю о шостій, роблю зарядку, обливаюся холодною водою, застеляю ліжко, іду з песиком гуляти, повернувшись, снідаю, збираюся і спокійно йду до школи.- Як ти можеш щодня це витримувати? - дивується подруга.

- Не знаю, бо я щойно від завтра починаю.