Кумедні й злегка печальні історії для Дибаленят і їхніх батьків
Кривий холодець
Iван АНДРУСЯК
ама-Дибало вважала, що дибати подумки так само цікаво, як і дибати просто. А може, і ще цікавіше. Адже подумки можна дибати не лише далеко, а й дуже далеко. Скажімо, в Колись-Давно або Колись-Буде. І мала рацію - адже Колись-Давно з Дибалами траплялося чимало кумедних історій, а Колись-Буде траплятиметься ще більше. Тому Мама-Дибало полюбляла сидіти з книжкою у зручному кріслі-гойдалці й, весело колихаючись, дибати подумки в далекі часи. А Тато-Дибало тим часом готував обід.
Ішов хлопець із ярмарку, по колоді через воду.
Тільки став він на колоду, бовть у воду.
Викис, вимок, виліз, висох, став на колоду.
Та знов - бовть у воду.
***
Їхав Прокіп мимо кіп.
Лічив снопи по три копи:
Одна копа ковпаком,
Друга копа ковпаком,
Третя копа ковпаком.
1. Йде в поле - як дощечка, а з поля - як бочечка. (авороК)
2. Хто боком спить, а лежачи їсть? (янивС)
3. Лежить на сіні, сама не їсть й іншим не дає. (акабоС)
4. Хто родиться з бородою? (пац, азоК)
5. І вдень, і вночі у кожусі на печі. (тіК)
6. Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило. (ашиМ)
Одна маленька дівчинка
пішла гуляти в сад.
Там дві зелені яблуньки
край тину стали вряд.
Під вітами три квітоньки,
чотири будяки.
Над ними п'ять метеликів
ведуть свої танки.
или колись-то два брати: один багатий, а другий такий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він живе теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:
- А що, дядьку, як краще тепер жити: чи правдою, чи неправдою?
- Е-е-е-!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на світі! Тепер скрізь одна кривда.
- Ні, дядьку! Є правда- правдою краще жити.
Колись давно жив один старий лорд. Мешкав він у розкішному замку на березі моря, але почувався дуже самотнім, бо не мав жодної близької людини. У залах і покоях не чути було молодих голосів, не лунав веселий сміх. Годинами ходив старий лорд по вимощеній кам'яними плитами галереї або сидів біля вікна й дивився на похмуре море. Була у нього маленька онука, але він ні разу не бачив її. Лорд не злюбив дівчинку від дня її народження, бо в той день померла її мати, улюблена лордова донька. Батько дівчинки був у королівському війську, пішов у далекий заморський похід і там загинув.
Алла любить вишивати,
А Андрійко малювати.
Білий сніг укрив зимою
Білою все пеленою.
Вова віршики складає,
Віра вголос їх читає.
Грибів з лісу несем кошик -
Гарний зварить мама борщик.
- Тату, чому півні кричать так рано?
- Щоб їх можна було почути. Опісля, коли прокинуться кури, це буде неможливо.
ХТО ХОДИТЬ БОСИМ
Листуються хлопчики з Африки і України.
"Цілий день я ходжу босий і їм банани" - пише негритянський хлопчик.
Український відповідає йому: "Якщо я буду весь день їсти банани, то теж ходитиму босим".
А
Анаконда на Акулу дуже зла:
«Всі абетки починаються з Акули!
Ось якби абеткаркою була,
ви б про злюку-забіяку й не почули».
Їй Акула відповісти може всмак -
тож і сердяться, і б'ються вже, і лаються...
Та малесенька Амеба: «Що ж ви так?
Все одно абетка з мене починається».
Жив собі Зайчик - вушка-сплюшка. Ходив на базарчик, грався з мушками, купував моркву й капусту хрумку, а іноді й гризяв кору в садку. Одним словом, жив, як усі зайці, - аж раптом надибав зернятка оці...
З базарчика якось він біг через ліс, велику морквину у торбі ніс і подумки нею вже ласував, аж раптом... спіткнувся і мало не впав.
- Ото вже роззява! - наш Зайчик шепче. Та бачить - на стежці лежить мішечок. А в тому мішечку - зерняток зо двісті, таких маленьких, що шкода й з'їсти. Узяв його Зайчик собі в торбину.
Шість коників змагаються -
хто вище всіх плигне?
А сім пташок цвірінькають,
вітаючи мене.
Попід дах серед зими всілись білі кажани. І донизу головою продрімали до весни. (Бурульки)
По два боки від ріки стоять браття-близнюки. Кожен бачить свого брата, годі лиш його обняти. (Береги)
или колись-то два брати: один багатий, а другий такий бідний, що й не сказати. Цей бідний брат умер. Зостався у нього син, і він живе теж бідно. І спитався раз він у свого дядька:
