(Недбала казка, перемотана Ялосоветою з уст однієї  дуже охайної дівчини)

Софійка вже величенька, і мама навіть доручає їй прибирати в хаті. "Дякувати Богові, діждала помочі", - радіє. Спочатку підсобляла доні, повчала, показувала, а далі прибирання вже цілком на Софійку полишила. Бо самій таки ніколи: то біля печі, то на городі, то на фермі.

Стара Ялосовета жила на околиці села. Жила самотиною, але майже щодня хтось та навідувався до її хати. Якийсь подорожній приб'ється, дітлахи з лісу приблудяться. Кожного бабуся пригріє, нагодує, на дорогу виведе. Про себе - ні слова, зате в гостей геть-чисто все випитає і до останнього словечка вислухає.

Одного зимового дня маленька дівчинка на ім'я Віра, чи Вірочка, як називали її тато і мама, поливала велику рослину, що росла в яскравому горщику на вікні, в вітальні. «Ото дива!» - думала Вірочка. «Що ж то за рослина така дивовижна?» - вкотре запитувала себе дівчинка.

Кирпатенька Вивірочка дуже любила свою хатку. І було чого. Бо хатку цю - гніздечко, вигідне та тепленьке, ще торік побудували її батьки, тато та мама Вивірковські.

Під стріхою, в самому кутку великої хати, недалеко парку. Таке чудове місце. Високо-високо і безпечно. А найголовніше, близько до парку, близько до всіх друзів.

Кирпатенька Вивірочка мала багато друзів.

- Кахи-кахи! - обізвався лісовик. - Хто я? - допитливо глянув він на дружину-берізку.

- Та не я ж!

- А я...- почав було відмовлятися лісовик, - я дороги не знаю...Та вже й пізня година - лишайтеся тут! - прорипів він до дітей.

4

Він прокинувся несподівано - від дивного відчуття, ніби ніжне, ласкаве сяйво лоскотало йому обличчя. Сни не хотіли відпускати хлопчика, і він дуже неохоче розплющив очі. Але те, що він побачив, було навіть дивовижнішим, ніж сон: просто перед ним стояв і лагідно посміхався справжнісінький... янгол! Його кучері і крила були наче вилиті із золота, а вишитий мереживними візерунками одяг, здавалося, зітканий із зоряного пилу.

Різдво приходить тихо. У вінку із гостролисту і різдвяною зорею в серці воно м'яко ступає сніжним килимом і приносить із собою не лише подарунки, але й віру в чудеса. Під срібний дзвін та молитви янголів Різдво зігріває людські серця теплом любові і турботи й звеселяє святковими вбранням душі знедолених та самотніх.

Генрі один стояв серед поля. Хлопчику було років десять, але здавався він значно меншим. Справа в тому, що одяг зовсім не підходив йому за розміром. Стареньке пальто, якщо до нього прикласти уяви, могло б послугувати хатинкою для цікавих дитячих забав, в яку, безсумнівно, вмістилося б двоє таких хлопчиків, як Генрі, ще й на додачу їх великий кудлатий пес.

- Ну...- не впевнено відповів Костик, - нам на Захід! - помовчавши трохи додав, - А чи на Схід?

Всі стурбовано поглянули на Костика.

- То куди ж нам? - перепитали всі в один голос.

- То певно, що на Схід...а чи на Захід!

- Так! - зрадів Костик. - Я вже готовий йти! Але ти знаєш, Славко, я ж сьогодні повз клуб пробігав, то нічого дивного там не помітив.

- То ти не уважний, Костику, - пошепки додав Славко, - що ж ти міг там помітити, коли ті химерики вночі лише видимі!

- Хм, Славко, ти маєш рацію! - погодився Костик.

- То со взе? - прошепелявила Натуся. - Взе дах, ци со це?

- Дах, Натусю, вже ж не небо! - зморено відповів Славко.

Перевівши подих, Славко взяв малу Натусю за руку і вони пішли у саме павутиння, туди, де татко у старих ящиках різні речі зберігав. Але такі ті речі були старі і непотрібні, що ніхто їх не торкався вже кілька років, а тому павуки геть поснували все і оповили ящики пухкими нитками павутиння.

Час летить непомітно. Тільки пролетіло літо, як вже й зима незабаром стелитиме стежки, шляхи, дороги пухнастим снігом. Чекаючи на зиму, ми чекаємо на свята, подарунки, родинну вечерю у затишному колі всіх самих найближчих і дорогих нам людей. Ще напередодні свят ми починаємо думати: що подарувати дітям, батькам, родичам...Хочеться подарувати таке, щоби й користь від нього була, і радості багато; особливо, коли мова йдеться про малюків. Найкорисніший подарунок, як кажуть, книга - а я кажу книга книгою, а от періодичне видання - це навіть приємніше. Адже, передплативши цікаве періодичне видання (будь то журнал, газета, часопис...), ви будете отримувати свій подарунок цілісінький рік!

- А ти олівець з собою візьми і папір! І все, що дід Маркіян казатиме записуй...

- Але ж не можу я його запитати так прямо...

- Правильно, Лялю, не можеш, а ти про життя його запитай, а потім, ніби ненароком, погляд на ляльку переведи і тоді вже берешся за «розвідку»