З волі українського народу і з благословення Всевишнього, вісімнадцять років тому 24-го серпня 1991 року, Україна проголосила свою незалежність, а першого грудня того ж року всенародним голосуванням заявила свою волю жити вільним, незалежним, демократичним життям. І тому ми, українці в цілому світі, кожного року вшановуємо ці знаменні роковини з почуттям певної тривоги за її дальшу долю, однак з почуттям національної гордості.

Заходами Філадельфійського Комітету для відзначення вісімнадцятої річниці Незалежності України відбулося величаве вшанування згаданої річниці в понеділок, 24-го серпня 2009 року в Українському Освітньо -Культурному Центрі в Дженкінтавн біля Філадельфії, а в неділю 23-го серпня стараннями УСО "Тризуб" у спортивному комплексі "Тризубівка" відбувся дуже успішний і багатолюдний (понад 2000) фестиваль з цієї ж нагоди.

В програмі концерту в УОКЦентрі були: відкриття - Іван Яворський, голова Громадського Комітету; національні гімни - Ігор Стасюк; апель молодечих і ветеранських організацій; АКТ проголошення самостійності України - Зеня Захарчук; вступна молитва - Архиєпископ Стефан Сорока; святочне слово - о. декан Тарас Лончина; танець "Фантазія" - танцювальний ансамбль "Волошки", Тарас Левицький - мистецький керівник; Жіночий вокальний ансамбль "Голубка"; соло-спів - Лідія Бичкова, сопрано; декламація - Віра Губицька; хор - чоловічий хор "Прометей" (диригент Роман Кучеровський, акомпонемент-Ірина Зварич); кінцева молитва - Архиєпископ Антоній; і на кінець програми хор "Прометей" відспівав могутнє "Боже Великий, Єдиний".

Генеральний Консул України в Нью-Йорку С.О. Погорельцев в своєму короткому слові- привіті прочитав лист-привіт для американських українців від виконуючого обов'язків Міністра Закордонних Справ України.

Відзначення в УОКЦ відвідали низка американських гостей: Конгресмен Джов Сестек, колишній Конґресмен Джон Факс, Репрезентантка міста Філадельфії Маргарет Гюз, яка прочитала Прокламацію Майора Майкла Наттера і Конгресменка Аллісон Шворц.

На фестивалі УСО "Тризуб" в Горшам програма включала: танцювальний ансамбль "Козаки" (Торонто); танцювальний ансамбль "Волошки"; скрипачка Інеса Тимочко-Декайло (Львів); сестри Орос; музичний ансамбль "Карпати" і "Луна". Присутніх було понад 2,000 осіб.

Концертове відзначення в УОКЦентрі приготовив Громадсъкий Комітет, який складався з представників 30-х українських громадських організацій в такому складі: Іван Яворський-голова, мґр. Ігор Кушнір (УККА), д-р Наталія Пазуняк (УАКРада) і інж. Борис Павлюк (УОКЦ)- заступники голови, Лариса Стеблій-скарбник, інж. Методій Борецький-референт преси, д-р Петро Клюк-кореспонденційний секретар і інж. Петро Гурський-секретар протоколів - члени президії та 22 членів згаданого комітету.

Програму фестивалю на "Тризубівці" приготувала управа УСО "Тризуб" під проводом її голови Ярослава Козака.Від редакції: мова та стиль автора збережені.

Ігор Худик, Чикаго

З нагоди роковин світлої пам'яті п. Лева Боднара

Ми, українці, часто запитуємо себе, чому в нас, такого багатостраждального, побожного народу така важка Доля? Так, це правда, щодо терпіння нашого народу сперечатися важко, а от щодо нашої побожності, нашої віри, запитань виникає чимало. Не думаю, що мені вдасться знайти відповіді на ці непрості питання, але можливо варто було б звернутись в такий спосіб з цим питанням до ширшого кола наших співвітчизників.

24 серпня в День Незалежності України, минули роковини з дня відходу у Вічність покійного, всіма нами знаного, Лева Боднара. В суботу 29 серпня в церкві св. Ольги і Володимира відправилась Свята Літургія і Панахида. Опісля родина покійного зробила прийняття в Культурному осередку. Левко Боднар, звичайно, був людиною непересічною! Можливо я замало знав цю людину щоб претендувати на якусь об'єктивність в цій статті. Скоріше це особиста думка, власні відчуття і враження від інших людей, які пройшли крізь мене. Самі вони породили ряд актуальних питань які, здається, виходять далеко за межі нашої громади. Я особисто мав щастя познайомитись і сидіти інколи поруч п. Левком на засіданнях Парафіяльної Ради церкви св. Володимира і Ольги. Мені дуже подобалось те, що він говорив. Сам не знаю, чому мені так імпонувала ця людина? Чимось він нагадував мені мого, теж покійного, дідуся. Інколи людина може дуже ефектно виглядати, мати привабливу зовнішність, вишукано і правильно говорити і..., нічого не сказати. Лев Боднар був цілковито іншим - при всій своїй зовнішній скромності, безпосередності і простоті спілкування (не путався у вишуканості слів і фраз), залишався людиною великої Внутрішньої краси. Говорив те, що думав, без крутійства і підтекстів, прямо і відверто! Говорив те, що веліло йому його Сумління, його Совість, а кажуть що вона, Совість, є присутністю Бога у кожному з нас. І саме його незаплямлена Совість стала основною перлиною його душі. Недарма, саме його, Лева Боднара часто називали "Совістю української громади". Він прожив яскраве життя і заслужив у Бога не менш яскравий відхід у Вічність. Про таку смерть можна лише мріяти, таке завершення життя, ми випрошуємо в Бога на Святій Літургіїї кожної неділі.

Кажуть з ним було нелегко. Не дивився на посади і звання. Його прямолінійність сприймали далеко не всі. Напевно й тому, не густо було в церкві від представників тих чисельних громадських, церковних і політичних організацій, в яких, так віддано працював покійний. Це прикро, але з іншого боку, це ще раз доводить непересічність його особи. Лев Боднар не задавався ціллю "сподобатись усім". Переконаний - визнання ще чекають на нього. Не зрадити своїм життєвим принципам - це виглядає було його основним кредо. Багато закидають йому в нестриманості нетолерантності, зайвій агресивності. Здається, опускати очі і соватись на стільчиках опонентів заставляв не підвищений голос П. Боднара, а його колюча Правда, проте, ніхто, думаю, не посміє звинуватити його в байдужості, лицемірстві чи продажності. Ховати голову в пісок - не його це було! Багато теплих слів було сказано про Левка Боднара цього дня в осередку. Особливо щиро і просто згадав про нього настоятель церкви св. Володимира і Ольги - о. Іван Кротець. Дещо нового Левка Боднара, а саме як жартівливого, люблячого батька й дідуся, відкрив нам давній його друг п. Лука Костелина. Його винятковий патріотизм і відданість націоналістичній ідеї згадала п. Наталя Ярова - продовжувач його справи на ним же заснованій радіопрограмі, яка й надалі виходить щочетверга з 8 до 9 вечора на 1240 АМ. Про людяність і доброту пана Боднара підкреслила п. Галина Бориславська, голова УГО " Помаранчева Хвиля", організація, яку пан Боднар особливо підтримував і застерігав від розколів і чвар (як пророче і актуально). Про його діяльність в УККА говорив Олег Музика. Це все було своєрідним запереченням так званої "несумісності поколінь", це є доказом того, що між старою і новою імміграцією може бути багато об'єднавчих моментів. Слова вдячності і подяки прозвучали від Родини покійного. Через певне хвилювання, мені здається не вдалося вповні донести присутнім, те що хотів, а саме, звернути увагу на його духовний світ. Як підкреслив п. Лука Костелина, пан Боднар був не тільки великим патріотом, а й глибоко віруючою людиною, справжнім християнином, віра в Бога для нього не була формальністю, це був його стиль мислення, спосіб і суть життя.

Пригадую, як підтримав мене пан Боднар з пропозицією продажу християнської, релігійної літератури під нашими церквами, якої на сьогодні є з достатком. Такі видавництва як "Свічадо", "Місіонер" видають сьогодні дуже якісну і цікаву виховну, науково-популярну релігійну літературу, розраховану для дуже широке коло читачів. Це праці вітчизняних і переклади знаних богословів і релігійних діячів всього світу, за дуже доступними цінами і на рідній мові!!! Лише на початок 2008 року "Свічадо" видало понад 700 назв загальним тиражем7.5 млн. примірників. І все це можна замовити в www.Svichado.com з доставкою по всьому світі!..А є ще ж видавництва в Івано-Франківську, Тернополі, Києві. І по сьогодні задаюся питанням: "Чому під нашими церквами, чи біля них (в залежності від конфесій) продаються кава і солодке, відкридки і сувеніри, інколи патріотична література, а книжці духовній, релігійній, виданій за дозволом Церковної Влади, Церква знайти місця не може.?!" Мені говорять про можливі фінансові втрати (закуплені книжки не продадуться), а також, про відсутність зацікавленості у людей до даної літератури. Щодо "фінансових ризиків", то мушу зауважити, що мова йде про якісь 500-1000 доларів, щоб закупити пробну партію цієї літератури і в найгіршому випадку, (коли це не продасться), це можна б було подарувати бібліотекам наших українознавчих шкіл, або просто роздати парафіянам в подарунок. Ми на організацію різноманітних забав і фестин на наших парафіях витрачаємо значно більші суми. Я не проти фестин, вони необхідні для повноцінного життя Парафії, особливо тут на еміграції. Проте Церква не повинна забувати про своє перше і основне покликання - турботу про духовний стан людини. Це основа основ. Запитаймо щиро себе: "Що є важливіше для Бога - вдало проведена забава, чи бодай ще одна навернена до Нього душа?" А щодо певної незацікавленості людей релігійною літературою, то це би мало стати поважним попередженням про загальний духовний занепад громади, який має і матиме куди більш серйозніші наслідки, ніж зменшення чисельності чи матеріального доходу парафії. Якщо людей не цікавить Божа наука, для чого, по що до церкви йдуть!? Що очікує таку Парафію в майбутньому? Сучасна людина за своє життя, навчаючись, працюючи, відпочиваючи - перечитує сотні томів. А тепер, признаймося, християни!, - скільки з нас спромоглося хоча би раз в житті прочитати повністю Святе Письмо?... Цей формалізм у Вірі можна подолати, але для того потрібно посилити спілкування з громадою, особливо з молоддю. Мені здається, що реколекціями, духовними науками, розважаннями про наболілі актуальні проблеми, які нам ставить наскрізь зматеріалізоване сьогодення, можна привернути до Церкви куди більше нових парафіян, ніж вдало проведена забава. Формальні підходи породжують формальну віру.

Відчуваю що цією статтею наживу немало ворогів. Перепрошую, за, можливо, надмірну відвертість і категоричність, але, це був лише один із поглядів на ці проблеми. Нам потрібен діалог. Нам всім так бракує відвертої щирої розмови, дружби, підтримки. Кожен намагається випхнути свою хату на край. Дуже широке коло виходить. Вже, часто, не бачимо і не чуємо одне одного. Роблячи нові розколи, голосно кричимо про об'єднання. Не даємо собі ради з утриманням наших парафій і утворюємо нові конфесії. Зачитуючись псевдохристиянською літературою новітніх, але "власних пророків", штибу Ігоря Каганця, поважно дискутуємо про нагальність розбудови Помісної церкви в Україні. Своєю байдужістю і формальним відношенням до віри, самі готуємо грунт для появи нових "Підгорецьких монахів", нових розколів. Прикриваючись авторитетом церкви, знову полюємо за виборцем! Коли ми зірвемо з себе маску облуди!? Як ми "забалакали" клич "Свій до свого - по своє"!. Нас ділять хвилі, конфесії, партії й парафії. Коли ми справді протягнемо руку одне одному, дивлячись щиро у вічі не як чужі - а як рідні? Можливо, тоді ми будемо спроможні самі відвезти в Голівуд свої таланти?..

Щиро дякую, редакції "Час і Події" за відвагу і співпрацю.

Лев Боднар народився 11 липня 1921 року у містечку Товсте Заліщицького району, у патріотичній родині.

Після закінчення 1934 року семирічної народної школи у Товстому, навчався два роки в Інституті отців Василіян, м. Бучач. Опісля - роки навчання в гімназії "Рідної школи ім. М.Шашкевича" в місті Чорткові, де закінчив гімназійні студії та дворічний гуманістичний ліцей, 15 травня 1939 року. Працював в Українському Союзі Кооператив у Товстому.

Навчався спочатку у Львівському медичному інституті, згодом - на агрономічному факультеті Львівської політехніки. 17 липня 1944 року на основі спеціального документу, виданого шкільними властями, добрався через Краків до Відня.

В Австрії працював кондуктором у віденських трамваях, контролером молока в австрійських господарствах. Осінню 1945 року виїхав до Мюнхену, де закінчив агрономічні студії, отримав диплом інженера. Працював у газеті "Українська трибуна". В червні 1949 року виїхав до Америки, в м. Чикаго.

Лев Боднар ініціював створення осередку Спілки Української молоді ім. В. Павлушкова і був обраний першим його головою. Разом із побратимами створив "Організацію оборони чотирьох свобод України", кількоразово обирався її головою. Впродовж 30 років був головою Українського Конгресового комітету в м. Чикаго, 13 років - головою батьківського комітету суботньої українознавчої школи св.. Йосифа, членом дирекції українського банку "Певність", активним членом парафіяльної ради парафії святих Володимира і Ольги. 16 років Лев Боднар був директором і ведучим радіопрограм "Українська вечірня трибуна", в яких висвітлював новини про життя української громади. Співпереживаючи за долю України та своїх краян, організував грошові збірки на видання і передплату газети "Шлях перемоги", книг, будівництво церков, музеїв, книгарень.

Добродійник Лев Боднар матеріально підтримував будівництво і реконструкцію церкви Архистратига Михаїла в смт Товстому, дарував книги до музею і бібліотек.

Помер Лев Боднар 24 серпня 2008 року. Похований на цвинтарі у передмісті Чикаго, США.