Продовження, початок у номері 39

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Перша і невдала зустріч із Петрусем. Міркування про черевики. Декілька слів про плюшевого осла

А, а

Абеткова алея.

- Агов, анголята!

Апробуйте акорди ажурної АБЕТКИ!

Автограф автора.

Був собі чабанець, та такий, що ще змалку все вівці пас, більш нічого й не знав. От раз і випав йому з неба камінь - у пудів вісім. Він було все грається тим каменем: причепить до батога та як кине угору, а сам спати ляже на цілий день: прокинеться - аж і камінь летить, та як упаде, то так було в землю і вгрузне. А то візьме покине серед степу сіряк, тим каменем навалить, то хай там три чоловіки або і більше, а не візьмуть. Мати було його лає:

Один чоловiк мав осла, який багато рокiв покiрно возив йому лантухи до млина. Та пiд старiсть сили покинули осла, i вiн став нездатний до роботи. Тодi господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумiв осел, що лихим вiтром вiє, втiк вiд господаря та й подався до Бремена. Там думав вiн стати вуличним музикою. От пройшов вiн трохи i бачить - лежить при дорозi пес-гончак, висолопив язика i насилу дихає, наче пiсля важкої гонитви.

На гвіздочку в коморі висіла торбина з квасолею, звичайнісінькою собі квасолею. Жила в тій торбині маленька, звичайнісінька біла в цяточку Квасолинка. Лежала вона поміж своїх сестер і мріяла. А мріяла квасолинка про Сонце.

Про ледачу дівчину

Бу-ли со-бі чо-ло-вік та жін-ка, і бу-ла у них од-на доч-ка.

Во-на бу-ла ду-же гар-на і вже й ве-ли-ка, а-ле ні-чо-го в них не ро-би-ла, бо ні-чо-го не вмі-ла, а тіль-ки в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.

Си-дить со-бі, ко-ли-шеть-ся з ран-ку до по-луд-ня, по-тім злі-зе, на-їсть-ся і знов ко-ли-шеть-ся. От до-рос-ла во-на вже до то-го, що при-йшли до не-ї сва-ти. А бать-ки ка-жуть:

Про неробу Юрка - маминого синка

Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка. А вже ж, мабуть, усі знаєте, що це за річ - пасіка? Може довідувались часом там за медом, аж вам бджоли... а то й мед іншим знов часом?