Час i Подii | Printable Version

Якщо хтось відчує у заголовку інтригу, то вона розкриється в кінці матеріалу. Розкриття її (інтриги) варте того, щоб дочитати мою, скоріш, сповідь, аніж розповідь, до кінця.

Дещо з недавніх спогадів

«Сповідь» на даний час уже перетворилася на мемуарну, оскільки з дуже поважних причин не могла одразу ж поділитися, як зазвичай, з вами, шановні читачі, враженнями від відвідин України в травні-липні минулого року. Але нині є привід повернутися до травневих 2018 р. подій у Києві. Цим приводом є оголошений нещодавно ІV Міжнародний конкурс-2019 «Шевченко єднає народи».

До українців закордоння із закликом взяти в ньому участь звернулася через українські посольства та соцмережі автор проекту, голова Оргкомітету, громадська діячка, відома народна артистка України Галина Яблонська (про ці умови і деякі результати конкурсу-2018 ми вже писали 28 лютого в № 9 «Часу і Подій» https://www.chasipodii.net/article/22349/сайт: chasipodii.net

Прилетіла 8-го травня, 9-го ввечері - візит на Майдан. Ще здалека почула в мегафон промовлені слова, які долинали зі сцени, що біля стели (місця, де відбулися трагічні події 30 листопада 2013 р.), слова, схожі на Шевченківські тексти. Прямую туди. На сцені - високий сивоволосий чоловік читає в мегафон «Гайдамаки» Шевченка... Його майже ніхто не слухає: всі зайняті своїми справами. Читець не зважає, з натхненням (ні, азартом), як ніби перед ним аудиторія палацу «Україна», чеканить:

«...бо в день радості над вами // Розпадеться кара. // І повіє огонь новий // З Холодного Яру». І слухала його на той момент я і ще одна моя ровесниця, сидячи на парапеті.

Галантний актор не міг не познайомитися з дивною слухачкою. Це був Олександр Ліщенко (інженер, філолог, актор-аматор, шевченколюб, виконавець його поезії). Він сказав, що в цей день читає Шевченка публічно, на площах і вулицях, через мегафон 1382-й (!) раз. Під час Майдану, а саме 17 грудня 2013 року, за пропозицією Олександра Ліщенка Тараса Шевченка було проголошено Духовним Гетьманом Майдану, а «Кобзар» - духовною програмою Майдану. З 28 червня 2014 року вже 4 (!) роки триває започаткована Олександром та підтримана ентузіастами щоденна акція - читання поезій Шевченка на Майдані, під стелою Незалежності, з 18.00 до 19.00. Ця акція триває, незважаючи на погодні умови та настрої людей. На сьогоднішній день це майже 1700 разів.

З його інформації я дізналася розклад заходів вшанування пам'яті Тараса Шевченка у Києві на травень. Про урочисту ходу набережною Дніпра від церкви на Подолі, де відспівували Шевченка, до місця, де труна з тілом була завантажена на пароплав. Забігаючи наперед: у день цієї ходи, 18 травня, в якій таки взяла участь, і відбулося знайомство з історією унікального пам'ятника, встановленого на цьому самому місці, - «Сонце Правди Шевченкового Слова» авторства талановитого львівського скульптура-модерніста Романа Петрука. А також знайомство з палкими шевченколюбами з гільдії київських екскурсоводів, які рятували цей пам'ятник і до цього часу опікуються ним, зокрема, з Тетяною Нечай та Наталією Пироговою. Надіюся, що в мою «мемуарну сповідь» ввійде пізніш окрема розповідь про містичну історію навколо цього пам'ятника. Вона варта уваги всесвітнього українства.

Олександр Ліщенко також порадив відвідати 22 та 23 травня шевченківський конкурс у стінах Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Довірилася, відвідала. І... «захворіла», як бачите, всіма, кого там зустріла, і всім, що побачила, і почула. «Захворіла» вже назавжди. Тому що побачила команду людей, які з 2016 року (рік заснування конкурсу) до сьогодні практично круглорічно на доброчинних засадах, як волонтери, без допомоги держави, готують і проводять потужну міжнародну акцію глобального значення. Акцію, яку можна кваліфікувати як культурну дипломатію з поширення позитивного іміджу України через творчість її духовного світоча Тараса Шевченка.

Міжнародний конкурс «Шевченко єднає народи» як громадська ініціатива

Нагадую: впродовж трьох минулих років у конкурсі взяли участь 780 учасників віком від 3-х до 97 років зі 49 країн. Слово Шевченка лунало 48-ма мовами світу.

Вже четвертий рік конкурс - це робота невеликого гурту волонтерів-добровольців, об'єднаних однією метою - зібрати шевченколюбів світу і заявити про свою любов та підтримку України у скрутний для неї час військової агресії північного сусіда.

Кілька слів про команду ініціаторів міжнародної акції.

Я вже згадувала, що Центральний Оргкомітет у Києві працює цілорічно, підтримуючи зв'язок зі шевченколюбами всього світу. Підготовча робота до реалізації проекту починається з листопада-грудня розсиланням листів у посольства України та громадські організації за кордоном. А сам проект-конкурс проходить у три етапи: з березня до травня. Журі в деяких номінаціях також починає працювати задовго до безпосереднього огляду: проводить вичитку літературних творів та перегляд відео, надісланих на конкурс з усього світу.

Розпочну з номінації «Наживо» - яка є фотовізитівкою конкурсу. Відповідальна за номінацію - Олеся Кривопиша, випускниця Київського національного університету імені Тараса Шевченка, громадська активістка, волонтерка, театролюб, учасниця програми «Наставництво для дітей сиріт». Добровільно взяті на себе обов'язки виконує ініціативно, зацікавлено, оперативно. Саме як волонтер дитячого реабілітаційного центру для дітей, позбавлених батьківського піклування, долучилася до проекту у 2016 р. До речі, оргкомітет неодноразово заявляв, що соціальний напрямок для них є дуже важливим, і одним з вагомих здобутків вважає участь у ньому дітей, позбавлених батьківської опіки, на рівні з дітками з родин.

Зі скромністю пані Олеся каже про себе і своїх колег: «Ми - звичайні люди, просто болить за Україну. А ось члени журі вкладають стільки часу і праці! Не забудьте про них». І, все ж, - це командна праця.

Щодо журі: в «Наживо» одночасно працюють два склади. Один склад очолює майстер художнього слова, Герой України, лауреат Національної премії м. Т. Г. Шевченка, народний артист України Анатолій Паламаренко. А другий - провідний актор Київського національного академічного театру імені Івана Франка, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка за втілення образу Тараса Шевченка на вітчизняній театральній сцені, народний артист України Петро Панчук. Поряд з ними працюють народні артисти України Галина Яблонська та Олесь Харченко (він же - лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка у складі вокального квартету «Явір»), український композитор, лауреат премії ім. Лисенка Володимир Губа, викладач, організатор Всеукраїнського конкурсу читців Шевченка Світлана Садовенко, викладачі-мовники Київського національного університету імені Шевченка та інші. Всіх їх об'єднує оте «болить за Україну».

Відповідальна за номінацію «Відеоформат» - Тетяна Яровицина, співорганізатор проекту, поетеса, волонтерка на ниві культури. Освіта - вища технічна (Київський політехнічний університет). Авторка поетичної збірки «Тендітна сила», деякі поезії з якої покладені на музику і часто звучать на передовій для підтримки українських захисників. Співорганізатор народнопоетичного фестивалю «Українські передзвони» та волонтерського проекту «Непереможні». В одній особі «тендітної сили» Тетяни вживаються «фізик» (IT-спеціаліст) та «лірик» (поетеса). Не менш вражаючим є склад журі номінації «Відеоформат»: голова - український поет, сценарист, кінорежисер, режисер кінодубляжів українською мовою Станіслав Чернілевський; український кінознавець, кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, письменник, театрознавець, заслужений діяч мистецтв Василь Неволов, народна артистка України, співачка, учасниця легендарного тріо «Золоті ключі» Валентина Ковальська та інші.

Відповідальна за номінацію «Мій Шевченко. Художньо-прикладне втілення» - Лариса Кондратюк, завідувачка бібліотеки з питань мистецтв ім. М. Бажана, м. Київ, організатор багатьох публічних заходів, співорганізатор волонтерського бібліотечного проекту «Недільний обід у шпиталі», волонтер. Серед членів журі номінації «Мій Шевченко. Художньо-прикладне втілення» багато відомих українських художників: історик, письменник, художник, педагог Анатолій Горовий, українська художниця, заслужений діяч мистецтв України, педагог Марина Соченко, український скульптор Ярослав Білик, мистецтвознавець Ірина Решетняк, український художник, викладач Ольга Овчаренко.

Відповідальна за номінацію «Мій Шевченко. Літературний» - Леся Шаповал, волонтер на ниві культури, журналіст, поетеса, ініціатор та рушійна сила видання творчого доробку Валерія Куринського. В 2018 на конкурс було представлено 68 літературних праць, присвячених Шевченку, зокрема, 11 книг, які треба було переглянути і перечитати. Серед членів журі номінації «Мій Шевченко. Літературний»: поет, заслужений журналіст Василь Василишко, мовознавець, літературознавець, перекладач, громадський діяч Іван Ющук, член Національної спілки письменників України Вадим Пепа та інші.

У березневі Шевченківські дні, на 4-му році діяльності конкурсу, його міжнародного розголосу та великого резонансу, хочеться розповісти про авторку його ідеї, втілювачку цієї ідеї в життя, організаторку та натхненницю своєї команди. Відомо ж бо - країна має знати своїх героїв.

Автор проекту, голова Оргкомітету - народна артистка України Галина Яблонська

Всі, хто її знає (в театрі, в громадській роботі чи в колі друзів) одностайні: Галина Яблонська - унікальна, непересічна особистість.

Галина Яблонська в перші роки роботи в Київському театрі ім. І. Франка в ролі Галі
у виставі Т. Шевченка «Назар Стодоля». І сьогодні –актриса театру І. Франка, народна артистка
України, член Національної спілки театральних діячів України, нагороджена
орденами княгині Ольги І, ІІ, ІІІ ступенів, орденом святої Варвари

Своїм талантом. Своєю жіночою привабливістю. Своєю долею - випробуваннями, які зуміла подолати... Своїм українством. Своїми високими моральними чеснотами, найпершою з яких є порядність. Писати про таких людей треба, тому що в наш час найбільшим є дефіцит в країні високоморальних лідерів, моральних авторитетів. Недавно відійшли у вирій багато з них (Любомир Гузар, Євген Сверстюк, Богдан Гаврилишин). А Галина Гілярівна з нами, і маємо приклад, як життя сприймати, та дороговказ, як людям служити. І, головне, що календарний вік для цього - не перешкода.

Про талант

На театральній сцені - з 6-ти років. Бо батьки, мама та вітчим, - актори. Тому виростала в театрі. Для неї бавитися за лаштунками чи грати на сцені - було однаково. У 8 років (1936) зіграла одну з головних ролей - Топсі у виставі «Хатина дядька Тома». Відтоді - життя зі служителями Мельпомени. Театри: Проскурівський, Кам'янець-Подільський, Вінницький, Дніпропетровський. Отож, на театральній сцені вже 85 років! А на сцені Київського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка - 68. У цей театр потрапила у 1951-му ніби випадково. Хтось із комісії ЦК побачив її у виставі Дніпропетровського пересувного театру на сцені театру Кривого Рогу і вирішив, що місце цієї актриси з її талантом - у столичному театрі. Та ще й головному театрі - і столиці, й України. З'явилася тут молодою талановитою незвичайною красунею. Одна з тих небагатьох, кого зараховували до школи Заньковецької. Про неї казали: «Не грала, а жила на сцені». А далі - близько 20 років феєричного успіху. Виконувала, здебільшого, головні ролі. Була переведена в театр Франка, коли художнім керівником був знаменитий Гнат Юра. Працювала з відомими режисерами, такими, як Амвросій Бучма (з ним підготувала першу роль Галі в п'єсі «Назар Стодоля»), Мар'ян Крушельницький, Борис Балабан. Здавалося, що щастя творчого життя, улюбленої роботи буде нескінченним. Мала для цього всі дані і всі підстави. Її представили до присвоєння почесного звання «Народний артист України». Колеги вже вітали її з отриманням нагороди.

Випробування долі. Гартування характеру. Незламність

Громадська робота як рятівне коло і нове захоплення

Та сталося не так, як гадалося. Звання віддали іншому акторові. (За заслуги вона його отримала, але лише через 12 років). А успішна творча кар'єра в розквіті сил зупинилася на 10 років.(Згадується паралель з українською актрисою з Харкова Людмилою Гурченко, якій влада не давала праці навіть більше, ніж 10 років.). Їй перестали давати ролі (за винятком епізодичних і то дуже рідко) з причини індивідуального рішення одного з керівників театру.

Але цю життєву та творчу кризу зуміла побороти, вистояти. Знайшовши можливість і для творчого самовираження, і служіння людям, для чого й була народжена. Стали виручати радіо і телебачення. Згодом знайшла дорогу до Будинку письменників, де в ті роки працював відділ бюро пропаганди, який організовував поїздки з літературно-концертними програмами. Пані Галина готує власні сценічні літературні програми, в які вкладає свій різнобічний талант сценариста, акторки, і, якби сьогодні сказали, майстра зв'язків з громадськістю (public relations). Навіть Олесь Гончар та Павло Загребельний дивувалися вибору нею уривків з їхніх творів та акцентів у виконанні. Її виступи любили студенти, учні, люди праці... Виявилося, що близький контакт зі слухачами (в гуртожитку, маленькому клубі, на робочих місцях), їх реакція продовжували вдосконалювати її майстерність доходити словом і чуттями до людських сердець... Шліфувала те, що нині допомагає Галині Гілярівні доходити до сердець помічників своєї команди, залучати нових активістів та учасників того міжнародного клубу шевченколюбів, яким є фактично створений нею Міжнародний конкурс «Шевченко єднає народи». До речі, я теж із приємністю стала «жертвою» магнетизму її неповторної особистості та вмілого підходу до людей. А ще - вчинками. Бо коли запросила мене в офіс Людмили Порохняк-Гановської - голови Національної ради жінок України (теж одна із співорганізаторів конкурсу), а потім на свою виставу «Самотня леді» в театрі Франка, на ще одну порцію вручення дипломів переможцям конкурсу - то все це природно посилило зацікавленість конкурсом та бажанням розповісти про нього моїм читачам.

І щодо виходу з творчої та життєвої кризи в ті найважчі часи випробування долі. У Галини Гілярівни з'явився непоборний смак до громадської праці. «Складова моєї сутності, - казала вона, - громадськість».

Пізніше, з приходом у театр видатного, доброї пам'яті Сергія Данченка (театр очолював 23 роки), на краще змінилася атмосфера в театрі, з'явилися серйозні ролі. (Те, що втрачено10 найбільш продуктивних років молодості, мабуть, болить до цього часу, але на людях ніколи цього не показувала). Цінувала С. В. Данченка як режисера з глибоким філософським мисленням. А у Богдана Ступки навчилася читати Шевченка, видобуваючи думку, а не педалюючи на формальний ефект.

Громадська робота як рятівне коло. Новий творчий імпульс: Міжнародна ліга «Матері та сестри - молоді України» та Героїчний театр «Пам'ять»

Організатором Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи» є «Міжнародна ліга «Матері і сестри - молоді України». Це організація, створена Галиною Гілярівною в 1992 році. Спочатку вона мала назву «Матері і сестри - воїнам України». Була створена як реакція на рух матерів, які виступили проти дідівщини в армії, а також за наповнення патріотичним українським духом. Це зв'язало її з відомим і тоді, і нині військовим ліцеєм ім. Івана Богуна (раніше - Суворівське училище), очолюваним прогресивним генерал-майором Леонідом Васильовичем Кравчуком. Там вона створює один з перших аматорських театрів Києва - Героїчний театр «Пам'ять». Назва запозичена в Олега Ольжича. Цей театр по праву можна назвати Авторським з великої літери. Галина Яблонська стала його організатором, художнім керівником, сценаристом, режисером-постановником, акторкою і... театральним педагогом. Спочатку навчала театральному мистецтву ліцеїстів військового училища, потім ставила з ними вистави. В цьому їй допомагала її донька - Олена Богатирьова як сценограф та театральний художник. Майже за 10 років створено 24 літературно-мистецькі постановки та театралізовані вистави на теми української історії та визначних постатей України, роками замовчуваних радянським режимом. Майже всі сценарні тексти - її авторства. Це вона вперше дослідила історію героїчних Крут для вистави «Вони пішли в безсмертя». А сьогоднішні ровесники крутян 1918-го вперше відтворили її на сцені. До речі, театр виступив з ініціативою запровадити державний День молодого захисника 29 січня, що було реалізовано президентом Кучмою згодом. Це вона одна з перших звернулася до складної теми історії Карпатської України, проголошення її короткої незалежності в березні 1939 р. Власне, розробляла теми білих плям нашої історії, малодосліджених, або відомих, але зі своєю авторською концепцією.

Починаючи з 1996 року, зусиллями Галини Гілярівни та її друзів-ентузіастів були створені театралізовані літературно-мистецькі постановки та вистави, присвячені Іванові Богуну, жінкам козацької доби, Василеві Капністу, Лесі Українці, Розстріляному Відродженню, Олені Телізі, Олегові Ольжичу, Василеві Стусу, В'ячеславові Чорноволу, Михайлові Бойчуку (є в соцмережах її трактування естетичної концепції цього художника. Враження: Галина Гілярівна - професійний дослідник-культуролог). Один з відгуків на постановки Героїчного театру «Пам'ять»: «Ваша творча діяльність, спрямована на висвітлення маловідомих сторінок історії України, відображення в мистецтві національного духу і величі українського народу має велике і неоціненне значення для патріотичного виховання молоді. Один перегляд вашої вистави заміняє десятки лекцій про історію української державності, пробуджує національну гордість і любов до нашої багатостраждальної неньки-України» (ректор Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля генерал М. Шкарабуда).

І сьогодні Галина Гілярівна не відхиляє можливості повернення до театру «Пам'ять», об'єднавши зусилля, наприклад, його акторів та можливості університету імені Тараса Шевченка.

Три вистави присвячені нашому Кобзареві: «Йдемо до тебе, батьку наш Тарасе», «Геній і сучасність» та унікальна за сюжетом та соціально-філософським змістом містерія-притча «Шевченкові імперативи і ми» (у 2014 до 200-річчя Шевченка). Саме колосальна робота над темою Шевченка тоді, в період праці в театрі «Пам'ять», надихнула Галину Яблонську на ідею організувати цей міжнародний конкурс. А також зібрати по крихтах висловлювання світових діячів про нього та організувати видання збірника «Світ про Тараса Шевченка» (2018). Це - вислови-оцінки світових діячів від прижиттєвих часів Тараса Шевченка і до сьогодні. Унікальне видання, як і все, чому віддає вона свою душу і працю. Його дарують переможцям конкурсу разом з дипломами. Ідея збірника - «Шевченко належить народам світу».

Тепер конкурс постійно забирає у його авторки немало сил. Але є ще робота у театрі. Напівавторська вистава «Самотня леді» (автор Ігор Афанасьєв дозволив постановочній групі переробити сюжет під головну героїню, яка стала українською актрисою. Таким чином вона може цитувати уривки з творів своїх улюблених Т. Шевченка, І. Франка, П. Загребельного, І. Нечуя-Левицького, Лесі Українки, Олени Теліги. На основній сцені грає Ольгу Хоружинську (дружину Івана Франка) у виставі «Таїна буття» та роль Аграфени Семенівни у комедії «Шельменко-денщик».

А поза цим - виступи на радіо та телебаченні, безконечні інтерв'ю. (Пропоную на YouTube, зокрема, двохсерійне з Олегом Вергелісом). Захоплення літературною творчістю в десятиріччя роботи в театрі «Пам'ять» не зникло. Пише вірші і новели. І під час інтерв'ю любить проілюструвати думку чи подію власною поезією. Ось про театр: «Театр - це магія, це диво // Казковий і реальний світ // Все наче просто і правдиво // І, разом з тим, підносить у політ».

Коли розказувала, чому вона має прізвище вітчима, а не біологічного батька, який загинув як холодноярівець, то прочитала власний щемний вірш: «Прости мені, батьку, прости // За те, що була я не поряд»... Коли зовсім недавно взяла участь у молодіжному флешмобі «Я люблю свою країну», то після освічення в любові до Україні, яку сприймає як матір свою, прочитала ще й вірш свій: «Нехай мужність козацького роду надихає тебе і веде...» І зовсім на закінчення так щиро, довірливо, по-юнацькому, з живими, сяючими очима: «Люби Україну... Я її люблю... А ти її любиш?» Ці прості слова саме в її устах звучать як маніфест.

Часто під час інтерв'ю її запитують, коли розпочалося її українство? Адже після того, коли з українського театру ім. Франка відійшла україномовна когорта її лідерів - Юра Гнат - Бучма - Крушельницький - театр за лаштунками заговорив російською, як і 80 відсотків Києва. Їй допоміг випадок, який незмінно згадує. В одному товаристві один із дискутуючих (а дискусія виникла з причини її розмовної української) сказав: «Подумаешь, много в мире наций ассимилировались и исчезли. Так скоро исчезнет и украинская нация...» Це був удар блискавки, що викликав у неї навіть фізичний біль, страх, незгоду, лють... У той момент прийшло навічно її українство... Рішення на все життя: вона особисто зробить усе, щоб не допустити цього.

Володимир Яворівський у телерозмові з нею запитав якось: «Що для Яблонської Тарас Шевченко?» - «Для мене Україна - це життя, - відповіла. - А якщо ми хочемо презентувати Україну, то її треба презентувати нашим генієм - Шевченком». Із збірки «Світ про Тараса Шевченка»: «Пізнавати Тараса Шевченка - то все одно, що підніматися на неосяжну високу гору. Що вище піднімаєшся - то більше відкривається безмежність простору, розширюються горизонти. І захоплює дух, і страшно, і радісно, а до гордої засніженої вершини ще йти та йти...» (Галина Яблонська).

У міжнародному клубі шевченколюбів, очолюваному нею, ми всі вчимося пізнавати Шевченка.

Незламна леді

Якими тільки епітетами та висловлюваннями не наділяли Галину Яблонську, оцінюючи її акторську творчість: «Жива легенда українського театру», «Берегиня (оберіг) театру Франка», «Актриса європейського рівня», «Велика актриса», «Наша Заньковецька»... «Людина, яка творить український світ»... Я ж знаю Галину Гілярівну недавно. Враження - все життя. Бо ще ж здійснила подорож в її життєву і творчу біографію. На сцені побачила в «Самотній леді». Неперевершена! Наочний приклад перемоги над часом (віком, паспортними даними). Як на мене, не втрачена і в ці роки жіночність та працездатність - це результат присутності творчої енергії, постійної праці та позитивного контакту з людьми. Яким більше віддає, ніж бере.

Кар'єра, творча стезя? Реальне життя? Зразок перемоги над випробуваннями (адже не тільки в театрі, а й в сімейному житті були протистояння, болючі втрати, включно з недавніми - втратила 54-річну талановиту доньку - соратницю по театру - Олену Богатирьову). За природою м'яка, жіночна, доброзичлива, поступлива, контактна, дружелюбна - в поборюванні перешкод виявилася залізною леді. Незламною, як наша Леся Українка. Допоміг високий інтелект, воля, праця. Згідна з Володимиром Яворівським, який назвав її «живучою духом».

І останнє, що мене так вразило, привабило: Галина Гілярівна - справжній сучасний Лідер. Незважаючи на календарний вік, підкреслюю, вона - сучасний лідер. Спостерігала, як вдається їй вирішувати нагальні організаційні питання, її ставлення до учасників конкурсу - дітей, молоді, старших. Вміння оцінити за найменшу участь у спільній справі (якраз була присутня в театрі Франка, коли вручалися нею дипломи конкурсантам та помічникам. Це була не формальна нудна акція, а душевне слово вдячності). Вміє «запалити» інших до спільної праці. Не акторський досвід при цьому експлуатує, а свої душевні чесноти і Богом даний шарм. «Зразок для нас високого мистецтва і високої етики», - недавно сказав про неї один із найвідоміших культурологів і професійних «людинознавців» сьогодення Сергій Тримбач. Сьогодні, як ніколи, Україна потребує саме таких.

Завдяки проекту-конкурсу «Шевченко єднає народи» Галині Яблонській вдалося об'єднати людей довкола України через Шевченкове слово. Проект має багато друзів по всьому світу - від Японії до Канади. За її ініціативи та колосальної роботи видається та щорічно поповнюється книга «Світ про Тараса Шевченка» («The world about Taras Shevchenko»).

Світова громадськість шевченколюбів уже давно вважає Галину Гілярівну Яблонську достойною премії нашого Пророка.

І чи не менш важливо: знайшла і підготувала тих, кого запалила цією справою.

Олеся Кривопиша - член Оргкомітету, куратор номінації «Наживо», Київ:

«Галина Гілярівна - це ціла епоха української національної культури, високого театрального мистецтва, патріотичного руху, активної громадської позиції та діяльності! Її приклад та завзяття надихають!»

«Дуже дякую всьому колективу проекту «Тарас Шевченко єднає народи!» на чолі з геніальною та чарівною жінкою Галиною Гілярівною Яблонською! Низький уклін вам!»

Олена Радієвська і наше «Коло», Мельбурн, Австралія:

Ми дуже зворушені, що наші скромні спроби записати, як дітки у Мельбурні читають вірші Шевченка, були так щедро відзначені на конкурсі в Україні, про який ми зовсім нещодавно дізналися. Завтра роздрукую дипломи і покажу їм і їхнім батькам, особливо найменшенькій Софійці, якій лише 4 рочки.

Масштаби цього конкурсу вражають, як і різноманіття робіт і талантів, на ньому представлених. А нам, тут, у далекій від України Австралії, дуже приємно, що ми є частиною такої великої чудової сім'ї українців.

Низький уклін вам та всім організаторам і волонтерам конкурсу. Щиро вам дякуємо».

Дякую членкині Оргкомітету Олесі Кривопиші за консультації та надані інформаційні матеріали.

Фото з архівів Галини Яблонської
та конкурсу «Шевченко єднає народи»